23. Вплив європейського Просвітництва на українську культуру 18ст.

XVIІІ ст. називають ″епохою Просвітництва″ або ″віком Розуму″. Ця історико-культурна характеристика накладається на іншу періодизацію (за художніми стилями): бароко, рококо, класицизм. XVIІІ століття – період значних геополітичних змін у світі, які тим, чи іншим чином впливали на українські землі.

Як відзначалося, протягом XVIІ – XVIІІ ст. паралельно з бароко існував художній стиль класицизм (від лат classicus – першокласний, зразковий), а протягом трьох четвертей XVIІІ ст. поряд з бароко існував і поширювався стиль – рококо. Класицизм як художній напрямок і художній стиль був тісно пов’язаний із принципами раціоналізму в мисленні і продовжував традиції культури Відродження з його опорою на розум та інтересом до Античності. Звернення до античного мистецтва, до образів і прийомів античної класики породило сам термін ″класицизм″. У системі класицизму розум стає міркою реальності й критерієм оцінки будь-яких проявів культурного життя. Розум визнавався також основним критерієм прекрасного. Художні принципи класицизму грун­тувалися на ідеї розумності, упорядкованості, ″правильності″ й протистояли ″бароковому″ уявленню про нікчемність людини і всесилля випадку неконтрольованої стихії. Класицизм виступає як нормативна художня система. Як норми виступають: сувора жанрова ієрархія; типізація й узагальненість образів і характерів; регламентованість і схематизація почуттів і емоції; встановлення форм і засобів художнього вираження. Друга половина XVIІІ ст. ознаменувалася появою видатного історичного та літературного твору – ″Історії Русів″. Виступаючи з морально-емоційним осудом самодержавної політики, доводячи ″давність прав і вільностей козацького народу″, виявляючи відчуття руху історії, анонімний автор ″Історії Русів″ виступив з позицій політичного автономізму та республіканського демократизму, спрямованих проти абсолютизму російського самодержавства.В 1798 р. у Петербурзі завдяки ініціативі та зусиллям багатого поміщика з Конотопа, що на Чернігівщині, Максима Йосиповича Парпури вийшли друком три частини знаменитої поеми І.Котляревського ″Енеїда″ (повністю видання здійснено 1842 р.). Перелицювавши поему давньоримського поета Вергілія, І.Котляревський широко використав традиції української літератури. Отже, перша українська книжка з’явилася не в Україні, а в Петербурзі. ″Енеїда″ стала першим великим твором нової української літератури, в основу якої лягла жива народна мова. Цей твір започаткував перехід від старої української літературної мови до нової літературної мови, сформованої на народній основі. В основі старої української літературної мови була мова старослов’янська або староболгарська.

24. Роль т. Шевченка у духовному пробудженні України.

Тарас Шевченко - людина високої гуманності. Його творчість пройнята глибокою людяністю, добротою, милосердям, щирою людською солідарністю навіть і тоді, коли змальовуються криваві картини покарання, зокрема шляхти гайдамаками. "Болить серце, - писав поет, - як згадаєш: старих слов´ян діти впились кров´ю...". В історію української думки Т. Шевченко увійшов як мислитель, що заклав демократичні основи проникливого розуміння національного минулого свого народу, його великих і сумних сторінок. Поет був людиною широких духовних обріїв. Він перебував на висотах передової суспільної думки свого часу.

Така висота його творчості змогла запліднити українську культуру передовими ідеями, які були підхоплені генерацією молодих українських інтелектуалів. Це були загальнолюдські норми життя, національна, державницька ідеї. Ними просякнута вся Шевченкова творчість. Проте національно-державницька ідея є панівною в його творчістю. Українську ідею Т. Шевченко бачив як "активну, дієву волю до національної свободи, як самоусвідомлення і самоствердження народу-будівничого, як спільноту пролеглу крізь віки - через "живих, і мертвих, і ненарожденних". Ця ідея знаходить напрочуд просту і водночас геніальну формулу. "В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля". Т. Шевченко був відданий національно-державницькій ідеї і сам робив усе можливе для її утвердження, спонукав до цього інших як словом, так і власним прикладом. Українська ідея ширилася та міцніла, давала натхнення мужнім. Є. Маланюк слушно відзначив, що дух козацької доби, дух "козацької шаблі", дух нескореної Нації вперше був підхоплений Шевченком у його творчості і переданий через бездоріжжя і тьму ночі бездержавності не лише поколінню "живих", а й поколінню "ненарожденних". Велетенський внесок творчості Т. Шевченка і в тому, що мова відбивала національний менталітет українців, впливала на їх національну свідомість у XIX - XX ст. І сьогодні, на початку XXI ст., роль творчості поета в цьому напрямі зростає. Образами-ідеями Т. Шевченка психологічно наснажене українське національне буття і, зокрема, такі його реалії, як "Україна", "Дніпро", "мати", "сім´я", і такі моральні опозиції, що визначають ціннісні орієнтації народів, як добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда тощо. Шевченкова наука любові до України у поєднанні з повагою до інших народів увійшла в свідомість наступних поколінь. Братолюбіє, благоденствіє людей, їх порозуміння і помирення - це головна ідея Шевченка.