«Героїди», «Метаморфози», «Фасти»

Несподівано елегії отримали політичну забарвленність, коли поет полемізував проти тенденцій Октавіана Авґуста законодавчим шляхом відновити суворість сімейних звичаїв. Нову форму для варіації елегії поет створює в збірці «Героїди», де у вигляді скаржень міфічних героїнь на своїх коханців та чоловіків, з якими вони були в розлуці, майстерно розкривається психологія окремих героїнь. Овідій бере матеріал з трагедій Евріпіда та творів еліністичної літератури й мистецтва, проте міфологічні образи модернізує, зберігаючи лише традиційні імена та ситуації.

Присвятивши любовній елегії майже десять років, Овідій викінчує три книги дидактичної поеми «Наука кохання», що містить практичні поради для закоханих, й «Засоби від кохання». Елегії написані в іронічно-повчальному тоні у витонченій риторичній техніці своєю композицією пародіюють наукові трактати. Поет не приховував свого зверхнього ставлення до офіційного прославляння стародавніх чеснот. Суто практичним твором «Про косметику», Овідій підвів підсумок своїй діяльності як поета любові і звернувся до серйозніших тем.

Овідій береться до здійснення справді величезного задуму: розпочинає поему «Фасти», де, йдучи за календарем, від свята до свята, хоче описати сотні міфів та історичних подій, пов'язаних з історією Риму. Цей твір набував державної ваги, тому що імператор Октавіан Авґуст дбав про відновлення храмів та релігійних свят, відчуваючи себе послідовником Юлія Цезаря. Овідій виступає в ролі охоронця державної ідеології. Одночасно з «Фастами», що мали включати дванадцять книг поет створює ще обширніший епічний твір — поему «Метаморфози», в якій у вигляді зв'язної поеми на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку.

Через зіслання «Метаморфози» залишились не відшліфованими остаточно, а «Фасти» були завершені тільки наполовину. Сумна метаморфоза спіткала самого поета, на зісланні творчість носила переважно ліричний характер. П'ять книг твору «Скорботні елегії» та чотири книги «Послань з Понту» містять переважно нарікання на долю вигнанця; «Ібіс» — гнівна відповідь проти якогось недоброзичливця; дидактична поема «Наука рибальства», що

50.51 Апуле́й (лат. Apuleius, родился в 124/125 н. э. в Мадавре, римская провинция Африка) — древнеримский писатель и поэт, философ-платоник, ритор, автор знаменитого романа «Метаморфозы» («Золотой осёл»). Сохранившиеся труды Апулея написаны на латинском языке.

Луций — головний герой і оповідач роману. Утворений, хорошого походження молода людина, родом з Корінфа, Л. приїжджає у справах у Фессалію — область в Греції, відому чаклунством. Незважаючи на безліч оповідань про жертви магії, він хоче проникнути в її таємниці. Л. заводить у будинку, де оселився, роман із служницею Фотидой, дізнається від неї, що її хазяйка — справжня чаклунка, і благає дати йому мазь, за допомогою якої хазяйка перетворюється на птаха. Фотида плутає зілля, і Л. перетворюється на осла. Його пригоди в ослячому виді є чергою мук (його б'ють, підпалюють, хочуть каструвати, розпороти черево і т. д.); він потрапляє в самі різні місця (лігво розбійників, на млин, в пекарню), спостерігає самих різних людей — розбійників, пастухів, розпусних жерців сирійської богині, покараних роботою на млині рабів, бідного городника і т. д.

Останнє випробування, яке чекає Л., — під час ігор в Корінфі публічно злягтися з огидною злочинницею; Л. соромно стати предметом непристойної цікавості, він не хоче торкатися до цієї жінки, і йому страшно померти (раптом під час любовних обіймів на них напустять хижого звіра). Відраза до цікавості, похітливості і бажання врятуватися від смерті викликані конкретною ситуацією, але одночасно (у алегоричному плані роману) є тими самими почуттями, які приводять людину до релігійного порятунку. Л. являється сама Изида і пояснює, як під час свята в її честь знайти троянди (з'ївши які він набуде людського обличчя) — їх нестиме жрець, якого вона попередить про Л., явившись уві сні. У вдячність за порятунок Л. повинен увесь залишок життя присвятити Изиде. Л. знову робиться людиною, проходить посвячення в таїнства Изиды, потім і Озириса.

Жрець Изиды пояснює йому сенс того, що з ним сталося : ставши «рабом ласолюбства (завівши роман з Фотидой), ти отримав рокову відплату за нещасну свою цікавість (бажання довідатися таємниці чаклунства)». Перетворившись на осла, він потрапив в сферу дії «сліпої» і «лютої Долі», згубній випадковості; перейшовши під заступництво Изиды, він переходить до «зрячої Долі».

Літературним прототипом Л. став герой грецької повісті «Метаморфози», написаної Лукіем з Патр, потім переробленої Лукіаном в його пародійно-іронічній повісті «Лукій, або Осел». Сюжет цих повістей був оброблений Апулея і сильно розширений за рахунок вставних новел полуфольклорного характеру (найбільш відома з них — казка про Амурі і Психеї). У великій мірі прототипом Л. виступає і сам автор — Апулей. Основне оповідання в романі ведеться від першої особи — автор розповідає про Л. як про самого себе. У них одне ім’я, одне місце народження — місто Мадавра. Л. наприкінці роману, як і Апулей, стає жерцем Ізіди. Історія Л. у романі починається з того, що він, багатий грецький юнак, відправляється у справах у Фессалію, споконвічну батьківщину чарівниць.