33. Творчість Плавта

Плавт був плідним драматургом.

Позичаючи сюжетну канвусвоїх предшествинніків і основних дійових осіб, Плавт створює оригінальніші, глибоко відмінні від грецьких п'єси. Його комедії розраховані на широкі кола римського місцевого плебсу. Таким чином, базова для палліати нова аттична комедія з її ідеалом «наслідування життя» в творах Плавта перетворилась на веселу буфонаду з дотепними гострими жартами та піснями, а дія розгортається в напів фантастичному світі гротеску та гіперболи.  Зокрема,одніею з традиційних особливостей Плавтового діалогу є звернення акторів беспосередньо до глядачів як до безпристрасних, а часом і зацікавлених свідків. Зрідка такі звернення ставали і своєрідним коментарем, що пояснювали жести,рухи й міміку акторів. За рахунок спрощення сюжету дія набуває небувалої раніше динаміки. Спрощуються також характери персонажів, але ця спрощеність перетворюється на джерело сміху вже сама по собі. Так, його герой не просто хвальковитий, а хвальковитий до смішного. Причиною театрального успіху Плавта була також мова його творів. Із діалогів зникають улюблені Менандром філософські сентенції. Особливе значення Плавт діалогам і словесним спорам, у яких герої могли використати повністю можливості своїх лексичних запасів.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко) Плавт полюбляв гостре грубе слівце, а тексти його п'єс наповнені дотепати, каламбурами, афоризмами: «У пройди очі й на потилиці»; «Людина людині — вовк» тощо. Усе це створило йому славу одного з найдотепніших римських поетів. У цьому плані Плавт близький до Арістофана, якщо не його наслідувач.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)

34. Скарб

Скупий і недовірливий старий Евкліов знайшов у себе в хаті закопаний горщик із золотом і, переховавши його, живе в безнастанних турботах, підозрюючи всіх і кожного в намірі пограбувати його. А тим часом юнак Ліконід спокусив його дочку. Нічого про не не знаючи, дядько Ліконіда, багатій Мегадор, за порадою своєї сестри, сватає цю саму дочку. Евкліон, застерігши собі право не давати за дочкою посагу, [394] повертається до свого горщика з золотом, який він виносить з дому, і ховає в храмі Вірності та в інших місцях. За цією роботою його застає Стробіл, раб Ліконіда (акт IV, сцена 2), і, незважаючи на всю пильність скнари (дія IV, сц. 4), краде горщик; Евкліон виголошує монолог, повний розпуки (дія IV, сц. 9). Слова Ліконіда, який прийшов до нього й покаявся в своєму вчинку перед його дочкою, не справляють на нього жодного враження: він, чувши каяття Ліконіда, думає, що цей украв у нього горщик і кається в цьому. Евкліонові повертають його скарб; Мегадор відмовляється від сватання на користь свого небожа. В закінченні, що напевне не належить Плавтові, Евкліон кається в своїй скнарості і раптом перетворюється із скнари на доброго і Щедрого батька.

Ця комедія складена за невідомим нам грецьким зразком. Особливо цікава тим, що вона була зразком для славнозвісної комедії Мольєра «Скупий» (1668). Сцену Евкліона з Стробілом, так само як і монолог Евкліона, Мольер повторив, тільки з деякими варіаціями. Саме ім'я героя комедії Мольєра - Гарпагон - зустрічається в передостанній сцені латинського тексту. Але зображення характеру скупого у Мольєра значно поглиблене й поширене; далеко повніша й дія комедії, яка у Плавта становить лише кілька досить примітивно з'єднаних одна з одною ситуацій.

35. Творчість Теренція

За характером творчості Теренцій різко відрізнявся від свого попередника Плавта і популярності серед римлян майже не мав. Причину цього, мабуть, слід шукати в походженні самого автора. Хоча обставини, за яких він став рабом невідомі, але, безперечно, рабство залишило глибокий слід у його душі,

Увійшовши у вищі кола суспільства, він для нього і вирішив писати комедії. Орієнтація на вищі кола суспільства істотно змінила стилістику комедій.

Комедії Теренція відрізняються своєю серйозністю, відсутністю благанно-комедійних засобів. Сюжет п'єс цілком залежав від змісту тієї Менандрової комедії, що ставала основою твору Теренція. Отже, якоїсь оригінальності у них шукати годі. Його комедії швидше схожі на пізнішу європейську «слізливу комедію», розраховану на те, щоби викликати у глядача щире співчуття. Інтрига як така не цікавить автора. Головну увагу він звертає на характери героїв, причини їхніх вчинків, а вони майже завжди шляхетні, чесні та добрі. Не випадково один із персонажів Теренція проголошує афористичні слова: «Я людина і ніщо людське не чуже мені».

Проте хоч як намагався поет не торкатися питань римської дійсності, але вона все одно нагадувала про себе, хоч і в завуальованій формі. Одна проблема особливо цікавила його — це вибір шляху молодою людиною. Як жити далі? Куди йти? Як себе поводити? Для римської молоді то були проблеми справді болісні та актуальні, оскільки занепад моралі не припинявся. Герої Теренція розмовляють мовою, позбавленою брутальних зворотів, лайки, грубих висловів. Юлій Цезар залишив своє звернення до Теренція, назвавши його «напів-Менандром» і «великим поетом», котрий говорив «чистою мовою».

"Свекруха"Ця родинна драма має досить складний сюжет.

«Брати» Фінал, як свідчили вже античні вчені, належав самому Теренцію. На той час римляни ще не могли цілком сприйняти як епікурівську систему виховання, так і надто сувору Демеї. Тому автор обирає компроміс: традиційні прийоми виховання значно кращі, ніж нові, «модні», але їх слід «розбавити» певними дозами гуманного ставлення до вихованців. Найпривабливішим персонажем п'єси є Мікіон, у якого доброзичливість до людини поєдналася з практицизмом і здоровим глуздом. У вигідному світлі зображений і Есхін.

36. Катулл — один з перших визначних поетів кінця Римської республіки. Він почав писати у 16 років, здебільшого вірші еротичного штибу. Всього у нього було близько 116 віршів. Їх поділяють на три частини:невеличкі вірші (1-60), що написані різними ліричними розмірами;

• більш великі вірші (61-68)

  • дві весільні епіталами,

  • поема про Аттіса,

  • поема про весілля Пелея й Фетіди,

  • переклад поеми Каллімаха про волосся цариці Береніки,

  • діалог Катулла з дверима якогось дому у Вероні,

  • автобіографічне послання

• епіграми (69-116).

Катулл вів розгульне життя (кошти батьків це дозволяли). Тут він закохався у римську красуню, які пізніше вивів у своїх віршах під іменем Лесбія.

Катулл, перш за все — видатний майстер любовної лірики, що буквально захоплює новизною та свіжістю почуттів, тонкий інтерпретатор внутрішнього життя людини. Водночас його поезія не має жодного значного суспільного звучання. Катулл — поет інтимного життя невеликої групи близьких для нього друзів, у якому його хвилює кожна дрібниця. Це дружнє коло замінює Катуллові державу, саме на дружні стосунки переносяться поняття усіх суспільних чеснот: героїзму, вірності, стійкості, благочестя.

37. Літературна спадщина Цицерона складається з його публічних промов, творів з ораторського мистецтва, філософських трактатів, поетичних творів і приватних листів. Він уперше зробив латинську мову повноправним засобом висловлення філософських ідей, прагнучи дати римській освіченій публіці матеріал для серйозного читання і самоосвіти.

Цицерон ставив питання співвідношення риторики й філософії, державного устрою і, зокрема, «найкращої держави і найкращого громадянина». З творів збереглися 58 судових і політичних промов, 19 трактатів із риторики, політики, філософії та більше 800 листів. Цицерон є автором латинського словника й стилю для висловлення абстрактних понять.

вернуться от финиша к старту = начать все с нуля (Цицерон)

сидеть у руля = держать в руках бразды правления (Цицерон)

- на совет не иди, пока не позовут (Цицерон)

- с нежных (мягких) ногтей (Цицерон)

- золото открывает всё (Цицерон)

38. Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані в дусі пануючого тоді «неотеричного» напрямку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинулася в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя.

Сучасники називали його римським Гомером. Слова »Енеїди» ще за античних часів стали афоризмами (наприклад: «Бійтесь данайців, що приносять дари»( Вергілій). «Енеїда» за багатством і різноманітністю змісту иа поступається обом поемам Гомера»

Вергілій багато в чому наслідує попередніх античних авторів, зокрема Гомера. Його поезія відзначається стилем монументальності, поєднаним із деталізацією.

39.

Твір "Буколіки" (від грец. "bukolika", - "пастушачий") світ побачив у 39 р. до н.е. і саме цей твір Вергілій вважав початком своєї літературної діяльності. Вони складаються з 10 еклог («обраних віршів»), з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі (еклоги 3, 5, 7, 8), вимовляючи при цьому або цілі вірші (екл. 5 і 8), або перекидаючись репліками в 2 (елк. 3) або 4 (екл. 7) вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю (паралелізм членів, приспів), були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм, і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії.

Пастухи Вергілія — цілком умовні фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро відточеними сентенціями. Події громадянської війни, що почалася після вбивства Цезаря, служать матеріалом для діалогів між пастухами в еклогах 1 і 9;

Зовсім особливе місце займає знаменита 4 еклога, що є хвалою новому політичному порядкові, убраною у форму оракула, котрий провіщує близьке народження нового бога, що врятує світ. Древні християни бачили в цьому хлопчику Христа;

40. «Георгіки» За пропозицією Мецената Вергілій пише «Георгіки», дидактичну поему про сільське господарство і працює над ними 7 років (приблизно 37-30 до н. е.). Поета привабило завдання боротьби з матеріалом, що важко піддається естетичному оформленню, і він виконав його з набагато більшим успіхом, ніж елліністичні автори дидактичних поем.«Георгіки» складаються з 4 книг: 1. «Про посівне господарство», 2. «Про культуру винограду і плодоносних дерев», 3. «Про скотарство», 4. «Про бджіл» «Георгіки» — друга поема Вергілія, написана з метою порушити любов до землеробства в душі ветеранів, нагороджених землями. Взявши за зразок Гесіода, Вергілій, проте, не входить, в усі подробиці сільсько господарського справи — ​​його мета показати в поетичних образах принади сільського життя, а не написати правила, як сіяти і жати; тому деталі хліборобської праці його займають лише там, де вони представляють поетичний інтерес.

«Георгіки» вважають найдосконалішим твором Вергілія за чистоту і поетичну завершеність вірша. У них, разом з тим, найглибше відбився характер поета, його погляд на життя і релігійні переконання; це — поетичні етюди про гідність праці.

41 «Енеїда»

Головний твір Вергілія — героїчна поема «Енеїда». В основі її лежить сказання про благочестивого троянця Енея, сина Анхіза й Венери, що втік під час пожежі Трої в латинську землю. «Енеїда» являє собою низку оповідань, повних драматичного руху, строго концентрованих, патетично напружених; ланки цього ланцюга з'єднані майстерними переходами і спільною цілеспрямованістю, що створює єдність поеми.

У побудові «Енеїди» підкреслене прагнення створити римську паралель поемам Гомера. Більшість мотивів «Енеїди» Вергілій знайшов вже в існуючих обробках сказання про Енея, але вибір і розташування їх належать самому Вергілію і підпорядковані його поетичному завданню. Не тільки в загальній побудові, а й у цілому ряді сюжетних деталей і в стилістичній обробці (порівняння, метафори, епітети тощо) виявляється бажання Вергілія «суперничати» з Гомером.

Щоправда, герої Вергілія автономні, вони діють поза середовищем і є маріонетками в руках долі, але таке було життєвідчування атомізованого суспільства елліністичних монархій і Римської імперії. Головний герой Вергілія, «благочестивий» Еней, з його своєрідною пасивністю в добровільному підпорядкуванні долі, втілює ідеал стоїцизму, що став майже офіційною ідеологією;

42.

Образ Дідони –один з найтрагічніших образів у римській літературі.

Вергілій нагадує: навіть у найтяжчих ударах долі все людське нам не чуже. Воно потребує співпережиття. Дідона –«лань,поранена смертоносною стрілою»:...котру поціли в стрілою.

В крітському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,

Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.

Лань та чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори [1, 86

43.

44 Головний герой «Енеїди» — троянець Еней, який за міфом був сином богині Венери. Вибір героя був для Вергілія не випадковим. Ідеальною для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була створена легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

Чимало знатних римських сімей намагалися всілякими засобами вивести свій родовід від троянців, а вершиною національної гордості було довести своє походження від самого Енея. Зокрема, на пряме походження від Енея претендував рід Юліїв, до якого належав відомий римський політичний діяч, полководець і письменник Гай Юлій Цезар і усиновлений ним Октавіан. Адже син Енея Асканій мав ще друге ім’я Юл, а довести, що Юл є прабатьком юлійського роду, не складало жодних труднощів. Якщо так, то Юлій Цезар і Август — нащадки Енея. Ця легенда мала обґрунтувати божественне походження римських імператорів, адже їхній міфічний предок був сином смертного Анхіса і богині Венери.

Як і Ахілл в «Іліаді» Гомера, Еней в «Енеїді» виступає як ідеальний воїн. Його відвага і мужність не мають меж, без нього не може бути переможною жодна битва. Проте образ Енея — якісно новий в античній літературі. Найголовнішою його відмінністю від попередніх образів ідеальних героїв є те, що він був створений з метою уславлення імператора. Щоб досягнути цієї мети, в образі головного персонажа потрібно було підкреслити не тільки риси воїна, але й інші, за уявленнями римлян, ідеальні риси. Щоб одягнути нову римську владу в пишні шати, Вергілій у характері Енея намагався узагальнити всі позитивні моральні якості, притаманні героям римської давнини.

Крім хоробрості й мужності, серед найважливіших рис Енея поет підкреслює його благочестя. «Благочестивий», «побожний» — постійні епітети Енея. Він навіть сам представляє себе таким матері Венері, коли вона з’явилась у постаті мисливиці:

Я — той побожний Еней, що пенатів¹ від ворога вирвав.

Еней — щирий шанувальник богів (він завжди прислухається до їхніх порад, ніколи не чинить усупереч їхній волі), і полум’яний патріот (він до останнього б’ється за звільнення рідного міста від завойовників-греків, і тільки прохання Гектора, який являється Енеєві уві сні, примушує його покинути Трою), і зразковий громадянин з високим почуттям обов’язку, і ніжний сім’янин, і людина справедлива та жаліслива до інших.