2. Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту та їх види. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289).

З розвитком транспорту збільшується потужність транспортних засобів та швидкість їх руху, що має важливе значення для розвитку суспільства. Проте це викликає і негативні явища, оскільки більш тяжкими стають наслідки транспортних аварій, в яких гинуть люди, матеріальні цінності. Боротьба з транспортними злочинами в сучасник умовах набуває важливого значення, про що свідчить віднесення цих злочинів до самостійного розділу Особливої частини КК. Головною ознакою, за якою транспортні злочини об'єднані в одну групу, є родовий об'єкт. Таким об'єктом є відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатацію транспорту.

Безпосередні об'єкти окремих транспортних злочинів лежать у площині родового об'єкту, хоч і мають свої особливості. Вони залежать, насамперед, від видів транспорту, якими можуть вчинятися ці злочини, а також від характеру об'єктивної сторони та кваліфікуючих обставин. Так, деякі злочини можуть бути вчинені із застосуванням насильства або погроз, у зв'язку з чим виникає питання про додатковий безпосередній об'єкт — життя і здоров'я особи, право власності.

Предметом цих злочинів є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів.

З об'єктивної сторони ці злочини побудовані по-різному. Більша частина цих посягань описана в законі, як злочини з матеріальним складом, менша частина — з формальним.

У злочинах з матеріальним складом об'єктивна сторона містить в собі діяння, наслідки і причинний зв'язок між ними.

Діяння в цих злочинах виражається в дії або бездіяльності особи. Деякі злочини (наприклад, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів) можуть бути вчинені лише шляхом дії.

У багатьох злочинах діяння виражається в порушенні встановлених нормативно-правовими актами правил руху та (або) експлуатації окремих видів транспорту. Це означає, що диспозиції таких статей є бланкетними, тому для встановлення факту порушення цих правил, необхідно звертатися до відомчих нормативних актів, що регламентують поведінку працівника транспорту чи іншого учасника дорожнього руху. Важливо точно визначити, які статті, пункти, параграфи нормативних актів порушені та у чому це порушення виразилося.

Обов'язковою ознакою злочинів з матеріальним складом є наслідки.

Наслідками, у статтях цього розділу КК названі: загибель однієї чи кількох осіб, тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також велика матеріальна шкода, інші тяжкі наслідки.

Третьою обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів з матеріальним складом є причинний зв'язок між діянням і наслідками, що наступили. За справами цієї категорії для його встановлення призначаються експертизи.

Суб'єктивна сторона транспортних злочинів характеризується залежно від складності її об'єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчинюються з прямим умислом. Для злочинів цієї групи з матеріальним складом характерна необережна або змішана форма вини – відношення до діяння може бути або умисним, або необережним, а відношення до наслідків – необережним.

Суб'єктом транспортних злочинів є фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Лише за пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів (ст. 277 КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК), а також за незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2 і 3 ст. 289 КК) відповідальність настає з 14-річного віку.

Деякі транспортні злочини може вчиняти лише працівник транспорту, тобто спеціальний суб'єкт.

Таким чином, під транспортними злочинами слід розуміти передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на безпеку руху та експлуатації всіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопровідного транспорту.

В залежності від безпосередніх об’єктів злочини розділу XI Особливої частини КК можуть бути поділені на такі групи:

1. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують безпеку функціонування механічних транспортних засобів в цілому:

• блокування транспортних комунікацій, також захоплення транспортного підприємства (ст. 279 КК);

• примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків (ст. 280 КК);

• . порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК).

2. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують безпеку функціонування залізничного, водного та повітряного транспорту:

• порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту (ст. 276 КК);

• пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК);

• угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК);

• порушення правил повітряних польотів (ст. 281 КК);

• порушення правил використання повітряного простору (ст. 282 КК);

• самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда (ст. 283 КК);

• неподання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК);

• неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК);

3. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують безпеку функціонування автомобільного та міського електричного транспорту:

• порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК);

• випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК);

• порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху (ст. 288 КК);

• незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК);

• знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 282 КК);

4. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують безпеку функціонування трубопровідного транспорту:

• пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктів (ст. 292 КК).

Безпосереднім об'єктом першої групи злочинів є відносини, що забезпечують функціонування механічних транспортних засобів в цілому; другої групи — безпеку руху та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту; третьої групи — безпеку руху та експлуатації автомобільного і міського електротранспорту; четвертої групи — безпечне функціонування всіх видів механічного та магістрального трубопровідного транспорту.

Як уже зазначалося, відповідальність за більшість транспортних злочинів диференційована залежно від тяжкості наслідків, що наступили. Враховуються при цьому тяжкість тілесного ушкодження, загибель однієї чи кількох осіб, а також розмір матеріальної шкоди. Крім того, у статтях цього розділу законодавець передбачає інші кваліфікуючі обставини, такі як: вчинення злочину: за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292 КК); організованою групою (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 292 КК); поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 278, ч. 2 ст. 289 КК); поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (ч. 3 ст. 278, ч. 3 ст. 280, ч. 3 ст. 289 КК); вчинення злочину повторно (ч. 2 ст. 280, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 292 КК).

Розглянемо ці обставини. Поняття групи, яка вчинила ці злочини за попередньою змовою або організованою групою, дається в ст. 28 КК.

Якщо така організована група озброєна вогнепальною чи холодною зброєю і має за мету напад на транспортні підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, то відповідальність наступає за бандитизм (ст. 257 КК).

Під насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого слід розуміти нанесення ударів, побоїв, викручування рук, утримання, зв'язування або позбавлення волі іншим способом, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності. Психічне насильство проявляється в погрозі застосування зазначеного фізичного насильства.

Небезпечним для життя і здоров'я насильством визнається заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не заподіяли вказаних наслідків, але були небезпечними в момент застосування такого насильства. Це насильство, що викликало втрату свідомості, здавлювання шиї, скидання з транспортного засобу, що рухається, застосування спеціальних засобів, зброї тощо. Психічне насильство проявляється в погрозі застосування такого ж фізичного насильства.

Повторністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 32 КК визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Наприклад, повторним вважається заволодіння транспортним засобом якщо йому передувало таке ж заволодіння (ч. 2 ст. 289 КК).

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289).

Стаття складається з чотирьох частин і примітки. У частині 1 ст. 289 КК дається характеристика об'єктивних ознак складу злочину, як незаконного заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою. Перелік транспортних засобів, які є предметом злочину, дається в примітці до ст. 286 КК.

Оуб'єктивна сторона.

Відповідно до примітки ст. 289 КК під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача, всупереч їх волі.

Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, шляхом обману або зловживання довірою. Воно може мати місце під час руху транспортного засобу, коли винний установлює контроль, примушує водія виконувати його розпорядження і рухатися в зазначеному напрямку. Заволодіння носить протиправний характер. Це означає, що винний не має права на використання транспортного засобу для поїздки на ньому. Протиправність відсутня у випадках, коли поїздка у транспортному засобі відбувається в стані крайньої необхідності, наприклад, для доставки важко хворого до лікарні, або для усунення небезпеки, яка виникла внаслідок пожежі, повені тощо.

Закінченим злочин визнається з моменту запуску двигуна та початку руху або після початку буксирування без запуску двигуна. У В.І. Касинюка інша думка з приводу того, коли треба вважати цей злочини закінченим. Так, він вважає, що “угон є закінченим з моменту від’їзду транспортного засобу з місця, на якому він знаходився”.

Проникнення в гараж чи у транспортний засіб, спроба запустити двигун мають розглядатися як замах на заволодіння транспортним засобом.

Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки в прямому умислі. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289, є особа, яка досягла 16-річного віку, а злочинів, передбачених частинами 2 та 3 ст. 289, — 14-річного віку. Судова практика не визнає суб'єктом такого злочину членів сім'ї власника транспортного засобу, водіїв, за якими такий засіб закріплений.

У частині 2 ст. 289 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням до приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.

Відповідно до абз. 2 примітки ст. 289 КК під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185—187, 189—191, 262 КК.

Заволодіння транспортним засобом із проникненням до приміщення або іншого сховища означає вторгнення до приміщення або іншого сховища з метою заволодіння транспортним засобом. Воно може здійснюватися таємно, відкрито, з подоланням перешкод чи опору потерпілого, шляхом обману тощо.

Приміщення — це різного роду будівлі, споруди, які призначені для розміщення транспортних засобів або іншого майна. Інше сховище — це призначене для постійного або тимчасового збереження (стоянки) транспортних засобів ділянки території, які обладнані огорожею, навісом, іншими технічними засобами чи забезпечені охороною.

Матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних

збитків на суму від ста до двохсотп’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 3 до ст. 289 КК України).

Частина 3 ст. 289 КК встановлює більш сувору відповідальність за заволодіння транспортним засобом, що поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою групою, або якщо вони завдали велику матеріальну шкоду щодо транспортного засобу, вартість якого понад двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності. Частина 4 цієї статті передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства). При цьому особа має добровільно заявити про це правоохоронним органам, повернути транспортний засіб власнику та повністю відшкодувати завдані збитки. Таке звільнення є прерогативою суду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 289 — штраф від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 289 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такого; ч. 3 ст. 289 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

3. Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти громадського порядку та моральності та їх види. Хуліганство (ст. 296 КК України). Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України).

Суспільна небезпека діянь, що розглядаються у цьому розділі, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим об'єктом зазначених злочинів.

Громадський порядок — це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільна моральність — це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспільстві, та відпо­відні правила, що визначають умови нормального громадського життя людей.

Тому злочини проти громадського порядку та моральності можна визначити як умисні суспільне небезпечні посягання на громадський порядок у різних сферах забезпечення життєдіяльності людей і моральні основи життя суспільства, взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність. Виходячи з безпосередніх об'єктів ці злочини можуть бути поділені на два види: 1) злочини проти громадського порядку (групове порушення громадського порядку — ст. 293, масові заворушення — ст. 294, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, — ст. 295, хуліганство — ст. 296); 2) злочини проти суспільної моральності (наруга над могилою — ст. 297, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури — ст. 298, жорстоке поводження з тваринами — ст. 299, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, — ст. 300, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів — ст. 301, створення або утримання місць розпусти і звідництво — ст. 302, сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією — ст. 303, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність — ст. 304).

У свою чергу, злочини проти суспільної моральності можна поділити на три види: 1) посягання на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (статті 297, 298, 299 і 300); 2) посягання на основні принципи моральності у сфері статевих відносин (статті 301, 302 і 303); 3) посягання на основні принципи моральності у сфері морального і фізичного розвитку неповнолітніх (ч. 2 ст. 299, частини 2 і 3 ст. 300, частини 2 і 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ст. 304 ).

Хуліганство (ст. 296).

Хуліганство — один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 визнає хуліганством грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.

Об'єктом хуліганства є громадський порядок, що включає комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. І.Н. Даньшин визначає громадський порядок інакше – “це порядок вольових суспільних відносин, що складаються в процесі свідомого та добровільного дотримання громадянами встановлених в нормах права та інших нормах неюридичного характеру правил поведінки у галузі спілкування і, тим самим, таких, що забезпечують злагоджене та стійке спільне життя людей в умовах громадянського суспільства”. Це основний безпосередній об'єкт хуліганства. Як додаткові об'єкти часто виступають особистість, здоров'я, навколишнє середовище, власність.

З об'єктивної сторони хуліганство являє собою суспільне небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують громадський порядок, новий закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над хворими, немічними тощо.

Хуліганство визнається закінченим з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Однак публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе вчинення хуліганства і по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушуючи їх сон і цинічно ображає їх.

Із суб'єктивної сторони хуліганство — це злочин, вчинений із прямим умислом. Однак умисел стосовно заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність цього у випадку, коли п'яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров'ю будь-кому з оточуючих, але свідомо допускав такі наслідки. І.Н. Даньшин не згоден з цим, аргументуючи свою думку так: “Як відомо, прямий та непрямий умисел відрізняються між собою за інтелектуальним та вольовим моментами. За інтелектуальним моментом вони різняться в залежності від ступеня передбачення. При прямому умислі особа передбачає неминучість, вірогідність або можливість виникнення суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Особа, яка дії з непрямим умислом, передбачає можливість або вірогідність виникнення суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Передбачення винним неминучості виникнення злочинних результатів своїх дій завжди свідчить про наявність прямого умислу. Усвідомлення неминучості наслідків розглядалося в теорії радянського кримінального права як різновид прямого умислу, оскільки між бажанням наслідків та розумінням неминучості їх виникнення різниці немає. “В разі, коли особа передбачає неминучість виникнення наслідків своєї дії або бездіяльності, не можна говорити, що вона їх не бажає, а лише свідомо припускає”, - пише А.А. Піонтковський. Застосовуючи це теоретичне положення, можна прийти до висновку, що при вчиненні хуліганства винні, передбачаючи неминучість порушення в даних конкретних випадках громадського порядку, діють таким чином, з прямим умислом”. Різниця за вольовим моментом полягає в тому, що при прямому умислі винний бажає виникнення злочинного результату, при непрямому – свідомо припускає його виникнення.

Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським (хуліганські спонукання). Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо. При чому, вивчення судової практики дозволяє зробити висновок про те, що здебільшого такими мотивами є бешкетництво. Під бешкетництвом, як відомо, розуміють, своєрідне прагнення “розважитися”, “потішитися”, “напакостить из шалости”, “просто так придраться к кому-нибудь”, “побуянить”, “посміятися”, “влаштувати гру, забаву”, “подурачиться”, “проявити хвацкість” тощо. В. Даль сводит озорство к свойству слов: озорничать, буянить, буйствовать, самоуправничать, нагло самовольничать, придираться и драться; пакостить, прокудить, портить или вредить из шалости. Однак бешкетництво може мати багато відтінків та ступеней: від веселої безшкідливої витівки, яка нікого не чіпає, жарту (наприклад, кидання сніжків) до дій, що представляють серйозну небезпеку для суспільства, прав, інтересів окремих громадян. З того моменту, коли бещкетництво втрачає необразливість, воно перетворюється в мотив, що здатний штовхнути на шлях злочину. “Между озорством как дурной шалостью и озорством как преступлением, по содержанию нет качественного отличия, а есть лишь количественное: серьёзнее значение поступка, крупнее последствия, грубее побуждения”, - писав С. Мокрінський.

У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі обмінюються взаємними образами, ударами, виникає бійка, внаслідок чого порушується нормальна робота кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Хуліганські мотиви, таким чином, зводять не до одного будь-якого мотиву, а до більшості, гамми мотивів.

Спрямованість умислу винного і особливий хуліганський мотив є основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти життя і здоров'я особи.

Хуліганським мотивам властиві специфічні риси: раптовість проявлення та мінливість їх формування та дії.

Суб'єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов'язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293), поєднане із вчиненням дій, що грубо порушують громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, визначене частинами 1 або 2 цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена. Хуліганські дії, поєднані з активним опором — це протидія представникові влади або представникові

громадськості, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ч. 2 ст. 121). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісного хуліганства і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

У частині 4 ст. 296 передбачена відповідальність за дії, визначені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Про вогнепальну і холодну зброю йшлося при аналізі ст. 263. Однак до вогнепальної зброї, використання якої утворить склад такого хуліганства, відноситься не тільки стрілецька зброя військового і спортивного зразка, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, слід розуміти не тільки предмети, заздалегідь спеціально оброблені, пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприклад, відламана і використана частина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь підготовлені винним для використання (столовий ніж, молоток, викрутка, шило, газовий пістолет тощо). Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій, не утворить передбаченого ч. 4 ст. 296 хуліганства. Під застосуванням зброї та інших предметів розуміють не тільки їхнє реальне застосування, а й погрозу такого застосування. Однією з обов'язкових ознак такого хуліганства є використання зброї та інших зазначених предметів для заподіяння шкоди здоров'ю людей. Вчинення хуліганських дій з використанням цих предметів, наприклад, для пошкодження майна, лісових насаджень, проти тварин не утворить складу цього виду хуліганства. Кваліфікація вчиненого в цих випадках має наставати за частинами 1, 2 чи 3 ст. 296, а якщо ці дії містять ознаки інших більш тяжких злочинів, то додатково і за ці злочини. Нанесення при хуліганстві тяжкого тілесного ушкодження тягне за собою відповідальність за сукупністю цих злочинів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 296 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 296 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбав­лення волі на строк до чотирьох років; за ч. 3 ст. 296 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 4 ст. 296 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).

Стаття 304 встановлює відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері належного інтелектуального, морального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Потерпілим є особа, яка не досягла повноліття.

Об'єктивну сторону цього злочину утворює втягнення неповнолітнього в зазначені види діяльності. Втягненням неповнолітнього в цю діяльність є психічний чи фізичний вплив на нього з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому чи в інших антигромадських діях. Це будь-які види фізичного насильства чи психічного впливу: погрози, шантаж, обман, переконання, поради, різні обіцянки тощо. Погроза полягає в залякуванні заподіянням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. Така погроза має бути реальною, тобто такою, що здатна достатньо вплинути на під­літка. Шантаж — це погроза поширення про потерпілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці. Обманом визнається навмисне перекручування обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину. Обіцянка як спосіб втягнення означає прийняття суб'єктом на себе тих або інших зобов'язань, незалежно від того, чи має він намір їх виконати (навчити керувати мотоциклом чи прийомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист тощо). У тих випадках, коли суб'єкт злочину залучає до його вчинення підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він виступає як виконавець цього злочину (незалежно від характеру його дій) і вчинене кваліфікується за ст. 304 і за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння.

Об'єктивна сторона цього злочину має місце і при втягненні неповнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми. Втягнення у пияцтво — це створення в неповнолітнього бажання систематично вживати спиртні напої. Систематичність утворюють не тільки епізоди безпосереднього втягнення такої особи до вживання спиртних напоїв, а й втягнення до вживання напоїв шляхом їхнього придбання, дарування і вчинення інших дій, спрямованих на спонукання, або саме примушування до вживання спиртних напоїв. Спиртними напоями є горілка, спирт, коньяк, лікер, самогон, вино тощо. Обов'язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути систематичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів. При цьому повинне мати місце втягнення в пияцтво того самого підлітка. Тому одноразова дія, у тому числі вживання спиртних напоїв з кількома підлітками, не утворить систематичності.

Втягнення у жебрацтво — це схилення неповнолітнього до систематичного жебракування у сторонніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей, а в азартні ігри — схилення до систематичної гри на гроші або інші матеріальні цінності.

Азартні ігри — це ігри на матеріальний інтерес у карти, рулетку, «наперсток» та інші. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення винним дії, спрямо­ваної на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнення у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми визнається

закінченим при наявності систематичності. Наслідки і результативність таких дій на кваліфікацію не впливають.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, поєднаним з метою втягнути підлітка в злочинну або іншу антигромадську діяльність.

Суб'єктом цього злочину є лише особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 18-річного віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 304 КК— позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

В ч. 2 ст. 304 КК передбачаються ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батькам, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього.

Покарання за злочин: за ч. 2 ст. 304 КК— позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років.

3. Заключна частина – 5 хв.

3.1. Відповісти на запитання курсантів.

3.2. Підвести підсумки заняття та зробити необхідні записи в журналі.

3.3. Дати завдання на самопідготовку. Вивчити матеріал з навчальних питань заняття № 1:

3.3.1. Загальне поняття злочинів, які посягають на громадський порядок, громадську безпеку, безпеку руху і в сфері обігу наркотичних засобів. Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти громадської безпеки, їх види. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК України).

3.3.2. Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту та їх види. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289).

3.3.3. Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти громадського порядку та моральності та їх види. Хуліганство (ст. 296 КК України). Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України).