Хід виконання роботи

Для виконання роботи використовуються навчальні геологічні карти №5 і №6, де є ділянки з моноклінально залягаючими породами без нанесених елементів залягання. Викладач визначає кожному студенту певну ділянку на карті, де потрібно встановити азимут і кут падіння. Студенти переносять на кальку горизонталі і геологічні границі в цій ділянці і після певних графічних побудов встановлюють ці параметри, а також обраховують товщину шару породи. Після цього, знаючи азимут простягання, викладач для кожного студента проводить на карті лінію геологічного розрізу, вздовж якої студент повинен побудувати геологічний розріз. Після цього потрібно співставити дійсну товщину певного шару отриману розрахунково і графічно. Глибину залягання шару в певній точці заміряти в геологічному розрізі і так само порівняти з розрахунковою величиною.

Звіт з лабораторної роботи складається з:

1. Викопіровки з геологічної карти з графічними побудовами для визначення елементів залягання.

2. Розрахунків дійсної товщини шару і глибини залягання його на певній відстані від відслонення.

3. Геологічного розрізу, побудованого вхрест простягання монокліналі.

Контрольні питання

1. Як можна за геологічною картою встановити елементи залягання монокліналі?

2. Як встановлюється закладання за геологічною картою?

3. Як розрахувати дійсну товщину шару породи?

4. Як розрахувати глибину залягання поверхні шару на певній відстані від відслонення?

5. Як дійсну товщину встановити за геологічним розрізом?

6. Які товщини треба враховувати при бурінні свердловини?

7. Опишіть техніку побудови геологічного розрізу?

Лабораторна робота №10 Побудова виходу нахиленого шару на денну поверхню за елементами залягання.

Мета роботи. Під час геологічної зйомки часто неможливо під нашаруваннями четвертинних відкладів побачити виходи корінних порід. У випадках, коли породи залягають моноклінально, можна за допомогою графічних побудов встановити положення границі шару, якщо є точна прив’язка хоча б однієї точки з відомими елементами залягання. Якщо відома товщина шарів порід різного віку, то можна побудувати повністю карту моноклінально залягаючих шарів.

Основні теоретичні положення

Щоб зробити графічні побудови, треба хоча б на одному відслоненні заміряти елементи залягання і точно прив’язати цю точку на топооснові. Якщо є можливість – встановити товщину шару безпосередньо на відслоненні. Звичайно, це буде видима товщина; тоді потрібно розрахувати дійсну товщину (дивись лаб. роботу №7). Якщо це неможливо, дійсні товщини беруться із стратиграфічної колонки.

Поверхні обмеження шару (окремо покрівлю і окремо підошву) треба зобразити в ізолініях висот (стратоізогіпсах) того ж самого перетину, що і горизонталі рельєфу топооснови. На перетинах стратоізогіпс пласта з горизонталями рельєфу, що мають однакові абсолютні відмітки, отримують точки виходу спочатку покрівлі, а потім підошви шару (або навпаки).

Щоб зробити побудови, треба спочатку встановити величину заложення – проекцію відрізку лінії падіння шару на горизонтальну площину, що заключений між двома сусідніми лініями простягання, проведеними по покрівлі або по підошві шару за абсолютними відмітками, різниця між якими відповідає величині перетину горизонталей. При цьому форма рельєфу не впливає на цю величину.

Студенти самостійно знайомляться з методом побудови за літературою [2, с.89-93], [3, с.83-86], [6, с.63-65].