Нормування іонізуючого випромінювання
Допустимі рівні ІВ регламентуються «Нормами радіаційної безпеки України НРБУ197», які є основним документом, що встановлює радіаційно1гігієнічні регламенти для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і суспільства взагалі. НРБУ-97 поширюються на ситуації опромінення людини джерелами ІВ в умовах:
• нормальної експлуатації індустріальних джерел ІВ;
• медичної практики;
• радіаційних аварій;
• опромінення техногенно1підсиленими джерелами природного походження.
Згідно з цими нормативними документами опромінюванні особи поділяються на наступні категорії:
А – персонал – особи, котрі постійно або тимчасово безпосередньо працюють з джерелами ІВ;
Б – персонал – особи, що безпосередньо не зайняті роботою з джерелами ІВ, але у зв’язку з розміщенням робочих місць у приміщеннях і на промислових площадках об’єктів з радіаційно1ядерними технологіями можуть одержувати додаткове опромінення;
В – все населення.
НРБУ-97 включають такі регламентовані величини: ліміт дози, допустимі рівні, контрольні рівні, рекомендовані рівні та ін. Для контролю за практичною діяльністю, а також підтримання радіаційного стану навколишнього середовища найбільш вагомою регламентованоювеличиною є ліміт ефективної дози опромінення за рік (мЗв/рік).
Також встановлюють ліміт річної еквівалентної дози зовнішнього опромінювання окремих органів і тканин (таблиця 2.30).
Таблиця 2.30
Ліміти дози опромінювання (мЗв/рік)
*– в середньому за будь-які послідовні 5 років, але не більше 50 мЗв за окремий рік.
З метою зниження рівнів опромінювання населення Міністерство охорони здоров’я України запроваджує рекомендовані рівні медичного опромінювання. Під час проведення профілактичного обстеження населення річна ефективна доза не повинна перевищувати 1 мЗв. НРБУ197 також регламентують ефективну питому активність природних радіонуклідів у будівельних матеріалах (за зваженою сумою активності радію-226, торію-232 і калію-40). Наприклад, коли активність в будівельних матеріалах та мінеральній сировині нижче або дорівнює 370 Бк·кг11, то вони можуть використовуватися для усіх видів будівництва без обмежень. В середині приміщень з постійним перебуванням людей потужність поглиненої в повітрі дози γ-випромінювання не повинна перевищувати 30 мкР/рік.
Захист від іонізуючих випромінювань
Захист від ІВ може здійснюватись шляхом:
• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом зниження активності джерела випромінювання;
• скорочення часу роботи з джерелом ІВ;
• віддалення робочого місця від джерела ІВ;
• екранування джерела ІВ;
• екранування зони знаходження людини;
• застосування засобів індивідуального захисту людини;
• впровадження санітарно1гігієнічних та лікарсько-профілактичних заходів;
• впровадження організаційних заходів захисту робітників з відкритими та закритими джерелами ІВ.
Обґрунтування і вибір доцільного комплексу заходів щодо захисту від ІВ в кожному конкретному випадку здійснюється на основі аналізу реальних особливостей джерел випромінювання та радіаційно-небезпечних чинників.
Найбільш поширеним засобом захисту від ІВ є екрани. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення ІВ. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання
Альфа1частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа1активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.
З метою захисту від бета1випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним – з великою масою.
З метою захисту від рентгенівського та гамма1випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).
Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма1випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен).Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, комплексів з використанням роботів.
В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіраторів), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи .
Особливі вимоги пред’являються до приміщень, в яких впроваджуються роботи з джерелами ІВ. Такі приміщення розташовуються в окремих будівлях або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. Біля входу обов’язково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вказані класи робіт, що здійснюються у приміщенні. Вхід в такі приміщення суворо заборонено для сторонніх осіб.
Для захисту людини від дії ІВ використовують різноманітні речовини штучного та природного походження, які здатні зв’язувати та виводити радіонукліди з організму людини (радіопротектори). До таких радіопротекторів відносяться: поліаміди, лимонна та щавлева кислота, сірчанокислий барій, сорбенти на основі фероціанідів та ін. Для зниження дії радіонуклідів велике значення має харчування людини продуктами, які мають радіозахисні властивості.
До таких відносяться, наприклад, продукти, які вмістять значну кількість пектинів (чорна смородина, аґрус, шипшина, сік журавлини, яблука та ін.).
Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.
Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:
♦ іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища за допомогою детекторів, які вимірюють струм іонізації);
♦ сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі виникають в речовинах, при проходженні через них іонізуючих випромінювань);
♦ фотографічний (вимірювання оптичної густини почорніння фотопластинки під дією випромінювання);
♦ калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється в поглинальній речовині).
Прилади радіаційного контролю розподіляються за призначенням на:
• дозиметричні приладі, які призначаються для вимірів потужності дози, наприклад, дозиметри.
• радіометричні прилади, які дозволяють вимірювати поверхневі забруднення та питому активність,
• спектрометричні прилади, які дозволяють визначити спектр (склад) радіонуклідів на забрудненому об’єкті.
ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА