Глава 1. Лісівництво, його початок,

розвиток і напрямки у XXI столітті

1.1. Предмет і метод лісівництва

Лісівництво - друга частина "Загального лісівництва", в якій висвітлюються стан лісового фонду держави та системи головного рубання лісу, його природне поновлення, форму-нання і вирощування лісостанів, лісокористування деревними і иедеревними ресурсами лісу, методи підвищення комплексної продуктивності лісостанів, засоби збереження і використання нсіх суспільне корисних та екологічних функцій лісу.

Практичне лісівництво базується на лісознавстві, яке є його азбукою, серцем, науковим потенціалом і невід'ємною часткою; економіці лісогосподарського виробництва і досягненнях вітчизняної та світової науки і практики.

У перших підручниках курс лісівництва викладався дуже широко, всеосяжно, бо охоплював різні складові лісової діяльності людини. У зв'язку з розвитком лісівничої науки і практики протягом чотирьох століть значно збільшилось різноманіття і глибина пізнання лісу як природної системи. Всеосяжність лісівничих знань і виникнення нових напрямків лісівничої практичної діяльності, зокрема, розширення робіт по залісненню величезної площі вирубок, пісків; розвиток полезахисного лісорозведення спонукало до поділу великого курсу "Загального лісівництва" на частки, Ці окремі частки "Загального лісівництва" виділились як специфічні дисци­пліни: лісова таксація, лісова дендрологія, лісовпорядкування, ентомологія (спочатку називалась зоологія), лісові культури, фітопатологія, економіка й організація лісового господарства, лісомеліорація, лісоексплуатація (лісова технологія). Кафедра лісової таксації та лісовпорядкування виділилась ще в 1862 році. У 1902 році за ініціативою Г.Ф.Морозова "Загальне лісівництво" поділили на дві дисципліни: "Загальне лісівництво" і "Часткове лісівництво". Загальне лісівництво охоплювало вчення про ліс, його природу (лісознавство), методи природного поновлення і вирощування лісостанів, лісівничі системи і способи рубання та багато інших складових. Часткове лісівництво, яке згодом (у 30-ті роки) назвали "Лісові культури", мало за мету вивчення і розробку методів штучного відновлення та розведення лісів; у 20-ті роки виділилась економіка та організація лісового господарства; потім інші

11

дисципліни; в останні чотири десятиріччя - лісова пірологія, технологія побічних користувань лісом. Чекають свого часу "Лісова типологія", "Основи продуктивності лісів".

На початку 60-х років минулого століття у зв'язку з відокремленням у самостійний курс "Лісової пірології" загальне лісівництво почали називати його синонімом - просто "Лісівництво", яке тепер складається з двох невід'ємних частин - лісознавства і лісівництва.

Аспекти лісівництва, його зональні та функціонально-цільові особливості. Територія України в кліматичному відношенні вкрай неоднорідна. Тому у XXI столітті в нашій державі на екологічній основі розвиватимуться: гірське лісівництво в лісах Карпат і Прикарпаття, гірське аридне лісівництво в лісах Криму, степове і напівпустельне на Півдні України, лісостепове і Поліське, заплавне у заплавах Дніпра, Дністра тощо. Уже напрацьована достатня лісівнича інформа­ція, яка дає змогу лісівникам підготувати підручники з "Загаль­ного лісівництва" на зональній основі. Це сприятиме успіш­ному вирішенню практичних завдань лісівництва. Лісівникам XX століття зробити цього не вдалося. Сьогодні немає сумніву, що в XXI столітті в Україні вийдуть у світ нові підручники з лісівництва, .в яких питання практичної діяльності в українських лісах розглядатимуться на типологічній основі і зважаючи на їх зональну специфіку. Курси - "Степове лісів­ництво", "Гірське карпатське лісівництво", "Гірське аридне лісівництво", "Лісостепове і поліське лісівництво , "Заплавне і плавневе лісівництво", "Лісівниц-тво на засолених ґрунтах", "Аграрне лісівництво" - викладатимуться на принципових сновах і законах "Загального лісівництва" як єдиної

інтегральної лісівничої дисциплі­ни. При цьому в кожному курсі лісівництва розглядатимуться три основні аспекти лісівництва: відновлення лісів, формування і вирощування високопродуктивних лісостанів, багатоцільове лісоко­ристування деревними, недерсвни-ми і невагомими ресурсами (корисностями) лісу (рис. 1).

Академік І.С.Мелехов відзначав, що "сучасне лісівництво можна поділити також за

функціонально-цільовим принципом, наприклад, лісівництво рекреаційне, лісівництво ґрунтове- і водозахисне..."

Сьогодні винятково важливого значення набула необхідність розробки питань протирадіаційного лісівництва (И.С.Мелехов, 1989: с. 7). Організаційна перебудова агропромислового комплексу і нагальне завдання зберегти систему лісових смут і захисних насаджень на землях його підприємств вимагає подальшого розвитку аграрного лісівництва. Отже, курси лісівництва за зональною специфікою повинні охоплювати питання функціонально-цільового підходу до ведення лісового господарства.

Лісівництво - науково-практична основа лісо­господарського виробництва. Все різноманіття продуктів і корисностей лісів можна об'єднати у 8 основних груп:

1. Деревина як головний продукт лісу та її похідні.

2. Недеревні продукти з деревних рослин: живиця, кора, листя (хвоя), квіти, плоди, насіння, сік, олія тощо .

3.Продукти з лісових недеревних рослин: лікарські рослини, ягоди, гриби, зелень.

4.Продукти бджільництва з квітуючих лісових рослин.

5.Продукти рибництва і рибальства на базі лісових річок, озер і ставків.

6.Ліс - кліматотвірний, ґрунтозахисний, водорегулюючий, водозахисний, полезахисний, садо-захисний чинник.

7.Ліс - оселя і середовище розведення мисливських та інших тварин і птахів.

8.Ліс - природне рекреаційне середовище, сприятливе для відпочинку і життя людини.

Всі ці напрямки лісокористування розвиваються у лісових підприємствах багатоцільового призначення.

Значення лісів як найважливішої складової частини біосфери людство особливо відчутно усвідомило в другій половині XX століття у зв'язку з антропогенним забрудненням оточуючого людину середовища, вирубкою тропічних лісів, дефіцитом питної прісної води, обезлісненням великих регіонів Землі, погіршенням якості і складу лісів планети.

У минулому столітті зазнали значної втрати і ліси України внаслідок знищення їх під час трьох війн, бездумної експлуа­тації, нав'язаної плановими органами Радянського Союзу і лісо­промислового відомства, яке перенесло методи лісозаготівель, якими користувалось на Півночі, в Сибіру і на Далекому Сході, в умови України.

13

Подібне відбувається і в наші дні, коли, не розуміючи значення лісів, їх ролі сьогодні і для життя майбутніх поколінь українського народу, лісовий фонд розпорошують між великою кількістю лісокористувачів. Особливо шкідливий чинник для збереження і раціонального використання лісового фонду є розпорошеність третини лісів держави між великою кількістю лісокористувачів; безконтрольність за станом і використанням лісів, закріплених за ними. Для забезпечення життєвих умов і щастя народу України лісовий фонд повинен знаходитись у єдиній скарбниці держави і під постійним контролем єдиного лісового відомства, підпорядкованого Уряду.

Ліси - поновлюваний природний ресурс. Завдання лісів­ників XXI століття поліпшити їх стан, склад і продуктивність, забезпечити відновлення всіх зруйнованих лісових масивів держави, постійне невичерпне раціональне користування лісовим фондом, підвищення продуктивності лісостанів, поліпшення їх охорони і безумовне збереження. Лісівнича діяльність і державна політика в лісовій галузі повинна розвиватись у відповідності з головною лісовою концепцією XXI століття: Всебічне постійне багатоцільове невичерпне лісокористування і комплексне використання всіх лісових сировинних ресурсів під жорстким контролем держави.