3.4.Недеревні ресурси лісу

Побічні користування. Першими побічними користуваннями в лісах, які здійснювала ще первісна людина, були збір і споживання горіхів, ягід та інших дарів природи. Поступово, в процесі розвитку людського суспільства, коло видів побічних користувань збільшувалось, повніше використо­вувались продукти недеревних ресурсів лісу.

В наш час у відповідності з "Лісовим кодексом України" до побічних користувань належать: заготівля сіна, випасання худоби; заготівля деревних соків - берези, клена; збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, ягід, грибів, лікарських рослин і технічної сировини; збирання лісової підстилки, заготівля очерету, хвойної лапки, відведення ділянок для розміщення пасік.

Здійснення побічних лісових користувань в Україні безкоштовне, але вони мають проводитись без заподіяння шкоди лісу й об'єктам користування. Для регулювання їх на кожний вид побічних користувань у лісництвах конкретним користувачам виписують лісові квитки. Для випасання худоби,

61

заготівлі сіна, соків, для розміщення пасік, збирання лісової підстилки й очерету та деяких інших побічних користувань установлено обов'язкове отримання лісових квитків на право користування. Збирання і заготівля дикорослих плодів, ягід і грибів не потребує виписки таких лісових квитків на право їх здійснення. Але такий порядок завдає величезної шкоди, оскільки користувачі не дотримуються правил користування, часто знищують рослини. Це негативно позначилось на продуктивності ягідників: чорниці, брусниці, малини, лохини, грибів, журавлини тощо.

В умовах ринкової економіки всі види побічних ко­ристувань мають бути платними, що забезпечить накопичення коштів для їх відродження і підвищення продуктивності угідь, проведення певних заходів з охорони й відтворення, поліпшить порядок самого користування. Особливості різних видів побічних користувань широко висвітлені. Для поглиблення знань з цієї складової лісового природокористування належить ознайомитись з опублікованою літературою .

Бджільництво. Бортництво - найстародавніший вид лісокористування в Україні. З давніх-давен ліси оцінювались з погляду зору придатності їх для полювання і бджільництва. Шкіра, віск і мед були свідченням багатства і товарами торгівлі. При цьому вони мали вартість не тільки на внутрішньому, але й на міжнародному ринку. Мед як продукт лісу був предметом безпосереднього споживання, товаром для торгівлі і сплачування данини.

За князів Київської Русі бортництво було дуже поширене як лісовий промисел. Високо на стовбурах дерев для бджіл робили штучні дупла, або так звані борті. Право власності на борті суворо охоронялось. Вони були окремим об'єктом охорони в лісах. За підпалювання або пошкодження бортьового дерева (здебільшого сосни) треба було платити копу грошей, а хто б "сосну пчолницу порубал або сказил", хоч би на ній і бджіл не було, - півкопи [17]. Власник пущі (лісового урочища) чи поля, - згідно з Литовським статусом, не мав права завдавати шкоди бортьовим деревам, а також близько підорювати їх. Основу оподаткування в Поліссі в ті часи становили мед, а подекуди й віск. Ще в XVI ст. у Литовському князівстві ліси цінували в першу чергу тільки за те, що ми сьогодні вважаємо побічним лісокористуванням.

З часом населення почало розводити пасіки. Для цього виробляли вулики-дуплянки, які виставляли на певних ділянках поблизу медодайних лісових угідь. Потім почали конструювати більш зручні і для бджіл, і для пасічників вулики. Найбільш

62

відомі вулики конструкції Прокоповича, Дадана, Левицького та

інші.

За античними легендами, першим бджіл відкрив Аристей, син Аполлона, який у грецькій міфології вважався богом світла і Сонця. Бджола з'явилася на світ задовго до появи первісної людини. Вже в кам'яному віці людина добувала мед диких бджіл, які селилися в дуплах дерев і тріщинах скель. Пізніше люди навчились ловити бджолині рої І поселяти їх у глиняні горшки, які й були першими вуликами. Добували мед і віск за допомогою тепла, тримаючи такий вулик над багаттям.

З найдавніших часів історії людства бджоли привертали увагу не тільки населення, пасічників, а й філософів, учених, поетів. З великою цікавістю і бережливістю ставились до бджіл грецький філософ Аристотель (384-322 р. до н.е.), а також Вергілій. На гробницях єгипетських фараонів висікали силуети бджіл як символ працьовитості, зневаги до смерті та ідеал охайності. Емблема бджоли завжди свідчила про доброзичливість і доброчинність. Вона зображена, зокрема, на гербі Сімферополя.

Аристотель першим почав вивчати життя та життєдіяльність бджіл. Він детально і правдиво описав стадії їх розвитку - від личинки до дорослої бджоли, визначив біологічні и екологічні властивості. Це його прозвали "Сонцем стародавнього бджільництва".

Літописи, розповіді мандрівників свідчать, що Україна з давніх часів славилася високо розвинутим бджільництвом. Мед і віск у житті народу нашої країни відігравали в минулому виняткове значення. Історики стверджують, що на території Київської Русі налічувалось до 50 млн бджолиних сімей. Як писав колись у першій книзі "Наука про пасіки" М.М. Витвицький, наші діди не мали ні срібних, ні золотих копалин. Золотими копалинами були бджоли. Численні каравани багатьох заморських держав везли в Київську Русь найрізноманітніші товари й обмінювали їх на продукти бджільництва та мисливства. Величезну роль відігравала в минулому ця "золотава комаха" у становленні нашої дер­жавності. Українському народу, як і бджолиним сім'ям, були притаманні працьовитість, миролюбність, доброта і щедрість.

У наш час бджільництво - не тільки складова лісового природокористування, а й підгалузь сільськогосподарського виробництва. Бджільництво видає державі й народу мед, віск, прополіс, маточне молочко та Інші продукти. Бджоли виконують величезну роль як запилювачі сільськогосподарських культур. Існує більше 100 видів польових культур, які потребують перехресного запилення

63

комахами. До таких ентомофільних рослин належать: гречка, соняшник, вика, гірчиця, рапс, коріандр, конюшина, експарцет, люцерна, донник, бавовник, гарбузи, огірки, кабачки, капуста, цибуля, турнепс, а також малина, аґрус, смородина, яблуня, груша тощо.

У сучасних умовах бджільництво в держлісгоспах певною мірою занедбане і вважається економічно невигідним. Але це хибна думка. Проблема зумовлена нестачею висококваліфікованих фахівців бджільництва - їх не готує жоден лісовий технікум України. Бджільництво вкрай необхідно інтенсивно розвивати, долаючи несприятливий вплив природно-кліматичних умов у деяких районах. Медопродуктивність лісових угідь надзвичайно висока, зокрема в тих господарствах, де питаннями бджільництва займаються регулярно (Сторожинецький лісгосп АПК).

Фактичний медозбір у Чернівецькій області у 1994 році становив 164,5 тонн меду. Найвищим він виявився у районах з кращими кліматичними умовами:Сокирянському -18,9 т, Кельменецькому - 16,7 т, Новоселицькому - 25,7 т, Заставнівському - 18,7 т;а найменшим був у Путильському- 6,4 т, Герцаївському - 6,3 т та Вижницькому - 7,6 т. Крім меду, на пасіках Чернівеччини у 1994 році зібрали: 270 кг квіткового пилку, 20 кг прополісу. Це надзвичайно мало. Потенційні можливості пасік не використовуються. Найліпше справа поставлена в Сторожинецькому районі, Найбільше воску зібрано в Кіцманському районі - З ПО кг із загальної кількості 5600 кг по області.

Мисливство. Арабські джерела, починаючи з IX ст., зазначають, що основним товаром, який вивозився з Київської Русі, були звірині шкури, зокрема бобрів, соболів, лисиць, білок тощо. У лісах водилася різна дичина у великій кількості. Володимир Мономах так оповідає про свої лови: "У Чернігові зловив я в пущах ЗО коней, по Росі теж ловив диких коней власними руками, тури брали мене на роги, олень бив мене рогами, дикий кабан відірвав у мене меч з пояса, ведмідь віддер мені кусник сідла з під колін, лютий барс скакав на мене" . Висловлене якоюсь мірою вказує на густоту популяцій різних видів дичини в лісах у ті часи. Лісові тварини давали м'ясо, шкури, хутро. Крім згаданої звірини, в лісах водилася сила-силенна дрібної дичини. Лови з давніх-давен були основним промислом населення. У багатьох джерелах наводяться і способи ловів: доганяли звіра конем, забивали його, використовуючи різне знаряддя; ловили собаками, соколами,

яструбами, сітками, які розставляли, або заганяли в них тварин. На околицях Чернігова були боброві гони, лови рибні і звірині, біля Путивля - ' перевеси на птахів, озера, боброві гони, ловища звірині і пташині".

Великі малодоступні ліси ще в XV ст. були населені великою кількістю дичини, яка служила головним пожитком населення. На Поліссі водилися зубри, олені, ведмеді, вепри, сарни й особливо цінні бобри, про яких згадується у багатьох літописах. Законодавство тих часів звертало увагу і на охорону, оскільки основними монополістами звіриних ловів тоді були князі. М. Грушевський (1893) наводить такі думки Мономаха: "Князь, відстоявши службу Божу, має зайнятися державними справами або "лови діяти". Війна, лови, "пути" (подорожі) - се княжа діяльність". Боброві гони суворо охоронялися. Ніхто, навіть власник землі, не смів близько від бобрового гнізда, як києм докинути, ні орати, ні косити, ні теребити лози. Так само заборонялося пошкодження соколиного гнізда, нищення чужого перевесу для ловів птахів.

Тож, як бачимо, мисливство - стародавня складова лісового природокористування. Воно регулювалось певними законами Київської Русі та інших держав, після того як вона втратила свою незалежність.

У наші часи мисливство в системі лісового господарства України починає знову відроджуватись. У складі Держлісгоспу на самостійному балансі функціонують так звані державні мисливські лісові господарства. Вони здійснюють у держлісфонді певні полювальнобіотехнічні заходи для сприяння розмноженню і виживанню мисливської й іншої фауни. Крім того, видають за певну плату ліцензії на полювання в установлені Кабінетом Міністрів строки; охороняють мисливські угіддя від браконьєрства; ведуть облік популяцій тварин, виконують інші роботи. Наприклад, проводять розселення тварин, які з тих чи Інших причин зникли - на Буковині розводять зубрів у Сторожинецькому і Берегометському мисливських господарствах. На частині території мисливське господарство знаходиться під контролем обласних рад добровільного товариства мисливців і рибалок.

Мисливські тварини - це види та групи видів птахів і звірів, які нині є або в недалекому минулому були об'єктами полювання. Деякі тварини на території України з певних причин стали рідкісними, на них тепер не полюють: дрофа, стрепет, лебеді тощо. Всі ці тварини залишаються під опікою мисливських організацій, стан їх чисельності та поширення внесено до державної статистичної звітності.

До мисливських угідь віднесені не тільки ліси, а й уся територія держави (суходіл і водні простори), за винятком населених пунктів та магістральних шляхів сполучення. Користувачі мисливськими угіддями мають певні обов'язки, зокрема, вони зобов'язані вкладати в охорону і відтворення мисливської фауни визначену мінімальну суму коштів та утримувати єгерську службу.

Головне завдання мисливських організацій України в сучасних умовах - збільшення чисельності мисливських тварин. Адже по всіх видах вона далека від оптимальної. Для відтворення чисельності мисливських тварин в Україні проводиться їх розселення (табл. 10).

Таблиця 10

Показники розселення мисливських тварин (за Бондаренком В. Д., 1996)

Вид	розселено, штук		Вид	розселено, штук
	1990р. '""	1994р.		1990р.	1994р.
Лось		3	Свиня дика	191	35
Олень	109	3	Заєць-русак	594	43
Козуля		6	Байбак		776
Лань		16	Ласка		598
Ондатра	851	94	Качки	47882	8761

Таблиця 11

Чисельність мисливських звірів, на яких ведеться полювання в Україні,

тисяч штук

Вид	станом на 01.01			Вид	Станом на 01.01.
	1986	1991	1995		1986	1991	1995
Олень бла­городний і плямистий	21,2	22,7	18,9 3,0	Лось Козуля	11,8 1353	14,3 158,6	10,8 159,6
Свиня дика	52,0	56,6	49,8	Зубр	0,4	0,6	0,7
Заєць-русак	1461,8	1925,5	2029,6	Ондатра	59,0	64,9	70,1
Норка американська	0,1	1,5	2,2	Бобер	5,8	7,6	8,9
Куниця лісова і кам'яна	25,8	29,6	37,2	Лисиця	71,2	77,7	81,0
Вовк	13	1,2	2Д	Ведмідь	0,7	0,6	0,5

Про добування мисливських тварин в Україні свідчать наведені в таблиці 12 дані.

Таблиця 12

Добування мисливських тварин (% від загальної чисельності)

Користувачі мисливськими угіддями викуповують ліцензії в державних лісогосподарських органах за 50 % вартості й розпоряджаються ними на свій розсуд. Вартість ліцензій у 1996 році становила: лось - 40 грн., олень благородний - 35 грн., олень плямистий - 25 грн., лань - 17 грн., козуля, муфлон - 10 грн., кабан - 20 грн.

До мисливської фауни України відносять понад ЗО видів звірів та 70 видів птахів. Чисельність деяких з них за 1986-1995 pp. дещо зменшилась (табл. 11). До Червоної книги України занесені види, на які полювання заборонено: зубр, борсук, видра річкова, рись звичайна, кіт лісовий, норка європейська, тхір степовий, перев'язка звичайна, горностай, заєць білий, хохуля звичайна, кроншнепи тонкодзьобий, середній і великий, глухар, дрофа, хохітва, шість видів гусеподібних. На думку В. Бондаренка, продуктивність сучасного мисливського господарства в Україні не відповідає високій якості наявних мисливських угідь. У сусідніх європейських державах результати мисливської діяльності у 10 разів вищі. Густота основних видів мисливської фауни менша від оптимальної.

Вид	1985	1986	1987	1988	1989	1990	1991	1992	1993	1994
Лось	7,3	6,6	6,8	9,4	9,9	10,2	9,3	7,4	5,5	3,9
Олені	3,8	3,9	3,7	4,2	4,2	4,4	4,3	3,8	4,2	3,9
Козуля	2,5	2,7	2,8	3,5	4,0	4,3	4,3	4,3	3,9	4,0
Свиня дика	12,5	11,8	10,0	12,6	13,8	14,2	12,3	11,3	9,4	8,9
Заєць	22,3	20,4	21,3	19,0	22,2	19,1	17,9	17,0	15,0	15,6

У 1993 та 1994 роках добуто також: зубрів, відповідно, 8 і 18, ланей - 142 і 225, муфлонів - 118 і 187, лисиць - 12800 і 16070, вовків - 679 і 619, бобрів - 8 і 19; у 1994 році - біля 3000 фазанів, 65000 сірих куріпок, 42000 гусей, 1300000 качок різних видів.

Оскільки офіційним обліком не охоплена звірина, яку добувають з порушенням правил, а також браконьєрами, фактичний обсяг добування в 3-5 разів більший.

Вирішення в Україні деяких невідкладних питань мисливського господарства і постійна увага до його проблем дає можливість підняти його до світового рівня.

форелєводство. Але після "перебудови" ця галузь виробництва лісових недеревних ресурсів знову втратила свій потенціал. Продуктовий ринок України після дев'яностих років значно збіднів і сьогодні не задовольняє попиту на рибу та рибопродукти.

Лісовий фонд нашої держави має великі потенційні можливості для розвитку рибництва та рибальства. Для цього необхідно використовувати пустуючі нелісові землі, відродити форелєводство, очистити лісові річки, річечки і сприяти різкому збільшенню популяцій риб в цих водоймах (рис. 19). Водойми лісів України вимагають охорони, збагачення і раціонального використання, їх господарем є Держкомлісгосп, який у змозі організувати любительське (спортивне) рибальство у рекреаційних лісових масивах і зразкове товарне рибництво в лісах держави.