Семінарське заняття

Українська література за межами України. Література в Західній Україні (до 1939 року, огляд). Богдан – Ігор Антонич. Життя і творчість. «Автопортрет», «Вишні», «Зелена Євангелія», «Дороги», «Різдво». Аполітичність, наскрізна життєствердність , метафоричність і міфологізм поезій

Я сонцеві життя продавши

за сто червінців божевілля,

захоплений поганин завжди,

поет весняного похмілля.

Б.-І. Антонич

ЛІТЕРАТУРА

1. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. — К., 1997.— Кн. 3.

2. Жулинський М. Від традицій ХІХ ст. до ранніх пошуків ХХ ст. та Іван Франко // Сучасність. — 1997.— № 5.

3. Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ — початку ХХ ст. (проблеми естетики і поетики).— К., 1995.

4. Гундорова Т. Початок ХХ ст. Загальні тенденції художнього розвитку // Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн .— К., 1993.— Кн. 1.

5. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. — К., 1998.

6. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ — початку ХХ ст. — Львів, 1999.

7. Жулинський М. Слово і доля. — К., 2002.

8. Карманський П. Українська богема. — Львів, 1996.

9. Неврлий М. Українська радянська поезія 20-х років. Мікропортрети в художніх стилях і напрямах. — К, 1991.

10. Жулинський М. Наближення. — К., 1988.

11. Білоцерківець Н. БУ-БА-БУ та ін., або Дещо про український поетичний авангард // Літературна панорама. — 1990.— К., 1990.

ПЛАН

1. Суспільно-історичні обставини Західної України до 1939 р.

2. Літературні течії та угруповання Західної України даного періоду.

3. Видатні постаті літературного процесу (письменники старої формації та молоді творці):

а) творчість Ю. Опільського, Т. Осьмачки, Б. Лепкого, Ю. Липи, Ірини Вільде та інших;

б) тематика та жанри поетичних і прозових творів.

4. Життєвий і творчий шлях Богдана-Ігоря Антонича.

5. Характеристика творів:

• Д. Павличко: « Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи»(загальний огляд творчості, збірки, тематика);

• «Автопортрет»(зб. «Три перстені», особливості жанру, художні засоби)

• «Вишні» (образи-символи, сфрагіта, художні особливості).

• «Зелена Євангелія» - книга природи, гімн весні та землі;

• «Дороги» - романтично-алегорична картина дороги;

• «Різдво» - традиції двох релігій, що розгортаються в українському середовищі.

6. Образи-символи поезій, зорові та слухові образи.

1. У першій третині 20 століття більшу частину земель Західної України було розділено між владою декількох держав: Польщею, Румунією, Чехословаччиною. До складу Польщі входили землі Східної Галичини, Західної Волині, Полісся, Холмщини й Підляшшя. Північна Буковина й Бессарабія перебували під румунською владою, Закарпаття – Чехословацької Республіки. На цих територіях політичне, соціально – економічне становище корінного українського населення (а це майже 7 млн) було важким. Пригнічувались будь – які національні прояви: закривали українські школи, забороняли використання української мови в державних установах і під час церковних відпра, нищили православні храми. Тому національно – визвольний рух на цих окупованих землях ніколи не припинявся – його не було приспано жодними процесами, подібними до «українізації» в УРСР.

Недавні січові стрільці, вояки Армії УНР часто ставали вчителями, просвітянами, відкривали приватні школи. Вони вчили дітей самовіддано любити Україну, бути справжніми українцями – нащадками славних русичів і запорожців. Подібну функцію виконували й священики українських церков.

У 1921 р. в Галичині було відкрито таємний Український університет, а згодом і Вищу технічну школу. Розпочинає свою дослідницьку й видавничу діяльність Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, яке підтримує зв’язки з подібними закордонними товариствами.

Усе це сприяло тому, що тотальну полонізацію українців було дещо пригальмовано. У всій Західній Україні стає масовою діяльність культурницького товариства «Просвіта», педагогічного товариства «Рідна школа», жіночих і дитячих організацій тощо. Відкриваються українські театри, служба Божа все частіше правиться українською. Тодішня галичанська періодика нараховує десятки різноманітних видань.