45. Спадщина Вергілія

Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна запозичень з Вергілія. Відомим граматики, які займалися тлумаченням Вергілія були: Велій Лонг, Елій Донат, Проб, Асконій Педіан, Прісціан.Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало Вергілію особливе значення й в очах християн як в античності, так і в Середні віки; тому твори його дійшли в дуже великій кількості списків. Вергілій вважався джерелом знання, навіть «чарівником», носієм вищого одкровення, за книгами Вергілія ворожили. Дуже великий вплив Вергілія на латинську поезію середніх століть: часто з окремих віршів Вергілія складалися нові твори. Вплив Вергілія помітний і на середньовічному епосі на народних мовах. Данте обрав Вергілія у провідники пеклом і чистилищем. У XVI–XVIII ст. Вергілія вважали найбільшим світовим поетом, знаходячи його більш «галантним», ніж Гомер. Героїчна і пастушача поема цього часу розвивається під знаком наслідування Вергілію; комічна поема охоче пародіює його («травестія», «бурлеск»), напр. «Перелицьований Вергілій» Скаррона (1648–1653), «Виргилиева Енеида, вывороченная наизнанку» Н. П. Осипова й О. Котельницкого (1791) і знамените українське «перелицювання» І. Котляревского (1798). Вергілій і Котляревський

Твори Вергілія мали дуже велику популярність серед освіченого населення Європи. Християнська церква також не забороняла їх. Навпаки, за його творами вивчали латину навіть клірики.З"явилося дуже багато пародій на твори Вергілія. Перша пародія "Енеїди" - "Перелицьована "Енеїда" (1663р.) Дж. Лаллі (Італія)

46. Квінт Горацій Флакк (8 грудня 65 до н. е.—27 листопада 8 до н. е.) — поет «золотого віку» римської літератури, разом з Вергілієм і Овідієм, один з найуславленіших авторів у всій світовій літературі. У переліку найвидатніших поетів золотої доби римської літератури, у перших його рядках, фігурує ім'я Квінта Горація Флакка; автора багатьох гімнів, сатир, еподів, послань і звісно ж, од, на долю яких випала найбільша слава. Ознайомившись із цими творами, не виникає сумнівів, що вони належать перу гідного спадкоємця таких геніїв давньогрецької поезії, як Алкей, Сапфо, Анакреонт. До речі, свої вірші Горацій писав строфами, винахідниками яких були саме ці еллінські митці (сапфічна строфа, архілохова, асклепіадова...) Теми творів: Кохання, задачі поезії, буття людини, природа, сільське життя — це головні теми творів великого римського поета, який писав свої вірші з особливим мелодизмом, ліризмом, наділяв їх ніжною благозвучністю й м'якістю. Особливо варто відзначити оду «До Мельпомени», присвячену музі драми й трагедії, музі театру. Із глибокою пошаною та любов'ю склав поет цей вірш, який став своєрідною рисою, проведеною Горацієм на певному етапі своєї творчості. В оді римський митець дякує музі Мельпомені, якій, за його ж словами, завдячує своїм визнанням і повагою до себе. Їй же адресовано жартівливий, повний тепла докір: «на кого в час народження впаде твій погляд дружній, тому не буде милим ані кулачний бій, ані кінські змагання» — жодна з традиційних чоловічих розваг не буде так цікавити й збурювати, як дивовижна краса природи й бажання увіковічнити її у своїх віршах. Іншою з найвідоміших у Горація є ода «До Маілія Торквата», яка проносить у нашій уяві картини змін зими весною, останню — спекотним літом. Зелень трав і буйність вітру, шум річок, танці німф — на такому тлі слова поета про час, який викрадає наші блаженні дні, не здаються гіркими. Легкий, мов тінь дима, смуток і туга охоплюють читача, але поряд із цим ми бачимо в описах пор року й річного циклу алюзію на наше життя, що так само прекрасно, як і природа навколо нас. Роки людського буття увібрали в себе льодянисту красу снігу, буйність весни й пристрасть літа, мудрість і золото осені, із щедрими дарами якої нестрашно знов зустріти зиму, під сніговою ковдрою якої до нас прийде відпочинок. Але не варто також і забувати про те, що життя не вічне. Наявність цієї думки в нашій свідомості допоможе нам не лише достойно зустріти свій кінець, але повно й максимально насичено проживати свої дні. Критики й літературознавці часто розходяться в поглядах на ті чи інші речі, але на тому, що творчість Горація, дивовижного майстра вірша, творця поезії розуму, блискучої та гармонічної, — одна з вершин римської літератури, зійшлися всі. Новаторство поетаГорацій був і новатором. Він започаткував традицію повчання поетичного мистецтва (послання «До Пізонів») і підбиття поетами підсумку свого творчого життя (ода «До Мельпомени», яку часто називають просто «Пам'ятником»). Особливо уславився останній твір. Слова Горація «Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, вищий од пірамід царських, простоїть він...» викликали, без перебільшення, усесвітнє відлуння. їх нагадують рядки і англійця Вільяма Шекспіра («Державців монументи мармурові переживе могутній мій рядок...»), і росіянина Олександра Пушкіна («Япамятник себе воздвиг нерукотворний...»), і українця Максима Рильського («Я пам'ятник собі поставив нетривалий не з міді гордої, не з мармурових брил...»). Горацій обрав чіткий і вишуканий класичний стиль, спираючись на творчість давньогрецьких поетів: Архілоха, Алкея, Сапфо. Особливо двох останніх, які писали на мелодійному еолійському діалекті. Тож не дивно, що, підбиваючи підсумок свого творчого життя, Горацій особливо підкреслював те, що зумів піднести римську поезію до рівня еллінської, яку до того вважали неперевершеною («...вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні...») і перед якою схилялися римляни. Звичайно, з огляду на художню довершеність еллінської літератури, це було величним творчим звершенням. Горацій і справді «смерті весь не скорився». В Україні його твори вивчалися в братських школах. Цікаво, що герой повісті М. Гоголя Тарас Бульба, перевіряючи, чого навчили в Києві його синів, згадує саме Горація, «що латинські вірші писав». Пам'ять про римського поета пережила віки й житиме, поки й віку.

Горацій «До Мельпомени» аналіз Мельпомена — це муза трагедії. В оді «До Мельпомени» поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам’яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.) У вірші присутні автобіографічні відомості «Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: адже він був сином колишнього раба.) У вірші Горацій згадує про заслугу в галузі поетичного мистецтва. «Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.) «До Мельпомени» незвичайний вірш, автор зводить пам’ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. Поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.)

47.

Публій Овідій Назон,

Овідій виховувався в атмосфері імперії Октавіана Августа, коли по закінченню громадянських воєн надзвичайно зросла заможність італійських землевласників. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершницького стану, що досяг в той час свого найвищого економічного розвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попереднього літературного покоління (Вергілій, Горацій), Овідієві чужа. В його творчості переважають еротичні теми, в яких головним є не глибокі почуття, а дотепна іронічна гра традиційними літературними мотивами, з постійними переспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідія відрізняються віртуозною легкістю і гнучкістю стилю, яким він володів досконало.Блискучій поетичний дебют Овідія («Любовні елегії») пов'язаний з еротичною елегією, поширеним жанром в його час. В цьому жанрі відбилися настрої середніх верств суспільства, які поринали від суспільної діяльності в сферу особистого життя. Поет згадує своїх попередників — Корнелія Галла, Альбія Тібулла та Секста Пропорція; однак він не був лише наслідувачем, свої елегії він складає в цілком іншій тональності, грайливого, часом легковажного трактування теми кохання. Публічні декламації «Любовних елегій» відразу принесли їх авторові загальне визнання.