22. Братські школи як осередки української культури.

Братські школи – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах – громадських організаціях православних міщан з метою зміцнення православ’я і чинення опору денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл.

Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р.(перший ректор - Борецький). За її зразком постало чимало братських шкіл у різних містах України: в Галичі, Бересті, Києві (1615 р.), Луцьку (1620 р.) і т.д. В І-й пол. 17 ст. створені були й у деяких селах. Найважливішими серед них були Львівська і Київська.

Спочатку школи мали характер греко-слов’янських із слов’янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова. Вивчалася також тодішня руська (українська) мова.

При братствах створюються друкарні. Переписується література. Львівське братство привертає особливу увагу тим, що воно одним із перших стало на шлях культурно-національного відродження.

Шкільний рух братств загальнонаціонального масштабу ґрунтувався на глибинно-духовній праці, відданості справі відродження — і в цьому була його притягальна сила для інших слов'ян, котрі потерпали від насилля.

Національний русинський контекст у діяльності братств мав свої глибокі корені, які сягали ще язичницької доби, коли широко культивувалася спорідненість під час спільних ритуальних відправ. Християнство переосмислило ці традиції на основі братства в Христі.

Ще один здобуток братств – створення словниково-граматичних праць. Написана з участю братчиків греко-церковнослов'янська граматика "Адельфотес" (1591 р.) та граматика церковно-слов'янської мови колишнього львівського вчителя Лаврентія Зизанія стали вагомим внеском у наукову розробку мовознавчих питань в Україні, Білорусі та Росії

Пізніше братські школи наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість братських шкіл відповідала тодішнім середнім школам. Ці школи були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли не за походженням, а за успіхами. В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки.

Братські школи багато зробили для поширення релігійної та національної свідомості і розвитку української культури, зокрема друкуванням підручників, особливо для вивчення мов.

31. Розвиток української художньої прози в хіх – поч. Хх ст.

Українська художня проза з'явилась у XIX столітті. Своїм виникненням і ростом вона зобов'язана розвитку творчих сил українського народу.

Корені її можна шукати в першооснові всякої книжної словесності — у поетичній творчості трудового народу.

Національною особливістю української оповідної словесності слід вважати широкий розвиток у ній сатиричних і комічних казок, новел і анекдотів.

Ініціатором української прози був харківський діяч Г. Ф. Квітка.

Розвиток прози в українській літературі 40—60-х років базувався як на освоєнні реалістичних засад і стильової традиції Г. Квітки-Основ'яненка та використанні художніх здобутків оповідних жанрів народної поезії, так і на основі нових естетичних вимог часу, утверджується в українській прозі романтизм і формується реалізм.

Основні твори художньої прози відбивають проблему «людина і суспільство», боротьбу людини з низів за існування, проти гніту соціального й національного, трагедію нищення людини суспільною несправедливістю, страждання народу і процвітання привілейованих, панівних сил, а також посилення згубності останніх для розвитку суспільства. Гостра суперечність між народно-гуманістичним ідеалом і нелюдяним характером суспільних відносин — основний структурний принцип прозових творів 50—60-х років.

В українській прозі поглиблюється художнє осмислення історичних завдань українського народу у визволенні з-під соціального, національного, духовного уявлення.

Тим часом в українській літературі сталася подія, яку широка громадськість зустріла з винятковою радістю. В 1858 році вийшли в світ «Народні оповідання» Марка Вовчка. Українська проза ХІХ століття не обмежується тільки темою кріпацтва. Оповідання на теми любові і ревнощів за умов патріархально-сімейного побуту, становище батраків (наймита і наймички); сатиричні зарисовки життя панівних класів, пов’язані змістом з українською дійсністю — все це свідчить про широкий творчий кругозір письменниці.

Епоху в розвитку українського письменства становить проза І.Франка. Використавши здобутки вітчизняної і зарубіжної літератури, письменник збагатив українську прозу новою проблематикою й образами, вивів її на світові обшири. У прозі І.Франка виділяються такі цикли: бориславські оповідання та повісті, твори з життя села, тюремні оповідання, дитячі, сатиричні твори, казки, оповідання та повісті з життя інтелігенції.

Характерною особливістю української фольклорної прози є звернення до історичних тем, розробка жанру героїчної легенди, переказів, зв'язаних з народною боротьбою проти поневолювачів.