Методи навчання:

• запам'ятовування,

• наслідування,

• обмеження свободи та ініціативи.

Навчання вимагало від учнів великої старанності. У школах панувала сувора дисципліна, застосовувались фізичні покарання.

Школи, де навчали красномовства і філософії, вивчали мораль, твори видатних письменників і поетів, так звані вищі школи створювалися при філософах, які брали плату за навчання.

Конфуцій (551-479 рр. н.е.), засновник першої в Китаї вищої приватної школи, вимагав, наприклад, щоб учні приносили йому в'язанку сушеного м'яса. До речі, він вивчив понад 3-тис. чоловік, але з них лише 70 оволоділи його вченням. В філософських школах юнаків готували до політичної і дипломатичної кар'єри, навчали ораторського мистецтва, риторики, логіки; вміння вести диспути, полеміку.

В Китаї вперше було винайдено папір (105 р. до н.е.), а також запроваджені екзамени (200 р. до н.е.) для тих, хто хотів стати вченим чи чиновником. Екзаменів було три. Перший проводився щороку в головному .місті повіту. Склавши його, юнак отримував перший нижчий вчений ступінь «Сюцай» (талант, студент) і право займати відповідні посади в масштабах повіту, а також складати іспит на отримання другого вченого ступеня. Другий екзамен проводився раз на три роки протягом 9 днів в головному місті провінції. Особи, що витримували ці іспити, отримували другий вчений ступінь — «Цзюй-жень» (кандидат), право на посаду в масштабі провінції і складати найважчий екзамен в столиці.

Третій екзамен проводився в столичній екзаменаційній палаті. З багатьох тисяч осіб, які його складали, лише близько 300 чол. отримували третій вчений, ступінь («Цзинь-ши» — доктор), що відкривало шлях до блискучої кар'єри. Роки між першим і останнім екзаменами проходили в наполегливому навчанні. Екзамени були дуже окладними. Проводились вони у формі написання самостійних творів, темами яких були цитати з конфуціанськихкласичних книг. Твори повинні були складатися із восьми розділів, кожний з яких; відповідав твердо встановленому трафарету з визначеною кількістю ієрогліфів. Чим вищими були ступені екзаменів, тим складнішими вони були. Претендентів зачиняли в ізольовану кімнату, де вони перебували протягом всього терміну складання екзаменів. Їм заборонялося користуватися будь-якими посібниками. Володарі третього ступеня направлялись на двірцеві екзамени. Десять кращих з них заслуговували на особливі почесті — вони отримували аудієнцію у імператора, а найкращий з цієї десятки отримував звання академіка імператорської академії, наук. «Ханьпіньюань».

Описана система державних іспитів проіснувала у Китаї протягом майже двох тисяч років.