- •8.Поняття та структура адміністративно-правового механізму.
- •9.Поняття, ознаки та структура адміністративно-правової норми.
- •10Класифікація видів норм адміністративного права за наступними ознаками.
- •3. За формою припису (деякі автори називають цей критерій інакше — за юридичним змістом, за формою вираження), виділяють наступні види норм:
- •4. За адресатом приписів (інколи цей критерій називають інакше — з точки зору становища учасників правовідносин) можна виділити норми, які регламентують:
- •5. За обсягом регулювання (деякі автори називають цей критерій інакше — за ступенем загальності) адміністративно-правові норми поділяються на:
- •7. За порядком дії у часі, просторі та за колом осіб адміністративно-правові норми поділяються:
- •8. За повнотою викладених приписів розглядувані норми поділяються на:
- •3. За формою припису (деякі автори називають цей критерій інакше — за юридичним змістом, за формою вираження), виділяють наступні види норм:
- •4. За адресатом приписів (інколи цей критерій називають інакше — з точки зору становища учасників правовідносин) можна виділити норми, які регламентують:
- •5. За обсягом регулювання (деякі автори називають цей критерій інакше — за ступенем загальності) адміністративно-правові норми поділяються на:
- •7. За порядком дії у часі, просторі та за колом осіб адміністративно-правові норми поділяються:
- •8. За повнотою викладених приписів розглядувані норми поділяються на:
- •11. Поняття та властивості адміністративно-правових відносин.
- •13. Поняття та види суб’єктів адміністративного права.
- •14.Громадяни як суб’єкти адміністративного права.
- •17.Політичні партії як суб’єкти адміністративного права
1.Адміністративне право як галузь права є однією з провідних галузей права України.Завдяки нормам адміністративного права в державі здійснюється правове регулювання широкого кола суспільних відносин у сфері державною управління, забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина, внутрішньоорганізаційної діяльності апаратів усіх державних органів, установ та організацій Адміністративне право виступає необхідним стабілізатором суспільного життя.адміністративне пов'язують
принципи організації та діяльності органів виконавчої влади,
аналіз повноважень Президента України у сфері виконавчої влади,
формування, склад і повноваження Кабінету Міністрів України;
організація діяльності контрольно-наглядових державних органів тощо.
Адміністративне право має тісні зв'язки з фінансовим правом, що проявляються в такому:
регламентація діяльності та повноваження Міністерства фінансів України;
здійснення державного контролю у фінансовій сфері;
відносини між центральними та місцевими органами виконавчої влади з приводу реалізації бюджетних зобов'язань тощо.Навчальна дисципліна адміністративне право - більш широка категорія, ніж галузь права, тому що вона не лише вивчає питання правових норм, а й формує цілісну теоретичну абстраговану модель адміністративно-правового регулювання відповідних суспільних відносин. До цієї моделі входять такі складові, як правові відносини, суб'єкти адміністративного права, способи забезпечення законності й дисципліни тощо.адміністративне право як навчальна дисципліна з позицій педагогічної доцільності розподіляється на загальну та особливу частини. У загальній частині вивчаються питання, дотичні до принципів державного управління, правового становища суб'єктів адміністративного права, способів забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, системи та джерел адміністративного права. Особливу частину присвячено вивченню питань державного управління різними галузями (транспортом, зв'язком, освітою, наукою, охороною здоров'я громадян, внутрішніми справами та ін.).Адміністративне право як наука - це складова частина юридичної науки, що визначається як система поглядів, ідей, уявлень про адміністративне законодавство, державне управління, реформування й тенденції розвитку адміністративного права, його принципи, про закордонне адміністративне право.
Характерними особливостями, в яких розвивається наука адміністративного права, є:
необхідність відображення в дослідженнях аналізу положень ст. З Конституції України, згідно з якими права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а остання відповідає перед людиною за свою діяльність;
втілення в життя адміністративної реформи та реформи адміністративного права;
зміна ідеології адміністративного права з «державоцентристської» на «людиноцентристську»;
проведення в державі конституційної (політичної) реформи, яка суттєво впливає на взаємини між гілками влади, формування Кабінету Міністрів України тощо;
євроінтеграційні спрямування України, що вимагають відповідної модернізації системи державного управління;
необхідність чіткого визначення предмета науки адміністративного права та взаємин із такими науками, як державне управління й теорія управління.Адміністративне право як наука вивчає:
історію розвитку адміністративного права;
сутність і структуру виконавчої влади;
адміністративні (управлінські) послуги;
теорію та практику застосування адміністративного договору;
адміністративно-правові норми, їхні види та особливості; джерела адміністративного права;
питання адміністративної відповідальності;
правовий статус суб'єктів державного управління;
правове регулювання державного управління у різних сферах життя тощо.
На підставі висловленого, основними завданнями науки адміністративного права є:
створення нової доктрини українського адміністративного права з урахуванням демократичних перетворень, що відбуваються в державі;
виявлення проблем адміністративного права та формулювання пропозицій з їх усунення;
тлумачення адміністративно-правових норм;
пошук нових способів забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні;
реформування системи органів виконавчої влади з метою оптимізувати її відповідно до потреб суспільного життя;
розроблення нових понять і принципів, спрямованих на вдосконалення державної управлінської діяльності тощо.
2.Предмет адміністративного права та збагачення його змісту.
предмет адміністративного права складають такі групи однорідних суспільних відносин:
а) відносини державного управління в сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності;
б) управлінські відносини в системі та в структурі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (включаючи відносини державної та муніципальної служби);
в) управлінські відносини, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України тощо), а також в адміністрації державних підприємств, установ, організацій;
г) управлінські відносини, пов'язані із реалізацією функцій і повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інституціям;
д) відносини у зв'язку із забезпеченням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування реалізації та захисту прав і свобод громадян, а також наданням їм різноманітних упралінсь-ких послуг;
е) відносини у зв'язку з організацією та діяльністю адміністративних судів (тобто в сфері адміністративної юстиції);
є) відносини у зв'язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб.
Таким чином, з огляду на зміст предмету адміністративного права слід визначити його як галузь права (систему правових норм), яка регулює суспільні відносини у зв'язку з реалізацією:
1) виконавчої влади у сфері функціонування держави та місцевого самоврядування;
2) делегованих державою функцій і повноважень виконавчої влади;
3) внутрішньоорганізаційної діяльності всередині інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністрації державних підприємств, установ і організацій, які спрямовані на забезпечення належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.
Враховуючи викладений підхід до предмету адміністративного права та застосовуючи його в практиці правового регулювання необхідно зближувати розуміння адміністративного права і самої системи законодавства в Україні з адміністративною наукою і правом країн Європи.ринкових умов господарювання відповідним чином вплинув на зміст державного управління у цій сфері. Якщо для захисту прав і свобод громадян, охорони громадського порядку та з деяких напрямків адміністративно-політичної діяльності державно-управлінський вплив посилюється, то в сфері економіки в більшій мірі потребується дерегуляція економічних процесів з боку держави і використання відповідних важелів саморегуляції.
Державно-управлінська діяльність має перетворюватися із адміністративно-владної щодо громадян в діяльність, що забезпечує пріоритет прав особи у її відносинах із державою і зорієнтована на надання громадянам управлінських послуг. У зв'язку з цим необхідно зміцнити адміністративно-правовий захист прав і свобод громадян, запровадити адміністративну юстицію в Україні. Суспільні відносини, що тут виникають, також є частиною предмету адміністративного права.
Традиційно важливою частиною цієї галузі права є інститут адміністративної відповідальності. Застосування адміністративної відповідальності — це засіб державного примусу, який використовується для боротьби з неправомірними діяннями юридичних і фізичних осіб.
5. Поняття та ознаки державного управління.
Держа́вне управлі́ння-є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод [1].
Державне управління є складовою політичного управління, тобто є процесом реалізації державної виконавчої влади як засобу функціонування будь-якої соціальної спільноти.
Ознаки державного управління: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий характер. Виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов'язаних аспекти: виконавча та розпорядча діяльність. Органи, які здійснюють державне управління, - це виконавчі структури, що й відображено в їх назві (органи виконавчої влади). Основним їх призначенням є організація виконання законодавчих актів, прийнятих парламентом, та актів глави держави. Разом з тим, реалізація даної функції є неможливою без здійснення певних розпорядчих дій. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загальнообов'язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням. Підзаконність державного управління розуміється як здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави. Саме вони створюють правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування, головні засоби досягнення цілей. Масштабність державного управління означає, що ця державно-управлінська діяльність є найоб'ємнішою в державі. Вона розповсюджується на всю її територію та величезну кількість об'єктів управління. До сфери його безпосереднього відання належать правові, інфор¬маційні, економічні, фінансові, технічні, організаційні, людські та інші ресурси, що є в наявності у держави. Універсальність державного управління виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною, тобто вона неможлива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі, без винятку, сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління - від центру до регіонів та конкретних територій.
6.Принципи державного управління
Принципи державного управління — це закономірності, відносини, взаємозв'язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила.
Вони поділяються на:
o соціально-політичні;
* організаційні принципи.
Соціально-політичні принципи, по-перше, відображають політичну лінію держави з питань організації і діяльності органів виконавчої влади.
По-друге, фіксуються як юридичні правила, дотримання яких необхідне для правильного і ефективного функціонування всіх ланок системи державного управління.
По-третє, визначають і закріплюють найбільш суттєві сторони організації і діяльності апарату управління, його взаємовідносини з різними об'єктами державного управління.
По-четверте, вони є спільними для всіх галузей і сфер державного управління, для всіх його суб'єктів і об'єктів.
Систему соціально-політичних принципів складають:
- широка участь громадян в управлінні справами держави і суспільства;
- централізм в управлінні;
- рівноправність націй;
- дотримання законності;
- позапартійність.
(не закінчене)
8.Поняття та структура адміністративно-правового механізму.
Механізм адміністративно-правового регулювання - це сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації адміністративних зобов'язань публічної адміністрації.
До структури цього механізму входять наступні елементи (засоби):
- норми адміністративного права, об'єктивно виражені в законах та інших нормативних актах;
- адміністративно-правові відносини;
- акти застосування норм адміністративного права;
- акти тлумачення норм адміністративного права;
- правосвідомість;
- правова культура;
- законність.
Кожний елемент цього механізму виконує специфічну роль у регулюванні поведінки людей. Ці елементи одночасно виступають як юридичні засоби адміністративно-правового регулювання. При цьому адміністративно правові засоби включаються в процес регулювання в певній послідовності. Таким чином, адміністративно-правове регулювання являє собою процес послідовного використання адміністративно-правових засобів для досягнення цілей регулювання дій учасників суспільних відносин.
В адміністративно-правовій науці та практиці діяльності публічної адміністрації велике значення надається чіткому правовому регулюванню суспільних відносин, що виникають у сфері публічного адміністрування.
Найважливішими засобами механізму адміністративно-правового регулювання є норми права. За їх допомогою, з одного боку, регулюється поведінка суб'єктів адміністративного права, охороняються права фізичних та юридичних осіб, встановлений в державі правопорядок, з іншого, виникають адміністративні правовідносини, в яких статус суб'єктів реалізується. В адміністративно-правових відносинах, як елементі правового регулювання, індивідуалізуються положення тієї або іншої норми адміністративного права, визначаються характер, права й обов'язки їх учасників. Акти застосування норм адміністративного права включаються в механізм адміністративно-правового регулювання як засоби індивідуалізації прав, обов'язків і міри відповідальності. Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими пов'язують виникнення, зміну та припинення адміністративно-правових відносин (їх поділяють на дії та події (не залежать від волі людини). Правова свідомість - це система відображення правової дійсності у поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, що складається з правової ідеології, правової психології та правової поведінки. Правова культура це система правових цінностей, завдяки яким правильно розуміються та виконуються положення норм адміністративного права. Законність - це правовий режим, за допомогою якого дотримуються норм права всі суб'єкти адміністративно-правових відносин. Акти тлумачення норм адміністративного права роблять легшим та доступнішим їх сприйняття, разом із іншими елементами механізму вони сприяють якіснішому досягненню цілей правового регулювання.
9.Поняття, ознаки та структура адміністративно-правової норми.
Адміністративно-правові норми — встановлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її примусовою силою, загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права, юридичні права й покладають на них юридичні обов'язки. Цим нормам властиві риси, притаманні нормам інших галузей права. Так, їх встановлює, ратифікує чи санкціонує держава; вони визначають і закріплюють права та обов'язки суб'єктів права; є загальнообов'язковими й формально визначеними правилами поведінки; можуть бути забезпечені примусовою силою держави; закріплюються в актах, які видають компетентні державні органи.
Ознаки:
1.редмет їх регулювання — суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на здійснення функцій публічного управління. Забезпечення ефективності діяльності суб'єктів управління, а з іншого — створить умови для реалізації об'єктами управління своїх прав і надасть можливості останнім протистояти зловживанням з боку владних структур.
2.в адміністративно-правових нормах відбивається метод адміністративного права, тому в більшості випадків такі норми мають імперативний характер. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відносин (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлюють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Правила поведінки, встановлені адміністративно-правовими нормами, мають виконувати як представники влади, так і підвладні фізичні та юридичні особи.
3.адміністративно-правові норми нерідко встановлюють у процесі реалізації виконавчої влади й безпосередньо її суб'єкти. Наявність наведеної риси обумовлено тим, що виконавчу владу здійснюють з метою втілення в життя нормативних положень, зафіксованих, насамперед, у Конституції і законах України. Органи, що представляють зазначену гілку влади, вповноважено приймати акти, в яких деталізуються й конкретизуються законодавчі положення, формулюються загальнообов'язкові правила поведінки, придатні для регламентації відносин, що складають предмет адміністративного права.
4.характер відносин, урегульованих адміністративно-правовими нормами, визначає їх структуру.
Класична модель правової норми передбачає обов'язкову наявність трьох взаємопов'язаних частин: гіпотези, диспозиції і санкції.ь трьох взаємопов'язаних частин: гіпотези, диспозиції і санкції. Нагадаємо, що гіпотеза вказує на фактичні умови, за яких діє норма права. У диспозиції формулюється саме правило поведінки. Санкція містить вказівку на примусові заходи, що підлягають застосуванню в разі порушення встановленого правила.
