38. Модерністські прояви в українському образотворчому мистецтві.

Розписи Володимирського собору Врубелем (1885—1896) знаменують наступний етап культурного розвитку, безпосередньо пов'язаний із зародженням модерну. Згодом майстри українського модерну спиралися на досвід Васнецова та Врубеля, намагаючись об'єднати живопис та елементи декоративно-ужиткового і народно-декоративного мистецтва. Початок XX ст. — складний, сповнений гострих соціальних суперечностей і художніх пошуків період в історії українського мис-ытецтва. Бурхливий розвиток таких промислових і культурних центрів, як Київ, Одеса, Харків, супроводився створенням місцевих творчих об'єднань, значним поширенням виставочної діяльності. Чітко окреслюються особливості місцевих художніх шкіл: у 1890—1893 pp. створюється Товариство південноросійських художників, у 1893 р. — Київське товариство художніх виставок, у 1906 р. — аналогічне харківське об'єднання. Згодом, з розвитком нових художніх тенденцій з'являються виставки-салони, де пропагуються найновіші течії у мистецтві. Наприкінці першого десятиріччя XX ст. лише в Києві щороку влаштовувалось 10—15 художніх виставок. Нова генерація українських живописців тієї доби висунула свої вимоги до мистецтва, суттєво відмінні від творчих настанов попереднцків. Побутова картина з її літературно розробленим сюжетом, зовнішньою оповідністю поступово втратила привабливість серед молодих митців. У цих умовах в першому десятиріччі XX cm. дедалі більшого значення набуває портретний живопис. Серед представників цього напряму одне з провідних місць посідав Олександр Мурашко (1875—1919). Найбільш відомими його роботами є «Портрет дівчини у червоному капелюсі» (1902—1903), «Паризьке кафе» (1903) та ш. Саме в ці роки стильові прикмети модерну втрачають свою привабливість і новизну. Здобутком цього напряму було звернення до традицій народного мистецтва, яке вперше посіло місце рівноправного партнера у професійній творчості. В українському мистецтві прикмети модерну найяскравіше проявилися у творчості В. Кричевського і Ф. Кричев-ського, Г. Нарбута, О. Новаківського, М. Бойчука та ін. Багато течій першої половини XX cm. — експресіонізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм – мали в своєму становленні модерністські витоки

39. Шляхи розвитку української культури в хх ст.

Розвиток української культури в XX столітті можна поділити на такі етапи: Національне відродження (1917—1933)  Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої «українізації». Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження».

Тоталітарне панування соцреалізму (1933—1956)  Для II етапу характерний монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до морального занепаду духовної культури у всіх її формах. Основний наслідок цієї доби — фізичне і духовне знищення представників національної інтелігенції (1934—38).

Стихійне піднесення духу національного опору (1956—1987)  В III період відродження — політичної «відлиги» (1956—61) — відбулася відносна лібералізація політики КПРС щодо національних культур. Сталося деяке поліпшення мовної ситуації, зокрема був перевиданий «Словник української мови» Б. Грінченка, зроблені перші кроки в українізації вищої та середньої спеціальної освіти. Головним наслідком цієї доби було формування нового покоління митців, так званих «шестидесятників», які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися проти тоталітарної системи. «Відлига» закінчилася трагічно: більшість з «шестидесятників» були репресовані, а Василь Стус, В. Марченко, Олекса Тихий, Юрій Литвин загинули в ув'язненні.

Національно-духовне оновлення (з 1987)  У другій половині 80-х рр. відбувається значне оновлення національної культури, зорієнтоване на загальнолюдські вартості світової культури. Розпочинається IV етап відродження як заперечення штучних догм соцреалізму і вартостей комерційної поп-культури.

48. Шедеври матеріальної та духовної культури українського народу. Культуру поділяють на матеріальну і духовну: Матеріальна культура - це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку. Духовна культура (духовність) - це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Об'єктом дослідження і вивчення історії української культури є пам'ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам'ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів'я, тощо. Серед визначених об'єктів матеріальної культури - пам'ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам'ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов'язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників. На духовній і матеріальній культурі українського народу відбилася надзвичайна драматичність його історичного буття. Суть, роль і визначальні етапи еволюції національної культури і національної свідомості і досі залишаються науково не осягнутою сферою об’єктивного вивчення в Україні. Як феномен, українська національна культура, по суті, не досліджувалася українськими вченими. Українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На її розвиток впливали природні умови, географічне положення, територія, міграційні процеси, елементи інших культур.

53. Досягнення європейської культури та їх вплив на формування духовного світу особистості.

Людина - продукт двох типів еволюції. За розгляду як представника ссавців та вищих приматів, її потрібно вважати продуктом біологічної еволюції. Однак людина більшою мірою і продукт еволюції культурної, бо ті суттєві ознаки, що відрізняють її від тварини, є результатом саме цього етапу еволюції. Саме завдяки культурній еволюції людина придбала і вдосконалила свої найхарактерніші риси та властивості пристосування і виживання в навколишньому світі. Становлення людини відбувається у культурі. Гегель говорячи про розвиток “абсолютного духу”, вказував на щаблі релігії, мистецтва, філософії. Це найважливіши форми духовності, без опанування якими неможливо стати культурною, тобто освіченою і вихованою людиною. Це “три кити” культурного розвитку і саморозвитку. Взагалі до сфери духовної культури належать всі форми суспільної свідомості - політична, правора, моральна, естетична, релігійна, філософська, національна.

Європа - культурний осередок розвитку особистості ,оскільки саме в Європі зароджуються та зазнають подальшого розвитку та вдосконалення багато прогресивних течій в різних аспектах людського життя. Європа – колиска культурного розвитку, мистецтва, науки, освіти, політики та інших соціальних інститутів. Тому роль європейської культури у творенні людської духовності полягає в постійному творенні, відтворенні і збільшенні матеріальних і духовних цінностей, в активному використанні культурних надбань для духовного розвитку суспільства і людської особистості.