Змістовий модуль 6. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

У світовій науці чітко виділяють два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов’язані з внут­рішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з’явились та існують у суспіль­стві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми тощо. Цей підхід до вивчення грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відо­мими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металістична теорія, державна теорія та ін.

Представники другого напряму сприймають гроші такими, якими вони є, і не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: якими проявами гро­ші впливають на реальну економіку; який механізм впливу грошового чинника на реальну економіку і як держава може використовувати цей механізм; яка має бути у зв’язку з цим грошова-кредитна політика в країні та ін. Цей підхід можна назвати прикладною теорією грошей.

Прикладна теорія має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окре­ма теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом є кількісна теорія, що сформу­валася у зв’язку з дослідженням природи та причин зміни товарних цін. Кількісна теорія залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію та неокласичну кількісну теорію (сучасний монетаризм). Одночасно з неокласичним напрямом сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концеп­ції.

Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Біметалізм – гроші: золото і срібло. Монометалізм – гроші: золото (золотомонетний стандарт, золото зливковий стандарт, золото девізний стандарт).

Номіналістична теорія грошей заперечувала товарну природу грошей і визнавала їх як умовні знаки, які позбавлені внутрішньої вартості. Розривала зв'язок із золотом, а гроші – це номінальна грошова одиниця, умовний знак. Номіналісти повністю відкинули вартісну природу грошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну.

Кількісна теорія грошей стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що знаходяться в обігу. Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

1) причинності (ціни залежать від маси грошей);

2) пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей);

3) універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії вніс І.Фішер (рівняння Фішера).

Кейнсіанство. Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. Кейнс (1883-1946). Для Дж. Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного вироб­ництва.

У своїх працях «Трактат про грошову реформу» (1923), «Трактат про гроші» (1930), «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) він довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самотужки, без втручання держави, забезпечити ефективне використання головних чинників виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення. В теорії Дж. Кейнса перевага надавалася активному використанню щонайперше фіскальної та грошово-кредитної політики.

Гроші, за Дж. Кейнсом, — це не просто життєво важливий елемент еконо­мічної структури суспільства, її важливий чинник. Вони, з одного боку, - об'єкт державного регулювання економіки, а з іншого - безпосередній інструмент здійснення такого регулювання.

Дж. М. Кейнс розробив концепцію регульованого ціноутворення і підконтрольної інфляції. Кейнс рекомендує стимулювати приватні та державні інвестиції (політика дешевих грошей), але обмежувати заробітну плату працюючих.

Сучасний монетаризм виник у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину в економічній політиці, що проводилася за кейнсіанськими ідеями. Якщо кейнсіанство ставило за мету пошуки інструментів для боротьби з безробіттям, то монетаризм виник як спроба подолання наслідків інфляції.

Монетаризм - сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика - найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави.

Основні монетаристські положення Мілтон Фрідмен виклав у фундаментальній праці "Монетарна історія США. 1867-1960", яку написав у співавторстві з іншим представником чікагської школи Анною Шварц. Головні ідеї теорії:

1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе;

2) причина криз - нестача грошової маси;

3) приріст грошової маси на 1-2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою - основна і чи не єдина державна економічна функція;

4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.

Основи теорії монетаризму було започатковано декілька століть тому. Однак її основні постулати почали застосовуватись в економічній політиці Заходу лише в середині 70-х років. Відомо, що капіталізм зумів ефективно й швидко подолати наслідки «великої депресії» (1929—1933 рр.), керуючись постулатами не теорії монетаризму, а спираючись на глибоко реформаторську кейнсіанську теорію економічного розвитку.

Посилення в середині 70-х років ідеології монетаризму стало можливим лише після формування у країнах Заходу базових структур громадянського суспільства та економічної демократії.

Монетаризм як економічна теорія, яка відстоює необхідність демонтажу державних регуляторів, може мати практичне застосування лише на високому етапі ринкових відносин. Для перехідної економіки, яка покликана забезпечити глибоко осмислені, по-сучасному цивілізовані трансформаційні процеси, широке запровадження принципів монетаризму є повною недоречністю. Це — економічний нонсенс.

Джоан Робінсон — одна з визначних економістів нинішнього століття, яка очолювала багато років найвідомішу в світі Кембриджську школу економістів, що дала світові таких відомих учених, як Альфред Маршал та Джон Кейнс, писала: «Смисл вивчення економічної теорії полягає в тому, щоб навчитися не потрапляти на гачок учених-економістів».

До речі, ще у 1992 р. один із засновників сучасного монетаризму, глава Чиказької школи монетаристів, Нобелівський лауреат Мілтон Фрідмен попереджував, що для економічних перетворень у Росії принципи монетаризму непридатні. Але на це застереження не зважили. У 1995 та 1996 рр. усі прибічники реформаторського курсу як у нас, так і в Росії безмежно вірили у безальтернативність для перехідної економіки принципів монетаризму.