Зміст

1. Вступ

2. Аналіз багаторічної динаміки захворюваності

3. Аналіз річної динаміки захворюваності

4. Аналіз захворюваності по вікових групах

5. Загальний висновок

6. Рекомендації

7. Використана література

Вступ

Менінгококова інфекція, або менінгококова хвороба, є однією з найактуальніших проблем сучасної медицини, зважаючи на її глобальне поширення, високу летальність, часту інвалідизацію реконвалесцентів, а також схильність до виникнення масових епідемічних спалахів та швидкого поширення в людській популяції. Саме через ці особливості ВООЗ віднесла менінгококову інфекцію до групи особливо небезпечних інфекцій та постійно контролює захворюваність. Постійним епідемічним осередком даної патології в останнє десятиліття було східне Середземномор’я та так звана субсахарна Африка —країни, розташовані південніше Сахари.

Менінгококова інфекція є суворим антропонозом з повітряно-крапельним механізмом передавання. Захворюваність часто має вигляд епідемій з високою контагіозністю та летальністю (до 85 % без лікування). Для цієї патології, особливо серед осіб молодого віку, характерний блискавичний перебіг генералізованих форм, у переважній більшості випадків — з летальним наслідком, коли від початку до кінця хвороби проходить не більше доби.

Збудником менінгококової інфекції є Neisseria meningitidis — грам негативні коки, нестійкі у зовнішньому середовищі. Антигенний склад досить складний, одні компоненти належать до чинників вірулентності, інші стимулюють утворення захисних антитіл. Класифікація базується на особливостях будови полісахаридної капсули. Виокремлюють цілу низку серогруп — А, В, С, D, X, Y, Z, 29E, W-135, а також нещодавно виявлені H, I, K, L. Менінгококи серогруп В і С поділяються на серотипи. Проте систематизацію менінгококів ускладнює наявність штамів, які не вкладаються в рамки існуючої класифікації, а також висока лабільність антигенів капсули. Висока лабільність поверхневого антигена властива для штамів, що знаходяться у носоглотці, та призводить до того, що в однієї особи виділяють серологічно різні штами. До того ж дослідники вважають, що антигенна структура менінгококів значно складніша і повністю не відтворена в існуючій класифікації.

Переважну більшість випадків менінгококової інфекції спричиняють збудники серогруп А, В, С.

Джерелом інфекції є хвора людина і здорові носії. В епідеміологічному відношенні небезпечніші особи з менінгококовим назофарингітом. Вони виділяють менінгококи протягом 3-4 тиж. Хворі з Іншими клінічними формами інфекції заразні лише в тих випадках, коли на слизовій носоглотки містять менінгококи. При генералізованій інфекції це спостерігається лише у 18 % хворих. Здоровее носійство може тривати 2-6 тиж. Воно частіше трапляється в осіб з хронічними запальними змінами в носоглотці. На 1 хворого припадає до 2000 здорових носіїв і більше. При спорадичній захворюваності носійство не перевищує 1 %, під час епідемії охоплює 35-45 % контактних осіб.

Шлях передачі менінгококової інфекції — повітряно-краплинний. Виділенню збудника сприяють кашель, чхання, нежить.

Сприйнятливість загальна, але тільки деякі контактні особи, які захворіли, мають клінічно виражені форми менінгококової інфекції. Індекс контагіозності становить 0,05—0,5 %.

Специфічна профілактика.

Захисний механізм забезпечується капсульними полісахаридами менінгококів груп А та С, які є основою вакцин, що захищають протии цих штамів протягом 5 років. Якщо вакцина протименінгококів серогруп В і С створена досить давно, то сучасна квадривакцина протии серогруп А, С, Y, W-135 з’явилася нещодавно та рекомендована для осіб з високим ризиком захворювання (наприклад, в Нігерії, Чаді). До цього часу не створена вакцина протии менінгококу серотипу В, тому що їхні полісахариди слабкоімуногенні й не спричиняють утворення антитіл.

Неспецифічна профілактика в осередках інфекції.

Під час епідемічних спалахів носійство досягає 40–90 %, що підвищує ризик виникнення генералізованих форм інфекції. Вторинні випадки захворювання можуть виникати у терміни від 5 діб до 39 тижнів, однак найнебезпечнішими є перші 30 діб. Хіміопрофілактика рекомендується при тісних контактах в організованих колективах, не показана школярам, працівникам транспорту. Подібний підхід вимагає 100 %-вого бактеріологічного обстеження за експрес-методиками, що потребує значних фінансових витрат і за своєю сутністю є лікуванням бактеріоносійства. Значно доступнішим є метод, який застосовувався до останнього часу в Україні: масова хіміопрофілактика в організованих колективах. Для профілактики застосовувалися пролонговані препарати пеніциліну — насамперед біцилін-5, тривалість дії якого наближається до одного місяця. В США рекомендують з метою хіміопрофілактики застосовувати рифампіцин по 0,6 г на день протягом 2 діб, однак останнім часом реєструється стійкість менінгокока у 10–27 % випадків, тому альтернативним лікарським засобом є цефтріаксон в дозі 250 мг одноразово внутрішньом’язово. Високоефективним є також ципрофлоксацин в дозі 500 мг одноразово, який створює високу концентрацію в носоглотковому секреті. Цей засіб практично витіснив рифампіцин. Він також цілком безпечний для вагітних, однак не рекомендується дітям.

Заходи у вогнищі.

1. Хворі на генералізовані форми менінгококової інфекції (менінгококцемія, менінгіт) повинні лікуватися в стаціонарі. Носії менінгокока та хворі на менінгококовий ринофарянгіт можуть лікуватися вдома за умови забезпечення їхньої ізоляції та відповідного догляду. Виписують хворих із стаціонару після клінічного видужання та дворазового, з інтервалом у 2—3 дні, негативного результату бактеріологічного дослідження слизу з носоглотки на менінгокок. Бактеріологічне обстеження реконвалесцента менінгококової інфекції проводять не раніше ніж через 3 доби після припинення антибіотикотерапії.

2. У всіх контактних дітей та дорослих проводиться бактеріологічне обстеження на наявність менінгокока.

3. У вогнищі роблять заключну дезинфекцію.

4. За вогнищем встановлюють медичне спостереження протягом 10 днів: щоденний огляд, дворазова термометрія. Виявлених носіїв менінгокока та хворих на менінгококовий ринофарингіт лікують левоміцетином протягом 4 днів.

1. Аналіз багаторічної динаміки захворюваності

І. Багаторічна тенденція захворюваності в Україні

Роки	Х	Іфакт.	Х*Іфакт.	Х2	Ітеор.	d
1996	-15	2,92	-43,8	225	2,84	0,08
1997	-13	2,8	-36,4	169	2,76	0,04
1998	-11	2,72	-29,92	121	2,68	0,04
1999	-9	2,89	-26,01	81	2,6	0,29
2000	-7	2,51	-17,57	49	2,52	-0,01
2001	-5	2,65	-13,25	25	2,44	0,21
2002	-3	2,34	-7,02	9	2,36	-0,02
2003	-1	1,92	-1,92	1	2,28	-0,36
2004	1	2	2	1	2,2	-0,2
2005	3	1,97	5,91	9	2,12	-0,15
2006	5	1,98	9,9	25	2,04	-0,06
2007	7	2,15	15,05	49	1,96	0,19
2008	9	2,03	18,27	81	1,88	0,15
2009	11	1,86	20,46	121	1,8	0,06
2010	13	1,59	20,67	169	1,72	-0,13
2011	15	1,51	22,65	225	1,64	-0,13
Σ=16	Σ=0	Σ=35,84	Σ=-60,98	Σ=1360

Х – змінений для полегшення розрахунків інтервал;

І фактичне – показник захворюваності на 100000 населення;

І теоретичне – виправлений показник захворюваності для кожного року;

d – відхилення емпіричного показника від теоретичного.

І _{середнє}=І_факт/16= 2,24

b – коефіцієнт, який визначає різницю між теоретичними рівнями захворюваності за суміжні роки.

b =( Х*І_факт)/  Х² = -0,04

ІІ.Розрахунок середнього темпу приросту чи зниження захворюваності(Tпр)

Tпр=b*100%/I_{середнє}= -1,78%

Висновок: тенденція помірна

ІІІ. Прогноз захворюваності на наступний рік

Ітеор₍₂₀₁₂₎=2,24+(-0,04*17)=1,56

Межі відхилення:

Верхняя довірча межа= І_{теор(2012)}+D_сер= 1,56+ 0,31 = 1,87

Нижняя довірча межа= І_{теор(2012)}+D_сер = 1,56 – 0,12 = 1,44

ІV.Графік багаторічної динаміки захворюваності

V. Середній річний показник захворюваності для України

І_сер = 35,84/16= 2,24

Середній річний показник захворюваності для Києва

І_сер = 55,24/16=3,45

Vі. Висновок

При аналізі захворюваності на менінгококову інфекцію за 16 років, спостерігалося пікова захворюваність в 1999 та 2001роках; в інші роки фактичні показники захворюваності не перевищували 3,3 на 100 тис. населення. Яскрава циклічність не визначається. Це пояснюються незначною зміною вірулентності збудника, сприятливості популяції до нього протягом даних років та невисока стійкість у навколишньому середовищі.

Характер лінії тенденції можна пояснити впливом на епідемічний процес високого рівня проведення протиепідемічних заходів в осередках (дезінфекція, ізоляція хворих, бактеріологічне обстеження контактних та реконвалісцентів, хіміопрофілактика), веденням санітарно-гігієнічної просвітньої роботи, активне виявлення носіїв серед декретованого населення.