Обгрунтування економічної ефективності заходів

1 Загальні положення

Для визначення економічної ефективності розроблених у дипломній роботі заходів, оціночних критеріїв та показників необхідно розрізняти зміст понять "ефект" і "ефективність".

Ефект - абсолютний показник результату якої-небудь дії або діяльності. Він може бути як позитивним, так і негативним.

Економічна ефективність - це співвідношення між результатами господарської діяльності й витратами живої й упредметненої праці, ресурсами. Вона може бути лише позитивною.

На відміну від економічного ефекту економічна ефективність - величина відносна. Визначити її можна лише зіставивши економічний ефект як результат діяльності з витратами, які обумовили цей ефект.

Найчастіше економічна ефективність визначається коефіцієнтом економічної ефективності. В залежності від того, у чому виражений економічний ефект і які витрати враховуються при розрахунку, коефіцієнт економічної ефективності може розраховуватися по-різному.

Оцінка економічної ефективності лежить в основі управління інвестиційною діяльністю підприємства, тому що вибір інвестиційних проектів здійснюється за критерієм економічної ефективності й показникам, що її характеризують.

При розрахунку показників економічної ефективності варто розрізняти економічну ефективність короткострокового рішення (разової угоди) і економічну ефективність довгострокового проекту, реалізація якого припускає кілька років.

Розрахунок економічної ефективності доцільно здійснювати шляхом порівняння грошового вираження результату з витратами по формулі:

, %, (1)

де Р – результат;

В – витрати.

Результати і витрати можуть зіставлятися між собою різними способами, при цьому одержувані показники мають різний сенс, акцентуючи ту або іншу сторону категорії "ефективність":

- показник виду "Р/В" характеризує результат, одержуваний з одиниці витрат;

- відношення "В/Р" означає питому величину витрат, що припадають на одиницю досягнутого результату;

- різниця "Р-В" характеризує абсолютну величину перевищення результатів над витратами;

- показник "(Р-В)/В" визначає оптимальну величину ефекту;

- показник "(Р-В)/Р" відбиває питому величину ефекту, що припадає на одиницю одержуваного результату.

2 Методичні підходи до оцінки ефективності організації

Проблема ефективності функціонування організації вивчалася з початку минулого століття багатьма дослідниками. Протягом минулого періоду було визначено критерії ефективності за різними джерелами, найбільш повний перелік яких наведено у таблиці 1.

Таблиця 1 – Види критеріїв ефективності організації

Загальні критерії	Організаційні критерії	Ринкові критерії
Продуктивність	Задоволення роботою	Зріст компанії
Прибуток	Мотивація	Гнучкість/адаптація
Якість	Моральний вплив	Стабільність
Управління капіталом	Контроль	Реакція на ринок
Збільшення обороту	Внутрішньоорганізаційний розвиток	Вплив на зовнішнє середо­вище
Дослідження і розвиток	Управління розвитком персоналу	Зменшення невизначеності
Оцінка успіхів і досягнень	Інформаційний менеджмент	Бізнес-процеси
Планування і досягнення цілей	Відповідність до норм і ре­гламенту	Розширення ринків

На цей час найпоширеними критеріями оцінки ефективності, які найчастіше згадувані менеджерами ефективно функціонуючих організацій, є: гнучкість (адаптивність), обсяги виробництва, задоволеність роботою, прибутковість, боротьба за рідкісні ресурси, відсутність організаційної напруженості, контроль над зовнішнім середовищем, розвиток персоналу, продуктивність, збереження персоналу, зростання, інтеграція індивідуальних і організаційних цілей, відкритість комунікацій, виживання, інші критерії.

Фактори впливу на організаційну ефективність поділяють на вну­трішні та зовнішні. До внутрішніх відносять:

- технічні: масштаб і складність виробництва, рівень автомати­зації та комп'ютеризації виробництва й управління, тип виробницт­ва й виробничу структуру, характер спеціалізації та кооперації виро­бництва, ступінь централізації функцій управління;

- економічні: форму власності, організаційно-правову форму, господарсько-розрахункові відносини, систему планування й оцінки діяльності, систему матеріального стимулювання;

- соціально-психологічні: загальну соціальну характеристику ко­лективу, його структуру, соціальні відносини в колективі, міжособистісні стосунки, авторитет керівника, конфліктні ситуації.

До зовнішніх факторів відносять: територіальне положення організації, масштаб і характер її зовнішніх зв'язків, кліматичні умови, стабільність зовнішнього середовища, державно-правове ре­гулювання, політичні події, соціально-культурні умови.

Процес взаємодії із зовнішнім середовищем прийнято визначати власне ефективністю. У теорії організацій ефективністю називається ступінь досягнення організацією її стратегічних (зовнішніх) цілей. Типовими завданнями такого макроорганізаційного підходу є:

- виживання фірми в конкурентній боротьбі;

- довгостроковий стійкий дохід;

- темпи росту фірми;

- задоволення вимог споживачів;

- забезпечення ресурсами, що надходять зовні;

- ступінь контролю над середовищем діяльності;

- виконання соціальних і політичних функцій;

- фінансове становище;

- загальний обсяг продажів;

- обсяг і якість продукції, що випускається;

- частка ринку.

На основі досліджень у сфері ефективності управління організацією узагальнено декілька основних підходів до її оцінки.

1. Цільовий підхід є одним із сучасних інструментів всебічної та комплексної оцінки організаційної ефективності, досить широко застосовуваних у практиці управління. Основна ідея полягає в тому, що ефективність організації визначається її здатністю досягати поставлених цілей.

Загальні цілі відбивають концепцію розвитку організації і вказують на ефективну (або неефективну) роботу вищого рівня ієрархії управління. Специфічні цілі - це цілі функціональних або виробничих підрозділів, які випливають із загальних цілей компанії.

У результаті опитування найбільш успішних фірм було визначено наступні стратегічні цілі функціонування організацій: прибутковість, зростання, частка ринку, соціальна відповідальність, добробут персоналу, якість продукції та послуг, дослідження і розвиток, диверсифікованість, продуктивність, фінансова стабільність, збереження ресурсів, розвиток управління.

Відповідно до цільового підходу формується "дерево" цілей і визначається наявність необхідних ресурсів для їх досягнення. Процес формування цільового графа складається з декількох етапів:

- аналізу існуючих умов і тенденцій розвитку зовнішнього оточення організації;

- визначення стратегічних і оперативних цілей;

- побудови ієрархічного "дерева" цілей зі встановленням при-чинно-наслідкових і структурних зв'язків стратегічних і оперативних цілей;

- перевірки сумісності цілей і усунення конфліктів.

2. Системний підхід визначає організацію в оцінці її ефективності як відкриту систему. Таке уявлення підкреслює взаємодію між різними частинами організації та зовнішнім середовищем, тому що вони спільно впливають на ефективність.

У системному аспекті важливі чотири основні категорії, що впли­вають на ефективність:

- організаційні характеристики, як, наприклад, структура і технологія;

- характеристики навколишнього середовища, як, наприклад, економічні та ринкові умови;

- особливості організаційної поведінки, як, наприклад, рівень виконавчої дисципліни й організаційна культура;

- особливості стилю керівництва і методів адміністрування.

Ці чотири групи змінних повинні бути взаємопов'язані для досягнення комплексної ефективності організації.

Системний підхід розглядає критерії, що продиктовані організації з боку зовнішнього середовища. Їхня максимізація за участі зовнішнього середовища (постачальників усіх видів ресурсів, партнерів, субпідрядників) забезпечує виживання організації в ринковому просторі.

3. Внутрішньоорганізаційний підхід визначає ефективність як внутрішню координацію, стабільність, погодженість усіх процесів, за якої поставлені завдання будуть виконані оптимальним способом за мінімальних витрат. В основі внутрішньоорганізаційного підходу лежить тип організації, системи контролю й координації, ступені централізації та регламентації, що прийняті в організації.

В організаціях бюрократичного типу загальноприйнятими критеріями внутрішньоорганізаційної ефективності є: єдність управління, єдність підпорядкування, обмеження кількості підлеглих у одного керівника, поділ праці, визначення і закріплення функцій, оптимізація кількості рівнів управління, поділ обов'язків, повноважень і відповідальності, оптимальний баланс між централізацією і децентралізацією, якість і швидкість інформаційного забезпечення, скорочення кількості помилок в управлінських рішеннях, скорочення часу на вирішення завдань управління, зниження витрат.

Організації адаптивного типу досягають конкурентних переваг за рахунок таких критеріїв:

- створення міцної корпоративної культури і позитивного організаційного клімату;

- дотримання групового духу, групової лояльності та групової роботи;

- забезпечення конфіденційності, довіри й ефективних комунікацій між працівниками й керівниками;

- прийняття рішень на підставі інформації від джерел, розташованих на будь-якому рівні організаційної структури;

- розмивання горизонтальних і вертикальних зв'язків;

- можливість службового зростання і розвитку, створення ефективних робочих груп;

- взаємодія між організацією і її частинами з метою вироблення єдиних проектних рішень в інтересах організації;

- гнучкість управління, швидка реакція на внутрішні та зовнішні зміни.

4. Конкурентний підхід передбачає залежність критерію ефективності від того, чиїм інтересам цей критерій відповідає. Природно, що акціонери, постачальники, клієнти, менеджери, персонал різних структурних підрозділів розглядають організацію з різних точок зору. Це говорить про те, що не можна назвати "кращий" критерій для оцінки ефективності організації, тому що немає єдиної погодженої мети з різними економічними агентами, чиї цілі мають суб'єктивний характер.

Економічним агентом (учасником) можна назвати будь-яку групу в межах або за межами організації, що має відношення до її функціонування і, як правило, має частину капіталу (у вигляді акцій, виданих кредитів, заробітної плати).

Відповідно до конкурентного підходу ефективність організації може бути оцінено як ступінь задоволення інтересів зацікавлених осіб. У таблиці 2 наведено перелік критеріїв ефективності з погляду різних груп учасників.

Таблиця 2 - Критерії ефективності груп зацікавлених осіб

Зацікавлені сторони	Критерії ефективності
1. Власники	Фінансові результати (прибуток, дивіденди), збільшення доходів
2. Службовці	Задоволення роботою, зарплата, соціальні програми
3. Клієнти	Ціна, якість товарів і послуг, обслуговування
4. Кредитори	Кредитоспроможність, ліквідність
5. Суспільство	Внесок у суспільні справи, благодійність
б. Постачальники	Вигідність угод, умови платежу
7. Держава	Дотримання норм законів, сплата податків

Кожний із наведених підходів до оцінки ефективності має свої переваги й недоліки і може бути корисний у певній управлінській ситуації за сформованих умов. Порівняння різних підходів за критерієм їх застосування подано в таблиці 3.

Таблиця 3 - Порівняння підходів до оцінки організаційної ефективності

Підхід	Сутність	Застосування
Цільовий	Досягнення цілей організації	Цілі визначені, обмежені й вимірювані
Системний	Ефективність використання ресурсів	Встановлено зв'язок між ресурсами (входом) і продукцією (виходом)
Внутрішньо-організаційний	Управління структурою організації	Слабка залежність організації від зовнішнього середовища, акцентування внутрішніх процесів
Конкурентний	Захист інтересів зацікавлених сторін	Сильна залежність від економічних агентів, учасників процесу функціонування організації