1.2. Фінансово- правовий інститут регулювання банківської діяльності.

У літературі зустрічається визначення банківського права як самостійної галузі права, як правового інституту господарського та фінансового права, як комплексної галузі права та як комплексної галузі законодавства. Теоретичні суперечки ведуться протягом десятиліття, а єдиної позиції до сьогодні не існує. Така позиція є вкрай необхідною, адже саме від того, куди ми віднесемо банківське право, буде залежати визначення правового режиму регулювання відносин за участю банків. Тут важливо знайти розумні межі диспозитивного правового регулювання і імперативними методами впливу. Специфікою предмета правового регулювання є те, що банківське право регулює якісно неоднорідні суспільні відносини, спільним критерієм, який береться за основу їх виділення в галузь системи права яких є спеціальний суб'єкт правовідносин-банк, без якого ці відносини не можуть виникати та існувати. Банківське право регулює відносини щодо організації банківської системи України, відносини, які виникають з приводу створення та реєстрації банків, організації їх діяльності, а також відносини, які будуються на основі рівності сторін—відносини між банком та клієнтом з приводу надання банківських послуг. Варто приділити увагу вивченню специфіки методу правового регулювання, який притаманний банківському праву. Студент повинен вміти пов'язати специфіку методу правового регулювання із специфікою предмету банківського права Банківські правовідносини являють собою різновид правових, — це такі суспільні відносини, що встановлюють між учасниками юридичний зв'язок організаційного і майнового характеру, врегульовані нормами банківського права. Банківські правовідносини складаються із суб'єктів, між якими виникли правові відносини, об'єктів та змісту, тобто суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб'єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб'єктом цих відносин є держава. Об'єктом банківських правовідносин є те, відносно чого вони виникають, — кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Банківські правовідносини мають свої специфічні ознаки.Вони виникають у специфічній сфері економічної діяльності держави і пов'язані з її банківською діяльністю. Однією з вимог банківських правовідносин є обов'язкова участь банків і виконання ними у зв'язку з цим своїх функцій. У відносинах задіяний специфічний метод, який базується на поєднанні двох різних методів регулювання— методі владних повноважень владно- організаційного (наприклад, реєстрація Національним банком комерційних банків) стосовно іншого учасника та методі юридичної рівності сторін, що стосується сфери майнових відносин майнового (отримання клієнтом кредиту в установі банку). Банківські правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на правовідносини: — що регулюють організацію банківської системи; — що виникають у сфері банківських операцій; — кредитні; — розрахункові; — валютні; — з приводу обігу цінних паперів. Банківська система існує в будь-якій країні і є складовою частиною кредитної системи держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам. 1.У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними процесами в економіці. 2. Поряд із центральним банком діють комерційні банки, які здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. 3. У країні діють банки й кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу. 4. Банківська система є складовою економічної системи держави. Видами банківської системи, які підлягають вивченню є централізована та вільна банківська система, однорівнева та дворівнева банківська система. Основи правового статусу банків в Україні можна збагнути, звернувшись до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України "Про банки та банківську діяльність". Обов'язковою умовою підготовки до практичного заняття з даної теми є поняття правового статусу Національного банку України. Це передбачає розгляд статусу НБУ згідно з Законом України "Про Національний банк України", з Конституцією України. Насамперед, ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» визначає, що основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Діяльність

Національного банку спрямована на створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції, платоспроможності і це створює передумови для економічного зростання в країні. Стабільність грошової одиниці прямо пов'язана із стабільністю споживчих цін і курсовою політикою держави. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, — цінової стабільності, тобто утримання системи цін на певному рівні шляхом підтримки стабільного курсу грошової одиниці України, (гривні). НБУ визначається як орган державного у правління. НБУ виконує владні функції стосовно тієї системи, частиною якої він одночасно є сам. До того ж НБУ за своєю економічною сутністю є саме банком і може виконувати специфічний вид підприємницької діяльності—банківську діяльність. В Розділі II Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до чинного банківського та господарського законодавства, засновниками банків в Україні можуть бути як вітчизняні, так і іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох). Не можуть виступати засновниками комерційних банків місцеві Ради народних депутатів усіх рівнів та виконавчі органи, політичні та профспілкові організації, спілки й партії, громадські фонди.

Забороняється якож бути засновниками військовослужбовцям, посадовим Особам усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком суду, а також особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й інші корисливі злочини. Ці особи не можуть також займати керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Кошти для формування статутного капіталу новостворюваного банку в розмірі, передбаченому чинним законодавством України та установчими документами, акумулюються учасниками банку (резидентами) на накопичувальному рахунку, що відкривається в територіальному управлінні Національного банку за місцем створення банку відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Для цього у тижневий термін із дати подання документів для державної реєстрації банку уповноважена засновниками особа подає до територіального управління Національного банку заяву про відкриття накопичувального рахунку для формування статутного капіталу. Під час формування статутного капіталу банку з іноземним капіталом кошти в іноземній валюті акумулюються іноземним учасником банку на накопичувальному рахунку, який відкривається в Національному банку.

Уся діяльність із створення банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначається організаційно-правова форма діяльності майбутнього банку, тобто вид господарського товариства, у вигляді якого він буде функціонувати. Далі засновники визначають розмір статутного фонду, необхідного для забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і достатнього для запланованого обсягу операцій. Розмір статутного фонду не може бути меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ. Після визначення розміру статутного капіталу виконуються безпосередні операції щодо його формування