3. За формою припису (деякі автори називають цей критерій інакше — за юридичним змістом, за формою вираження), виділяють наступні види норм:

- зобов'язуючі (приписні), що містять юридичну вказівку діяти відповідним чином у передбачених нормою умовах;

- забороняючі (категоричні, імперативні), що містять заборону на вчинення тих чи інших дій в умовах, які визначаються даною нормою. Заборони можуть мати загальний або спеціальний характер;

- уповноважуючі (дозволяючі, дозвільні, диспозитивні), що передбачають можливість адресата діяти у рамках вимог даної норми на власний розсуд, але з дотриманням правового режиму, нею встановленого. Такі дозволи дають можливість вибору того чи іншого варіанту дії у межах певного правового режиму, який створюється даною нормою;

- стимулюючі (заохочувальні), що забезпечують відповідну поведінку з допомогою певних засобів матеріального або морального заохочення учасників регульованих відносин;

- рекомендаційні, що дають можливість обирати найбільш доцільні варіанти розв'язання певних завдань. Особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у цих нормах, не мають юридично обов'язкового характеру. Такі норми не містять прямих приписів.

4. За адресатом приписів (інколи цей критерій називають інакше — з точки зору становища учасників правовідносин) можна виділити норми, які регламентують:

- права й обов'язки громадян у сфері державного управління та в інших сферах, що регулюються адміністративним правом;

- окремі аспекти функціонування різних недержавних об'єднань, підприємств, закладів;

- правове становище підприємств, установ, організацій;

- взаємні права і обов'язки суб'єктів, які не підпорядковані один одному;

- адміністративно-правовий статус громадських об'єднань;

- питання організації та діяльності державних установ та підприємств;

- адміністративно-правовий статус державних службовців;

- організацію та діяльність різних ланок апарату державного управління (системи органів виконавчої влади);

- порядок взаємодії державних і недержавних органів.

5. За обсягом регулювання (деякі автори називають цей критерій інакше — за ступенем загальності) адміністративно-правові норми поділяються на:

- загальні, які поширюються на всі сфери та галузі державного управління, місцевого самоврядування і які регламентують найбільш важливі питання реалізації публічної влади;

- міжгалузеві, які регламентують ті або інші сфери управлінської діяльності, котрі є загальними або суміжними для всіх галузей державного управління та мають при цьому спеціальний характер;

- галузеві, які регламентують ті або інші сфери управлінських відносин, що виникають у межах галузей, закріплених за органами виконавчої влади галузевої компетенції;

- місцеві, що містяться в актах місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.

6. За змістом адміністративно-правові норми можна об'єднати у відносно самостійні правові інститути. Правовий інститут означає сукупність певних норм, об'єднаних однорідністю врегульованих ними суспільних відносин.