16. Сенсуалізм і раціоналізм у філософії.

З точки зору філософів-сенсуалістів (Дж. Локк, д. Дідро та ін.), у мисленні немає нічого, чого раніше не було б у відчуттях, тому істинним, справжнім пізнанням є емпіричне пізнання, що засноване на чуттєвому досвіді (сенсуалізм – від лат. Sensus – почуття, відчуття – напрямок в теорії пізнання, котрий визнає відчуття єдиним джерелом знань).

Раціоналісти (Р. Декарт, Лейбніц та ін.), виходили з того, що справжнє, достовірне знання не може бути отримане емпіричним шляхом, з допомогою досвіду. Знання мають лише одне джерело – сам розум (раціоналізм від лат. – rationalis – розумний). Забігаючи наперед, слід підкреслити, що істинне пізнання можливе лише за умови органічної єдності емпіричного та раціонального пізнання на основі практики.

17. Філософія Росії хіх ст..

Російська філософія як явище самобутньої російської рефлексії почала формуватися з ХІХ ст. У кінці 30-х років ХІХ ст. власне зароджується російська філософія у працях слов’янофілів, які протиставляли свої погляди, поглядам інших російських діячів, відомих як західники. Оригінальними у цей період були погляди П.Я.Чаадаєва, які містять ідеї, характерні як для західництва, та і для слов’янофільства. До когорти ранніх слов’янофілів відносять: І.В.Киреєвського, О.С.Хом’якова, К.С.Аксакова, Ю.Ф.Самаріна. Три загальні риси, що об’єднували погляди самобутніх мислителів цієї ідеалістичної орієнтації: перша риса – низка загальних принципів, якими вони керувались (принцип цілісності, згідно якого справжнє знання сутності світу дається не окремій людині, а сукупності людей об’єднаних любов’ю); принцип соборності – головний принцип, згідно з ним людина вступає до особливого виду колективу (церковного), у якому особистість є вільною на основі загальної любові до Бога); друга риса – протиставлення внутрішньої свободи пануванню зовнішньої необхідності; третя риса – релігійність слов’янофілів. Слов’янофіли, що відносились з повагою до західноєвропейської культури, виражали неприйняття до панування матеріальних інтересів над духовними, розповсюджених у західному способі життя.

Західники: Чаадаєв, Соловйов, Тютчев, Тургенєв.

З середини ХІХ ст. в російському суспільстві починають займати впливове положення матеріалістичні напрямки філософської думки. Російські матеріалісти сприяли розповсюдженню ідей про соціалізм та комунізм. У кінці ХІХ в Росії починає розповсюджуватися філософія марксизму. Нею захоплювались Н.А.Бердяєв, С.Н.Булгаков, М.І.Туган-Барановський. Пропагували і розвивали філософію матеріалізму в Росії: Г.В.Плеханов, Ленін (Ульянов) та ін. Особливе місце в російській філософії належить екзистенціально-етичним ідеям Ф.М. та Л.М.Толстого. Достоєвський вважав філософію та мистецтво внутрішньо пов’язаними один з одним. Толстой називав філософію “наукою життя”. Обидва в літературних творах відстоювали моральну істину про те, що у світі немає жодної цінності, за яку б варто було б платити насиллям над особистістю, кров’ю та життям навіть однієї людини. За Достоєвським “краса врятує світ”, за Толстим світ врятує “непротивлення злу насильством”.

Своєрідність російської філософії проявилась у працях М.О.Бердяєва, який розвивав свої філософські ідеї на свідомому протиставленні історичному християнству, але з опорою на основні християнські цінності. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. з оригінальними філософськими ідеями виступили представники так званого “російського космізму” К.Е.Ціолковського, В.І.Вернадського, О.Л.Чижевського.

Таким чином у своєму розвитку російська філософія спирається на принципи самобутніх цінностей вітчизняного менталітету, його цілісності, діалектики та метафізики, позитивної всеєдності, етичного персоналізму та екзистенціалізму, соборності, реальної інтуїції, істини-праведності, космізму.