Структура, обсяги та зміст курсової роботи
Курсова робота повинна бути логічно побудованою і мати характер цілісного і завершеного самостійного дослідження. Традиційно курсова робота має описово-розрахунковий характер і складається зі вступу, основної частини та висновків.
Вступ. У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, дається характеристика сучасного стану досліджуваної проблеми, визначається мета курсової роботи і завдання, вказується предмет та об'єкт дослідження. У вступі варто також звернути увагу на рівень розробленості теми у вітчизняній та закордонній літературі, визначити інформаційну базу проведеного дослідження. Рекомендований обсяг вступу – 2-3 стор.
Основна частина роботи орієнтовно складається з трьох розділів. Перший з них, як правило, присвячено характеристиці теоретичних основ досліджуваної проблеми, другий – аналізу проблеми та оцінці чинників, які її визначають, третій – науково обґрунтованим рекомендаціям та пропозиціям щодо розв'язання проблеми, яка розглядається. Всі розділи мають бути логічно пов'язані між собою. Теоретичні положення та методичні підходи є основою для аналізу первинних матеріалів або статистичної інформації, висновки і рекомендації базуються на результатах аналізу. Рекомендації можуть стосуватись також теоретико-методологічних основ, понятійного апарату та інструментарію дослідження. Залежно від особливостей досліджуваної проблеми розділи можуть поєднуватися між собою, наприклад, методичний з аналітичним, аналітичний з конструктивним тощо. Рекомендований обсяг основної частини – 20-25 стор. друкованого тексту згідно зі встановленими стандартами.
Заключна частина роботи – висновки – це стисле резюме змісту курсової роботи. Тут вміщуються висновки і рекомендації, що вказують на ступінь вирішення проблеми та досягнення мети, сформульованої у вступі. Обсяг заключної частини – 2 стор.
Невід'ємною частиною курсової роботи є список використаних джерел, який включає перелік всіх джерел, використаних в процесі роботи.
Окремі частини тексту, які мають самостійне значення, частини ілюстративного матеріалу, які доповнюють наведені в тексті курсової роботи, можуть бути вміщені в додатки. За необхідності до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи:
таблиці допоміжних цифрових даних;
ілюстрації допоміжного характеру.
Рекомендований обсяг додаткової частини – не більше 5 стор.
Курсова робота має бути віддрукована чітко, охайно, без помарок та виправлень. Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим відповідно до вимог наукового дослідження. Остаточне оформлення курсової роботи здійснюється згідно з вимогами, які детально описані в одному з наступних розділів методичних вказівок. Текст роботи пишеться державною мовою. У процесі написання обов’язковим є додержання орфографічних правил, а також таких положень:
при перенесенні не відокремлюються ініціали від прізвища, у іменованих числах найменування від цифр;
не роз’єднуються при перенесенні скорочені вислови, не переноситься у наступний рядок знак тире, не допускається роз’єднання при перенесенні цифр, що утворюють одне число;
не відокремлюються цифри та літери з дужкою або крапкою від наступного слова, а також знаки і позначення від наступних пояснень та цифр;
не допускаються перенесення, які спричиняють перекручення значення слова, а також негарне звучання.
Текст роботи треба розміщувати лише з одного боку аркуша, на білому папері формату А4 (210x297 мм), залишаючи поля зліва не менше 25 мм, справа не менше 15 мм, зверху та знизу – не менше 20 мм. У друкованому варіанті на одній сторінці тексту міститься до 40 рядків по 68-70 знаків у кожному. Для цього зазвичай використовують шрифт Тіmes New Roman розміру 14 та міжрядковий інтервал значенням 1,5 (не більше 30 рядків на одному аркуші паперу).
Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого й підбір до тексту, ставиться крапка.
Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який не включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.
Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини робіт нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.». Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.
Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.
Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка, наприклад, Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу).
Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).
Якщо в роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.
При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2».
Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.
При написанні роботи курсант повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в ній, або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них є матеріал, який не включено до останнього видання.
Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно зазначити номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.
Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, [1, с. 7].
Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2».
Для підтвердження власних аргументів посилання на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тесту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело).
Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарата, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.
Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований під час написання робіт), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.
Як правило, перелік використаних джерел (список літератури) укладають у встановленій послідовності:
Закони України.
Інструкції та нормативні акти, видані Міністерством економіки України, галузевими міністерствами, іншими установами та відомствами.
Наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана українською або російською мовами.
Наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана іноземними мовами.
По кожному з перерахованих підрозділів у списку літератури першоджерела вміщуються у перелік в алфавітному порядку (згідно з українським або латинським – для іншомовних видань – алфавітом).
Набір елементів бібліографічного списку літературних джерел різних видів (Закон України, підручник, навчальний посібник, монографія, стаття, перекладене видання, статистичний щорічник, оригінальне зарубіжне видання), спосіб написання кожного елемента, використання розділових знаків тощо наведено.
Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті.
Якщо додатки оформляють на наступних сторінках роботи, кожний такий додати повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово Додаток __ і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, С, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Перший додаток позначається як додаток А.
При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою роботи друкують великими літерами слово ДОДАТКИ.
Скорочення слів у тексті, крім загальноприйнятих, не допускається.
Оформлена відповідно до сформульованих вимог та повністю укомплектована курсова робота повинна бути переплетена в спеціальну папку.
На першій та на останній сторінці курсант повинен поставити свій підпис.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Факультет правоохоронної діяльності та правознавства
Кафедра теорії та історії держави і права
КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:
ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ:
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ
Виконавець
курсант 355 навчальної групи
Слободян Т. В.
Керівник
Старший викладач кафедри теорії та
історії держави і права
майор юстиції Кушнір І. П.
Хмельницький
2015
ЗМІСТ
Вступ 8
РОЗДІЛ 1 11
ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА ОСОБИ, ЇЇ СУТНІСТЬ, ЗМІСТ 11
1.1. Правомірна поведінка, як вид правової поведінки особи 11
1.2. Правомірна поведінка, її ознаки, мотиви, види 13
РОЗДІЛ 2 15
ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК НАСЛІДОК ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ 15
2.1. Поняття, ознаки та принципи юридичної відповідальності 15
ВИСНОВКИ 17
…………………………. 19
Список використаних джерел 21
Вступ
Актуальність теми дослідження обумовлена сукупністю методологічних, теоретичних і практичних чинників, що визначають особливе місце і значення юридичної відповідальності у правовій системі, забезпеченні і підтриманні належного правового порядку в суспільстві. Здійснення реформ, перехід до ринкових відносин і пов'язана з цим демократизація соціально-економічного і політичного життя суспільства обумовлюють зростання ролі позитивних, стимулюючих правомірну поведінку заходів.
Проблема юридичної відповідальності в системі соціальної відповідальності історично є «вічною». Якщо в минулому її рішення в юриспруденції носило прикладний характер, то на сучасному етапі розвитку суспільства вона придбала методологічне значення, а в перспективі стане світоглядною, що, в свою чергу, зумовлює новий аспект актуальності юридичної відповідальності.
Найбільш очевидно проблема сутності юридичної відповідальності у стимулюванні правомірної відповідальності постає, коли одночасно із затвердженням загальнолюдських цінностей в суспільстві відбувається значне зростання злочинів та інших правопорушень, що представляють загрозу національній безпеці, побудові правової держави і громадянського суспільства. Не остання роль у попередженні та зниженні рівня правопорушень належить юридичній відповідальності, яка в той же час виступає гарантом від державного та чиновницького свавілля, входить в систему стримувань і противаг і гарантує реалізацію прав і свобод людини і громадянина.
Юридична відповідальність - не якесь статично застигле явище. Зміна суспільних відносин і законодавства зумовило новий зміст принципів, цілей, функцій, правовідносин юридичної відповідальності. Закономірним підсумком розвитку суспільних відносин і законодавства стала поява нових видів юридичної відповідальності: конституційну, фінансової, податкової, цивільно-процесуальної, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої.
«Правова поведінка», «правомірна поведінка», «функції», «принципи», «мета» і «види» юридичної відповідальності - категорії, в яких розкриваються сутність, соціальне призначення та регулююча, превентивна, відновлювальна, каральна і виховна роль юридичної відповідальності в житті суспільства. Дослідження цих категорій дозволяє сформулювати основи юридичної відповідальності, щодо стимулювання правомірної поведінки особи в сучасних соціально-економічних та політичних умов. Без створення загальної теорії юридичної відповідальності, адекватної сучасним умовам, неможливо формулювання і побудова окремих аспектів юридичної відповідальності, в тому числі і спонукання правомірної поведінки.
Мета і завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає в комплексному загальнотеоретичному аналізі місця і значення юридичної відповідальності як передумови правомірної поведінки особи в загальній теорії права, узагальненні висновків галузевих юридичних наук з проблеми, розробці рекомендацій з удосконалення законодавства та практики його застосування.
Поставлена мета досягалася шляхом вирішення наступних завдань:
розкриття сутності, змісту, видів правової і правомірної поведінки як підстави юридичної відповідальності;
визначити роль юридичної відповідальності в механізмі забезпечення правомірної поведінки всіх суб'єктів права;
проаналізувати принципи юридичної відповідальності, дослідити їх зміст стосовно до поняття відповідальності як цілісного правового явища і новим суспільним умовам;
з’ясувати мету та функцій, значення юридичної відповідальності для правомірної поведінки.
Об'єкт дослідження є коло проблемних питань, пов’язаних із визначенням місця юридичної відповідальності у правомірній поведінці особи.
Предметом дослідження теоретичні аспекти юридичної відповідальності як передумови правомірної поведінка особи
Висновки та пропозиції, які містяться в роботі, доповнюють і розвивають ряд розділів загальної теорії держави і права, мають методологічне значення для подальших досліджень в цій сфері на загальнотеоретичному і галузевому рівні.
Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, поділених на шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи складає 35 сторінок, включаючи список використаних джерел у кількості 20 найменувань.