10

Тема 34. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Завершальний етап політика радянської влади в україні у 1919 р.

6 січня 1919 р. була утворена Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). 

10 березня 1919 р. ІІІ Всеукраїнський з’їзд рад прийняв Конституцію УСРР, у якій проголошувалося розбудова соціалізму в Україні. Диктатура пролетаріату, скасування приватної власності, владу трудового народу, представленого радами, тощо.

Владу в УСРР мали: Всеукраїнський з’їзд рад, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК, очолив Г.Петровський), Раднарком (РНК, очолив Х.Раковський). 

Петровський Григорій Іванович (1878−1958) — радянський державний і політичний діяч. Із 1897 р. — член РСДРП. У1912 p. обраний від Катеринославської губернії членом II Державної Думи, трибуну якої використовував для пропаганди ідей більшовизму. Очолюючи більшовицьку фракцію в Державній Думі, в 1913 р. виголосив промову, написану В. Леніним, у якій виклав по-зицію РСДРП(б) з національного пи-тання. Улипні 1917 р. був направлений ЦК РСДРП(б) в Україну для боротьби проти Української Центральної Ради. З березня 1919 до літа 1938 р. — голова ВУЦВК. У 1919-1938 pp. — член Політбюро ЦК КП(б)У. Г. Петровський належав до тієї частини партійного і державного керівництва УСРР, яке, орієнтуючись на Москву, повністю відкидало ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У серпні 1922 р„ представляючи Україну у складі комісії з підготовки союзного договору, повністю підтримав проект Й. Сталіна про входження формально незалежних радянських республік до складу РСФРР на автономних правах. У 1923 р. під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М. Скрипника, О. Шумського, X. Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах. У 1921-1933 pp. керував роботою комітетів неза-можних селян (комнезамів), діяльність яких спричинила розкол українського селянства за соціальною й політичною ознакою та сприяла проведенню руйнівної більшовицької політики на селі, Помер 1958 р. Похований у Москві.

Раковський Християн (1873−1941) — політичний і державний діяч УСРР. У 1918 р. вступив у партію більшовиків. Із січня 1919. до липня 1923 р. (з перервами) очолював уряд радянськоїУкраїни. Ставив під сумнів існування окремої української нації, проте до кінця 1921 р. змінив свої погляди. Наполягав на більшій повазі до українського національного питання, вимагав розширення політичної та еко-номічної самостійності УСРР. На XII з'їзді Російської комуністичної партії в квітні 1923 р. різко критикував позицію Й. Сталіна щодо національного питання. Після зміщення з посади голови Раднаркому УСРР був послом СРСР у Великій Британії та Франції. Будучи висланим із Франції" за революційну діяльність, восени 1927 р. повернувся в Україну і протягом місяця організував «ліву опозицію». У грудні 1927 р. на XV з'їзді Російської комуністичної партії був виключений ізїї рядів, а через місяць висланий в Астрахань. Із 1929 р. був визнаним всесоюзним лідером «лівої опозиції». У 1934 р. підкорився партійній дисципліні й отримав дозвіл на повернення в Москву, де став керувати науково-дослідним інститутом наркомату охорони здоров'я. У1936 р. був заарештований за звинуваченням у шпигунстві й у березні 1938 р. засуджений до 20 років ув'язнення. Розстріляний в Орловській в'язниці.

Політика «воєнного комунізму» 

«Воєнний комунізм» – це соціально-економічна політика більшовиків в УСРР у 1919-1920 рр., що була реакцією більшовиків на умови громадянської війни, тому являла собою вимушені, тимчасові, насильницькі заходи з метою переходу до комунізму. 

Сільське господарство	- продрозкладка (вилучення надлишків продовольства); - державна монополія на хліб; - формування продзагонів для вилучення продовольства у селян.
промисловість	- націоналізація підприємств; - встановлення державного контролю над виробництвом; - загальна трудова повинність; - мілітаризація (для військових потреб) праці.
Торгівля та фінанси	- заборона вільної торгівлі; - спроба ліквідації грошової системи і перехід до прямого товарообміну; - встановлення твердих цін на товари; - запровадження карткової системи; - скасування платні за комунальні послуги.
Політична сфера	- запровадження диктатури пролетаріату; - репресії проти «класових ворогів»; - «червоний терор».

Методи впровадження політики «воєнного ко-мунізму»:

— «червоний терор»;

— жорстка централізація;

— створення продзагонів;

— реквізиції, конфіскації тощо.

Наслідки політики «воєнного комунізму»:

— економічна криза (падіння сільськогосподарського та промислового виробництва, інфляція тощо);

— погіршення умов життя народу;

— зростання соціальної напруги;

— розгортання повстанського руху проти політики більшовиків.

Зокрема, у травні 1919 р. в українських степах розгорнувся антибільшовицький повстанський селянський рух на чолі з отаманом М.Григор’євим.