17 Листопада 1920 р. Червона армія остаточно звільнила Крим від військ п.Врангеля. Радянська влада була встановлена в Криму. Махновський рух в україні

Махновський рух (махновщина) – селянський рух 1918-1921 рр. в Україні (переважно на Катеринославщині), очолюваний Нестором Махно (батько Махно). Махновці сповідували анархічні ідеї. 

Анархізм – ідейно-теоретична та соціально-політична течія, в основі якої – заперечення державного управління суспільством. Анархісти вважали, що життя селян можливе на основі селянських общин без державного управління. 

Махно Нестор Іванович (1888−1934)— український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні. У 1906 р. став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині. У березні 1917 р. повернувся з ув'язнення і розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Створена Н. Махном місцева адміністрація провела розподіл местностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам. Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918-1920 pp. здійснювала українська анархістська організація '

«Набат», створена 1918 p., що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Н. Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму, виступав проти будь-якої форми влади (ідеї «вільних рад» та «безвладної держави»), відстоював ідею життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя. В умовах протиборства двох сильних противників в Україні Н. Махно намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовиць-ких органів влади втілити «політику воєнного комунізму» призвела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах. У червні 1919 p. Н. Махно, об'єднавшись із армією М. Григор'єва, відкрито виступив проти радянської влади. Наприкінці 1919 — на початку 1920 р. проти махновців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра. Під час наступу військ П. Врангеля у вересні-жовтні 1920 p. Н. Махно знову пішов на зближення з більшовиками. Відразу після розгрому військ П. Врангеля радянське командування розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 p. Н. Махно вів виснажливу боротьбу проти більшовицької влади. У серпні 1921 р. Махно разом із 77 бійцями перейшов кордон із Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Парижа, де і помер у 1934 р.

Жодного дня не служивши в армії, Н. Махно застосовував дуже ефективну партизанську форму ведення війни, одним із перших почав робити рейди по тилах ворога, а також винайшов І кулеметну тачанку.

Літо-осінь 1918 р. – селянські повстання проти влади гетьмана П.Скоропадського, які очолив Н.Махно. 

1919 р. – боротьба махновців разом із Червоною армією проти Директорії, а потім боротьба з білогвардійцями армії А.Денікіна. Далі н. Махно розриває з більшовиками, чинить спробу побудувати свою республіку (Гуляйполе) на основі анархічної ідеології. 

Восени 1920 р. – підписання Старобільської угоди, згідно з якою Н.Махно зобов’язався припинити боротьбу проти більшовиків. Початок спільної боротьби махновців та більшовиків проти П.Врангеля. 

Наприкінці 1920 р. радянська Червона армія остаточно розгромила махновський загін.