20 Лютого 1997 року був укладений договір між Урядом Ук­раїни і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення.

2 жовтня 1999 року було підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Грузії про пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей, а 16 березня 2000 року підписано аналогічну Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про пенсійне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне обов'язкове осо­бисте страхування військовослужбовців.

Договори про соціальне забезпечення були також укладені 5 грудня 2000 року між Україною та Словацькою Республікою та 23 квітня 2001 року між Україною та Литовською Республікою то­що.

5. Підзаконні акти в системі джерел права соціального захисту.

До джерел права соціального забезпечення слід віднести ок­ремі постанови Верховної Ради України. Насамперед це постанови, спрямовані на підвищення розміру пенсій і соціальних виплат та на погашення заборгованості з їх виплат. Наприклад, постанова від 29 квітня 1992 р. «Про підвищення соціальних гарантій для насе­лення», постанови від 1 червня 1993 р. та від 27 серпня 1993 р.»Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсій за віком», постанова від 20 жовтня 1994 р.» Про підвищен­ня заробітної плати, пенсій, та соціальних виплат», постанова від 23 січня 1996 року «Про погашення заборгованості Державного бю­джету України і місцевих бюджетів за 1995 рік по заробітній платі, пенсіях, стипендіях, інших грошових виплатах населенню», постанова від 2 червня 1998 року «Про деякі заходи щодо забезпе­чення погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, сти­пендій, пенсій, інших соціальних виплатах населенню» та інші. За період незалежності Верховною Радою України було прийнято низку постанов, безпосередньо спрямованих на забезпечення соціальних гарантій та поліпшення соціального захисту непрацез­датного та малозабезпеченого населення України. Це, зокрема, по­станова від 9 червня 1995 року «Про деякі державні соціальні га­рантії малозабезпеченим громадянам», постанова від 19 вересня 1995 року «Про звернення пенсіонерів, ветеранів війни та праці», постанова від 25 березня 1996 р.»Про величину вартості межі малозабезпеченості», від 3 грудня 1998 р. «Про заходи щодо поліпшення соціального захисту інвалідів», від 5 травня 1999 ро­ку «Про рекомендації парламентських слухань щодо невідкладних заходів по виконанню законодавства з питань соціального захисту пенсіонерів, ветеранів та інвалідів і шляхи його удосконалення» та інші. Серед джерел права соціального забезпечення важливе місце посідає постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р., якою схвалено Концепцію соціального забезпечення населення Ук­раїни.

Другим після законів видом нормативних актів за своєю важ­ливістю вважаються Укази Президента України. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», яким вперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпе­чення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 %.

Рядом Указів Президента України затверджені Положення про відповідні державні органи, що здійснюють соціальне забезпечен­ня в Україні. Це, зокрема, Указ від ЗО серпня 2000 року № 1035 «Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України» (Із змінами, внесеними згідно з Указами № 9 від 03.01.2002 р., № 304 від 27.03.2002 р.), Указ від 1 березня 2001 року № 121 «Про Положення про Пенсійний фонд України» ( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 887 від 24.09.2001 р., № 576 від 22.06.2002 р.), Указ від 11 червня 2001 року № 421 «Про Державну раду з питань пенсійної реформи» та інші.

12 березня 2012 року Указом Президента України було затверджено Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава".

У 2010 році Президент України виступив з цілим рядом нових Соціальних ініціатив, спрямованих на покращення сфери медичного, пенсійного забезпечення тощо.

Велику групу нормативно-правових актів, що регулюють відно­сини у сфері соціального забезпечення, складають акти Кабінету Міністрів України. Ці акти належать до підзаконних актів і приймаються на основі та на виконання законів і указів Президента України.

За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верхов­ної Ради та указах Президента України, за роки незалежності Ук­раїни Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, спрямо­ваних на соціальний захист населення. Одними з перших таких нормативних актів були постанови Кабінету Міністрів: від 18 липня 1991 р. № 92 «Про створення Фонду Української РСР соціального захисту інвалідів». Відповідно до цієї поста­нови на виконання постанови Верховної Ради Української РСР від 21 березня 1991 р. «Про введення в дію Закону Ук­раїнської РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР» був утворений Фонд Української РСР соціального захисту інвалідів з відділеннями в Кримській АРСР, областях, містах Києві та Севастополі;

Кабінетом Міністрів України видано значну кількість норма­тивно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку на­рахування та підтвердження трудового стажу, необхідного для призначення трудових пенсій та визначення розміру допомоги по тимчасовій втраті працездатності, порядку призначення, нараху­вання та виплати пенсій і допомог, особливостей пенсійного забез­печення за віком на пільгових умовах та за вислугу років тощо.

2 квітня 2005 року було прийнято постанову КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд» №261.

27 грудня 2001 р. було прийнято постанову КМУ№ 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми».

Особливого значення в сфері соціального забезпечення набули нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, спрямовані на корегування, підвищення розмірів пенсій і допомог, їх перера­хунок та погашення заборгованості з їх виплат.

Кабінет Міністрів України своїми постановами затверджує по­ложення про органи, що здійснюють соціальне забезпечення, а та­кож бюджет Пенсійного фонду України.

Нормативно-правовими актами, що видаються Кабінетом Міністрів України, можуть регулюватися і інші питання сфери соціального забезпечення. Крім постанов, це також можуть бути розпорядження та декрети.

Зокрема, розпорядженням КМУ від 14 жовтня 2009 року було ухвалено Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи.

Серед нормативно-правових актів, які є джерелами права соціального забезпечення, важливе місце також посідають норма­тивно-правові акти, видані центральними органами державної влади, насамперед Міністерством праці та соціальної політики, Пенсійним Фондом і відповідними фондами соціального страхуван­ня України. Ці органи можуть видавати нормативні акти, спрямо­вані на регулювання відносин у сфері соціального забезпечення, як самостійно, так і сумісно з іншими державними органами, такими як Міністерство охорони здоров'я, Міністерство фінансів, Національним банком тощо.

Серед нормативно-правових актів, що видаються центральними органами державної влади, найбільш по­ширеними у сфері соціального забезпечення є роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики. За змістом такі роз'яс­нення мають характер офіційного тлумачення норм права соціаль­ного забезпечення. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів права соціального забезпечення і сприяють одноманітному і правильному застосуванню норм цієї галузі права на всій території України. Та­кими, наприклад, є роз'яснення № 2 від 26.03.93 р. «Про деякі питання застосування окремих статей Закону України «Про пенсійне забезпечення» чи роз'яснення № 01-3/406-02-2 від 10.05.94 р. «Про порядок застосування Списків № 1 і 2 вироб­ництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах». Такі роз'яснення не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування чинних норм, установлених законодавством. Інколи вони видають­ся у вигляді листів на запити тих чи інших осіб, наприклад, лист № 06-879 від 06.03.97 р. «Про обчислення пенсій інвалідам-чорно-бильцям чи № 20-443 від 08.07.2002 р. «Щодо обчислення серед­ньої заробітної плати для нарахування допомоги по тимчасовій не­працездатності» тощо.

Міністерство праці та соціальної політики України в межах своєї компетенції видає також нормативні акти управлінсько-методичного характеру у формі наказів, розпоряд­жень, інструкцій, рекомендацій тощо з питань діяльності підпо­рядкованих йому органів соціального захисту населення, напри­клад, накази Міністерства праці та соціальної політики №155 від 17.09.98 р. «Про затвердження Інструкції із застосування Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», № 53 від 09.03.2000 р. «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення населен­ня України протезно-ортопедичними виробами», № 549 від 29.12.2001 р. «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей», № 317/300 від 15.07.2002 р. «Про затвердження Переліку медичних показань для отримання особами з обмеженими функціями руху крісел-колясок та Переліку медичних показань для отримання і протипоказань до управління особами з обмеже­ними функціями руху крісел-колясок з електроприводом» та інші.

Значна кількість нормативних актів, що видаються Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності, Фондом соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України з пи­тань сплати внесків та виплати пенсій і допомог також є обов'язковими для підприємств, установ, організацій та громадян. Такими нормативними актами можуть бути накази, листи, поста­нови правління, роз'яснення тощо.

Ряд нормативних актів, які мають значення для вирішення соціальних питань приймаються Міністерством охорони здоров'я України. Зокрема, цими актами регулюються питання щодо прове­дення оглядів громадян на встановлення їм інвалідності, визначен­ня характеру професійних захворювань тощо, наприклад, Інструкції Міністерства охорони здоров'я України від 28.12.91 № 16.01/20 «Про встановлення груп інвалідності», від 20 листопа­да 1992 року № 16-01/220 «Про порядок встановлення причинно­го зв'язку інвалідності у колишніх військовослужбовців з перебу­ванням на фронті», накази Міністерства охорони здоров'я України № 77/26 від 18.02.94 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення переогляду засуджених інвалідів», № 42 від 30.03.94 «Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 66 «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпе­чених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя», від 13 листопада 2001 р. № 433 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимча­сову непрацездатність громадян» тощо.

Досить поширеним явищем у сфері регулювання соціального забезпечення є прийняття центральними органами державної вла­ди сумісних нормативних актів. Зазвичай вони приймаються у формі наказів. Наприклад, наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України від 2 лютого 1995 р. № 23/36/9 «Про затвердження Списку професійних захворювань та Інструкції що­до його застосування»

У праві соціального забезпечення функціонують і нормативні акти місцевої дії, які приймаються місцевими органами державної влади. Зокрема, це можуть бути рішення місцевих рад чи розпоря­дження районних, міських, обласних державних адміністрацій про надання окремим категоріям непрацездатних та малозабезпечених громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, видів соціального забезпечення.

До джерел права соціального захисту можна віднести і деякі акти соціального партнерства. Це угоди, які укладаються між профспілками та їх об’єднаннями і роботодавцями. Зокрема, Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки пердбапчає вжиття заходів щодо належного впровадження пенсійного срахування та недержавного пенсійного забезпечення.