Урок № 25

Клас: 10

Тема. Кримінальна відповідальність

Мета: охарактеризувати кримінальне право, поглибити знання учнів, отримані в дев'ятому класі, удосконалити навички роботи з документами, уміння давати правову оцінку на­ведених ситуацій, формулювати власне ставлення до про­блем, пов’язаних із злочинністю та кримінальною відпові­дальністю.

Очікувані результати: Після опрацювання теми учні зможуть: дати визначення кримінального права та назвати його джерела;

• дати визначення співучасті у вчиненні злочину, назвати співучасників;

• пояснити, що таке злочин, розкрити його склад;

• пояснити, що таке обставини, які пом’якшують та обтяжу­ють кримінальну відповідальність;

• назвати види злочинів, навести приклади;

• назвати стадії скоєння злочину;

• назвати ознаки і підстави кримінальної відповідальності, види кримінальних покарань;

• розкрити особливості кримінальної відповідальності не­повнолітніх.

Базові поняття і терміни: «кримінальне право», «злочин», «склад злочину», «співучасть у злочині», «кримінальна відповідальність», «кримі­нальне покарання».

Обладнання уроку: підручник, Кримінальний кодекс України.

Структура уроку

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

3. Вивчення нового матеріалу

1. Поняття, ознаки й підстави кримінальної відповідальності.

2. Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.

3. Види кримінальних покарань.

4. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

4. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок

5. Підсумки уроку

6. Домашнє завдання

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

Бесіда на повторення

• Що таке кримінальна відповідальність і кримінальне покарання?

• Які покарання передбачені Кримінальним кодексом України?

• У чому полягають особливості кримінальної відповідальності неповно­літніх?

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Поняття, ознаки й підстави кримінальної відповідальності.

Розповідь учителя

Кримінальна відповідальність — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція знаходить свій вияв у певному правозастосовному акті органу держави — обвинувальному вироку суду.

У зв’язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримі­нальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а про­цесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинною у вчиненні зло­чину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Поняття злочину і покарання, а також перелік злочинних діянь, за­боронених кримінальним законом, і відповідних кримінальних покарань визначається Кримінальним кодексом України. Порядок реалізації кримі­нальної відповідальності дуже детально регламентований і встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом.

Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільне небезпечне діяння є злочином. Отже, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазначене як злочин в Особливій частині Кримінального кодексу України. Якщо ж якесь діяння прямо в Кримінального кодексу України не передбачено як злочин, його вчи­нення за жодних умов не може тягти за собою кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 3).

Керуючись положеннями Конституції України, Кримінальний кодекс України закріплює принцип відповідальності особи лише за наявності її вини. Основний Закон у статті 62 проголошує, що особа вважається невину­ватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду відповідно до закону. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Стаття 23 Кримінального кодексу України передбачає визначення поняття вини та її форм — умислу і необережності, а в статтях 24 і 25 чітко визначені ці фор­ми вини, без наявності яких неможливою є кримінальна відповідальність. Тому, які б тяжкі наслідки не були заподіяні в результаті діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла винно (тобто умисно або з необережності), кри­мінальна відповідальність виключається.

Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню.

Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяж­кий злочин вчинено, чим більш суспільно небезпечним є винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призна­чене покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом’якшується, призначається менш суворе покарання, а іноді на підставі принципу, що розбирається, особа звільняється від кримінальної відпові­дальності або покарання. У Кримінальному кодексі України цей принцип закріплений в багатьох нормах. Так, у статтях Особливої частини Кримі­нального кодексу України, що передбачають відповідальність за окремі зло­чини, виділені злочини з обтяжуючими і пом’якшуючими ознаками, вста­новлені досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, обставини, які пом’якшують та обтяжують відповідальність при призначенні покарання.

2. ОБСТАВИНИ, ЩО ПОМ'ЯКШУЮТЬ ТА ОБТЯЖУЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Індивідуальна робота з підручником.

Додаткова інформація

Під обставинами, які пом’якшують та обтяжують покарання, розуміють всіля­кі чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності.

Ці обставини мають велике значення при призначенні покарання. Урахуван­ня обставин, які пом’якшують відповідальність, дає суду право: а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті Кримінального кодексу України, за якою кваліфікований злочин; б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений нею; в) виходячи зі статті 69, застосувати покарання більш м’яке, ніж передбачено законом.

Наявність обставин, які обтяжують відповідальність, навпаки, надає суду можливість призначити покарання, рівне максимуму санкції статті Криміналь­ного кодексу України або наближене до цього максимуму, а при альтернативній санкції призначити більш суворе із зазначених видів покарання.

Перелік передбачених законом обставин, які пом’якшують покарання, не є ви­черпним, що дає суду можливість ураховувати як обставини, що пом’якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені. Перелік обставин, які обтяжують пока­рання, є вичерпним і розширенню в жодному разі не підлягає. Крім того, суду на­дається право, залежно від характеру вчиненого злочину, навівши мотиви свого рішення у вироку, не визнавати ряд із перелічених у цій статті обставин такими, що обтяжують покарання. Це правило не поширюється на такі обставини, як вчи­нення злочину: групою осіб за попередньою змовою; щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; із використанням малолітнього або особи, що страждає на психічні захворювання чи недоумство; з особливою жорстокістю; загально небезпечним способом.