6. Державне регулювання зайнятості

Стаття 5. Гарантії у сфері зайнятості населення

1. Держава гарантує у сфері зайнятості:

1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;

2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства;

3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці;

4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;

5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями;

6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку;

7) соціальний захист у разі настання безробіття;

8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення;

9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

6) державне регулювання зайнятості - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття;

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Регулювання процесів зайнятості населення проходить на трьох основних рівнях: державному, територіальному і на рівні підприємства. Ефективна зайнятість досягається завдяки державному регулюванню.

Оскільки в системі регуляторів ринкової економіки є як ринкові регулятори (конкуренція підприємств, вільні ціни, мотивація до праці, витрати, прибуток), які діють незалежно від бажань держави, підприємств, людей, так і неринкові, які розробляються органами управління (державними чи конкретного підприємства) і обов'язкові для використання в господарській діяльності, то на ринку праці завжди діють ринкові і неринкові методи регулювання зайнятості.

Методи впливу на рівень зайнятості розподіляються на:

активні – спрямування дій на підвищення конкурентоздатності робочої сили і розширення сфери докладання праціз метою збільшення кількості зайнятих - (перенавчання;- пошук роботи для тих, хто її потребує; інформаційно-рекламна діяльність; сприяння підприємцям у заповненні вакансій; субсидії з мобільності; заходи щодо тимчасового збереження висококваліфікованих спеціалістів підприємств; стимулювання створення нових робочих місць;

пасивні – відповідальність держави за становище працівників і роботодавців на ринку праці- (виплата вихідної допомоги; допомоги з безробіття; стипендії в період перенавчання, , одноразової адресної допомоги; відправлення працівника в неоплачувану відпустку; дострокове оформлення пенсії за віком.

Методи державного регулювання зайнятості:

прямі:

- система правових законів, норм, правил, законодавчих актів і документів, що регулюють умови найму, звільнення, використання робочої сили, порядок працевлаштування, вивільнення тощо;

- функціонування мережі центрів зайнятості, які регулюють рух трудових ресурсів і організують підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації вивільнених, незайнятих і безробітних громадян;

- система державного контролю за додержанням прийнятих і чинних правових, економічних і організаційних умов у галузі зайнятості населення;

- фінансово-кредитні заходи (джерела формування Державного фонду сприяння зайнятості населення і порядок його використання);

- заходи інвестиційної політики (спрямування капіталовкладень на реорганізацію і реконструкцію діючих підприємств, на створення нових підприємств (робочих місць));

- заходи податкової політики (економічний вплив на роботодавців);

непрямі (опосередковані):

- фінансова політика (асигнування і субсидії);

- фіскальна політика (зміна податкових ставок);

- монетарна політика (регулювання грошового обігу).

Слід виділити три основні моделі державної політики зайнятості:

1 Європейська модель - це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва і як наслідок росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

2 Скандинавська модель - це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць у державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких настає спад виробництва, що породжує за собою звільнення.

З Американська модель орієнтується на створення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

На самостійне конспектування

Стаття 15. Принципи та мета, основні напрями державної політики у сфері зайнятості населення