- •1.Класифікація грунтів для будівельних цілей.
- •2.Показники фізико-механічних властивостей грунтів та методи їх визначення.
- •3.Загальна характеристика класів грунтів. Похідні характеристики грунту,їх розрахунок та використання для практичних цілей.
- •4.Основні закономірності механіки ґрунтів.
- •5.Водні властивості ґрунтів. Взаємодія ґрунтового скелету з поровою водою. Гідродинамічний тиск при фільтрації води в ґрунті.
- •6.Стиснення грунту в умовах одно- та тривісного напруженого стану. Компресійні випробування,визначення модуля деформації,коефіцієнтів бокового тиску і бокового розширення.
- •7.Зсування ґрунтів при простому та тривісному стисненні. Закон Купона. Умова міцності Кулона-Мора. Визначення питомого зчеплення та кута внутрішнього тертя ґрунтів в лабораторних і польових умовах.
- •8.Розподіл напружень в ґрунтовому середовищі при різних умовах завантаження. Визначення тиску ґрунту від власної ваги та додаткового тиску в інженерній практиці.
- •9.Розподіл напружень по підошві фундаментів.
- •10. Види деформацій грунтових основ та фактори,що їх обумовлюють.
- •11.Способи розрахунку осідань фундаментів і їх аналіз.
- •12.Сутність сумісної роботи основ, фундаментів і над фундаментних конструкцій.
- •13.Граничний стан ґрунтової основи. Характеристики та можливі випадки його проявлення.
- •14.Фази деформації ґрунтової основи при місцевому завантаженні. Критичні навантаження на ґрунт основи та їх визначення.
- •15.Розрахунковий опір ґрунту основи, його визначення та використання на практиці.
6.Стиснення грунту в умовах одно- та тривісного напруженого стану. Компресійні випробування,визначення модуля деформації,коефіцієнтів бокового тиску і бокового розширення.
Ущільнення фунтів поєднує в собі кілька фізичних процесів, зокрема зміну об'єму nop, стиснення твердих часток, води газів, що містяться в порах, деформації плівок зв'язної води, розчинення газів у поровій воді, взаємне зміщення та руйнування структурних агрегатів. Деформації твердих часток фунту, плівок зв'язної води, газів і води, якщо вони не мають вільного виходу на по верхню, при звичайних напругах в основах фундаментів незначні й практично миттєво відновлюються після зняття навантаження, тобто вважаються пружними. Таким чином, можна вважати, що деформації стиснення виникають тільки за рахунок зменшення об'ему nop грунту.
У лабораторних умовах показники стисливості фунтів звичайно визначають шляхом їх ущільнення під статичним навантаженням без можливості бічною розширення (в жорсткому кільці). При такому завантаженні деформації розвиваються тільки в одному напрямі. Дослідження виконують у компресійному приладі (одометрі).
Це кругла обойма 1 з днищем 2 (рис.4.1.). Грунт 3 розміщується в кільці 4. Навантаження N передається через штамп 5. Фільтрація води проходить через отвори, які є в днищі і штампі. Деформації грунту вимірюють індикаторами 6.
Оскільки
зразок грунту в кільці не має можливості
бічного розширення, то зміну його
пористості
(відношення об‘єму пор до об‘єму грунту
(2.8)) під тиском
,
розподіленим по площі
,
знайдемо з виразу
,
де
(4.1)
-
початкова висота зразка;
- деформація зразка від тиску
.
Об‘єм твердих частинок до і після
деформації незмінний (наше припущення),
тому об‘єм твердих частинок в одиниці
об‘єму зразка дорівнюватиме (2.9)
,
де
(4.2)
-
початковий коефіцієнт пористості
грунту.
Згідно
з (2.10)
.
Поділивши вираз (4.1) на (4.2), одержимо
вираз для визначення зміни коефіцієнта
пористості грунту
під дією тиску
(4.3)
Урахувавши
для
одержимо остаточний вираз для коефіцієнта
пористості при дії тиску
(4.4)
Після
визначення значень
при різних тисках
будують залежність
,
що має назву компресійної кривої (рис.
4.2).
При зростанні тиску коефіцієнт пористості зменшується (лінія 1 рис. 4.2). Якщо тиск поступово зменшувати, то зразок частково відновить деформацію і коефіцієнт пористості зросте (лінія 2 рис. 4.2). Первинна висота зразка не буде повністю відновлена, тому що при розвантаженні відновлюються лише пружні деформації.
На
початковій ділянці залежність
є лінійною, а деформації незначними. На
цій ділянці чинять опір зовнішнім
навантаженням структурні зв’язки
грунтів. Міцність цих зв’язків називається
структурною міцністю
.
Я
кщо
обмежитись незначною зміною тиску
р=0,1…0,5мПа
(реальний тиск, який може виникати в
основах споруд), то компресійну криву
можна замінити прямою лінією АВ
(рис.4.3)
Тангенс
кута нахилу цієї прямої до осі тисків
називається коефіцієнтом стисливості
,
де (4.5)
-
коефіцієнти пористості відповідно при
початковому
і кінцевому
тиску.
З певним (доволі суттєвим) наближенням можна записати рівняння компресійної кривої у такому вигляді
(4.6)
Модуль деформації грунту за результатами компресійних дослідів визначають за виразом
,
де
(4.7)
-
коефіцієнт, що враховує неможливість
поперечного розширення грунту в
компресійному приладі.
В компресійному приладі грунт може деформуватись тільки у вертикальному напрямку. Це погано моделює роботу грунту під фундаментами невеликих розмірів (фундаменти більшості будівель), де величина горизонтальних деформацій є суттєвою. Під фундаментами великих розмірів переважають деформації грунту у вертикальному напрямку. Тому модуль деформації, одержаний за результатами компресійних випробувань, широко використвується для проектування гідротехнічних споруд, а в промисловому і цивільному будівництві тільки для споруд III класу капітальності.
З
урахуванням вищесказаного модуль
деформацій грунтів
,
знайдений за результатами компресійних
випробувань визначають за формулою
,
де
(4.8)
-
поправочний коефіцієнт .
Зазначимо також, що безпосередньо схема компресійних випробувань близька лише обмеженому колу інженерних задач, котрі можна розглядати як одновимірні (ущільнення грунту при горизонтальних нашаровуваннях під дією власної ваги; осідання обмеженої товщі фунту в основі розвиненого у плані фундаменту тощо). Однак через простоту методики результати компресійних випробувань із певними припущеннями широко використовують й у значно складніших розрахунках.
Найбільше реальному наиружено-деформованому станові зразка в масиві відповідають випробування у приладах трьохосьового стиснення (стабіломет- pax). ІІри цьому зразки грунту мають циліндричну чи іноді кубічну форму. Циліндричний зразок фунту 1 висотою h у гумовій оболонці 2 спершу піддають бічному стисненню від ріди ни 3, що заповнює робочу камеру приладу, с творюючи в ґрунті бічну напругу 02=<т3- Потім через шток 4 до поршня 5 ступенями прикладають вертикальне навантаження F, створюючи в зразку нормальну напругу ст\. Виміри тиску в камері стабілометра виконують манометром, а абсолютні вертикальні деформації зразка zJ/?f - індикаторами. Напруги (Т\ називають максимальною головною, а а2 та гт3 - мінімальними ловними. Збільшуючи <т\9 можна ти руйнування зразка або у вигляді зсування за
нахиленою поверхнею, або шляхом суттєвого розширення в боки зі зменшенням висоти.
,
де (4.9)
-
величина бічних стискуючих напружень
(девіатор напружень) визначається з
виразу
,
де (4.10)
-
загальна величина головного напруження
(після сумування з
);
,
де (4.11)
-
початкова площа поперечного перерізу
зразка;
- площа поперечного перерізу зразка при
дії напруження
;
,
де
(4.12)
-
вертикальна деформація зразка при
напруженні
;
- початкова висота зразка.
До речі, за даними випробувань грунту в умовах трьохосьового стиснення можуть бути визначені і його інші деформаційні характеристики: модуль зрушення G та модуль об'ємної деформації К. Ці величини функціонально пов'язані з модулем деформації й коефіцієнтом Пуассона:
,
.
