УРОК №27

Клас: 10

Тема. Цивільне право. Особливості цивільної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб. Право власності: поняття, зміст. Види власності. Підстави набуття і припинення права власності.

Мета: ознайомити учнів зі структурою й джерелами цивільного права, розкрити роль цієї галузі у системі права України; розвивати навички учнів аналізувати поняття, працювати з нормативно-правовими актами, розвивати навички кри­тичного читання, формувати правову компетентність учнів як учасників цивільно-правових правовідносин.

Очікувані результати: Після опрацювання теми учні зможуть: дати визначення цивільного права, назвати його основні інститути та джерела;

• дати визначення права власності, розкрити його зміст;

• назвати види строків позовної давності, пояснити їх пра­вове значення;

• назвати види власності та підстави набуття й припинення права власності;

• надати загальну характеристику цивільних договорів; ви­значення і підстави цивільно-правової відповідальності;

• пояснити особливості цивільної правосуб’єктності фізич­них і юридичних осіб;

• пояснити, що таке правочини, назвати їх види та умови дійсності;

• розкрити особливості права власності неповнолітніх;

• розкрити зміст спадкового права, особливості спадкуван­ня за законом і заповітом;

• пояснити порядок одержання спадщини;

• пояснити особливості цивільно-правової відповідальності неповнолітніх;

• назвати способи захисту цивільних прав.

Базові поняття і терміни: «цивільне право», «цивільна правосуб’єктність», «право власності», «позовна давність», «правочин», «цивільний до­говір», «спадкове право», «спадкодавець», «спадкоємець», «цивільно-правова відповідальність».

Обладнання уроку: підручник, Цивільний кодекс України, схеми «Цивільні правовідносини», «Сис­тема цивільного права», «Право власності», таблиця «Цивільна дієздатність фізичних осіб».

Структура уроку

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

3. Вивчення нового матеріалу

1. Загальна характеристика цивільного права.

2. Особливості цивільної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб.

3. Право власності: поняття, зміст. Види власності. Підстави набуття і припинення права власності.

4. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок

5. Підсумки уроку

6. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Аналіз виконання контрольної роботи

Бесіда на повторення

• Які галузі належать до приватного права?

• Що таке право власності?

• Якими правами наділені неповнолітні власники?

Учитель звертає увагу учнів на те, що предметом галузей приватного пра­ва є правове врегулювання питань, що стосуються безпосередньо кожної лю­дини. Це повною мірою стосується цивільного права.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Загальна характеристика цивільного права.

Розповідь учителя

Цивільне право — це галузь права, що врегульовує цивільні правовідно­сини, тобто майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками.

Особисті немайнові відносини — це відносини, які не мають економічно­го змісту; вони пов’язані із самою особистістю, тобто мають невідчужуваний характер. Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я тощо). Тобто у цьому випадку йдеться про суб’єктивні права, які належать кожній особі від наро­дження або закріплюються за нею законом. Особистими немайновими права­ми особа володіє довічно.

Майновими відносинами є відносини власності, які виникають у зв’язку із закріпленням матеріальних благ за уповноваженими суб’єктами і здійснен­ня останніми правомочностей з володіння, користування та розпорядження цими благами.

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

• юридичною рівністю сторін, майновою самостійністю і вільним воле­виявленням учасників, тобто кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов’язків і не підпорядкована іншій;

• диспозитивністю сторін, що передбачає право сторін визначати свої вза­ємовідносини повністю або частково на власний розсуд у межах, перед­бачених чинним законодавством;

• особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками ци­вільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний або третей­ський суд);

• наявністю майнової відповідальності сторін.

Слід зауважити, що майнові відносини, які ґрунтуються на адміністра­тивному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільно- правового регулювання. До них цивільне законодавство не застосовується.

Система цивільного права складається з двох частин — Загальної та Осо­бливої. Загальна частина містить норми, які застосовуються в регулюванні всіх цивільно-правових відносин. Ці норми є основоположними для всіх ін­ститутів цивільного права. До Особливої частини входять правові інститу­ти, які, базуючись на положеннях Загальної частини, регулюють конкретні особисті немайнові і майнові відносини. Складовими Особливої частини є та­кож підгалузі (речове право, зобов’язальне право, спадкове право). У свою чергу, зобов’язальне право включає інститути купівлі-продажу, міни, дару­вання, довічного утримання, підряду, майнового найму. Субінститутом до­говору купівлі-продажу є договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

Система цивільного права

Загальна частина	Особлива частина
Інститут цивільних відносин	Інститут особистих немайнових прав
Інститут правочинів	Речове право (підгалузь)
Інститут представництва і довіре­ності	Інститут права інтелектуальної власності
Інститут позовної давності	Зобов’язальне право (підгалузь)
Інститут Цивільно-правової відповідальності	Спадкове право (підгалузь)

Найважливішим актом цивільного законодавства є Конституція України. Цивільний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 р., детально регламентує всі сфери сучасного суспільного життя — об’єкти і суб’єкти ци­вільних прав та обов’язків, право власності й особисті немайнові права осо­би, право інтелектуальної власності та зобов’язальне право, види зобов’язань і спадкове право.

Відповідно до Цивільного кодексу України актами цивільного законодав­ства України також визнаються:

• інші закони України, які ухвалюються відповідно до Конституції Укра­їни та Цивільного кодексу України;

• акти Президента України, що ухвалюються у випадках, установлених Конституцією України;

• постанови Кабінету Міністрів України, що відповідають положенням Цивільного кодексу України та поточним законам України;

• нормативно-правові акти інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини, які можуть видаватися лише у випадках і в межах, установлених Консти­туцією України, Цивільного кодексу України та поточними законами України;

• чинні міжнародні договори, які регулюють цивільні відносини, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИ­ДИЧНИХ ОСІБ.

Розповідь учителя

Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідною є наявність цивільної правосуб’єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права і не­сти цивільні обов’язки.

Цивільна правоздатність закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і кожного, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. Жодний грома­дянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздат­ності, але може бути обмежений у ній.

Допускаються два види обмеження цивільної правоздатності — добро­вільний і примусовий. Одним із прикладів добровільного обмеження цивіль­ної правоздатності можна визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних прав. Примусове обмежен­ня цивільної правоздатності є допустимим лише тоді, коли воно передбаче­не законом (обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд, позбавлення права керувати транспортним засобом тощо). Такі обмеження є реакцією держави на протиправну поведінку особи або заходом профілак­тики та лікування небезпечних захворювань.

Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набу­вати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх викону­вати та нести відповідальність у разі їхнього невиконання. Цивільну дієздат­ність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а по­ступово, у міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров’я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної ді­єздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, установленому законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності: повну, неповну, часткову, обмежену дієздатність, а також ви­знання особи недієздатною.

Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою таблиці.

Цивільна дієздатність фізичних осіб

Обсяг	Для якої категорії фізичних осіб встановлено	Зміст
Повна	Повнолітні особи (із 18 років). Особи, які скористалися наданим законом правом одружитися до досягнен­ня повноліття. Особи, яким випо­внилося 16 років і які працюють за трудовим договором або бажають займатися підприєм­ницькою діяльністю. Особи, які записані матір’ю, батьком дитини до досягнення ними по­вноліття	Фізична особа визнається здатною сво­їми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатна своїми діями ство­рювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести від­повідальність за їх невиконання
Неповна	Фізичні особи віком від 14 до 18 років (неповно­літні)	Мають право самостійно розпоряджа­тися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на ре­зультати інтелектуальної, творчої ді­яльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклу­вальників. Неповнолітні можуть бути учасника­ми (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають до­говір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, вне­сеним ними на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку).
Част­кова	Особи віком до 14 років (малолітні)	Виступають як самостійні суб’єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно до її фізичного, духовного або соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результа­ти інтелектуальної, творчої діяльнос­ті, що охороняються законом.
Обмежена	Особи, які страждають на психічний розлад, що істотно впливає на їхню здатність усвідомлюва­ти значення своїх дій та (або)керувати ними. Особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставлять себе або свою сім’ю, а також інших осіб, яких вони за законом зобов’язані утримувати, у скрутне матеріальне становище	Такі особи можуть бути позбавлені судом права розпоряджатися майном (продавати, обмінювати, дарувати, за­повідати, купувати) та вчиняти інші правочини, що виходять за межі дріб­них побутових, а також самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипен­дію, інші доходи та розпоряджатися ними. Над такими особами за рішенням суду встановлюється піклування
Визнан­ня особи недієздатною	Фізичні особи, які вна­слідок хронічного, стій­кого психічного розладу не здатні усвідомлюва­ти значення своїх дій та(або) керувати ними	Рішення суду про визнання особи недієздатною є підставою для вста­новлення над нею опіки. Правочини від імені недієздатної фізичної осо­би та в її інтересах вчиняє її опікун. У разі одужання або значного покра­щання здоров’я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в діє­здатності

Учасниками цивільних правовідносин можуть бути і юридичні особи.

Цивільний кодекс України встановлює, що юридичною особою є організа­ція, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути по­зивачем та відповідачем у суді.

Крім того, юридичні особи мають рахунок у банку, свій статут або поло­ження, на основі якого діють, свою печатку тощо.

Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) май­на. Юридичні особи, залежно від порядку їхнього створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

У юридичних осіб правоздатність і дієздатність виникають одночасно з мо­менту їхньої державної реєстрації.

Юридична особа може мати такі самі цивільні права і обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. До таких прав, що можуть належати тільки фізичній особі, віднесено право на життя, право на охорону здоров’я, право на свободу тощо. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ. ВИДИ ВЛАСНОСТІ.

ПІДСТАВИ НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

Розповідь учителя

Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, що ви­ражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усунен­ні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку поширюється влада власника.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповід­но до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності включає право володіння, користування і розпорядження майном.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.)

Право власності
Право володіння	Право користування	Право розпорядження
Можливість влас­ника фактично утримувати річ	Можливість вилучен­ня корисних власти­востей із речі	Можливість визначати юри­дичну і фактичну долю речі (передавати у власність, у тим­часове користування тощо)

Об’єкт власності — це річ (майно), на яку поширюється право власності.

Суб’єктами права власності є фізичні та юридичні особи, держава Украї­на, територіальні громади, а також український народ.

Фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи є суб’єктами права приватної власності. Об’єктами приват­ної власності є житлові будинки, квартири, предмети домашнього вжитку, худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби вироб­ництва, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, інше майно, при­значене для споживання чи виробництва, а також результат інтелектуальної праці.

Об’єктами власності народу України визнано землю, її надра; атмосферне повітря; водні та інші природні ресурси, які розташовані в межах території України; природні ресурси її континентального шельфу, виключної (мор­ської) економічної зони. Від імені українського народу права власника здій­снюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в ме­жах, установлених Конституцією України. При цьому кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності українсько­го народу відповідно до чинного закону.

У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Об’єктом комунальної власності є майно, що належить відповідній терито­ріальній громаді. Управління цим майном здійснюють безпосередньо терито­ріальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Держава визнає рівність всіх форм власності і гарантує їхній вільний роз­виток. Конституція України проголошує: кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспіль­ству. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і госпо­дарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Крім форм, існують також види власності, до яких належать право спіль­ної власності і право довірчої власності.

Майно вважається об’єктом спільної власності, якщо воно перебуває у власності двох або більше осіб (співвласників). Таке майно називаєть­ся спільним. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність є частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право довірчої власності виникає внаслідок закону або договору управ­ління майном.