Порівняльна характеристика національного та світового ринків

Світова торгівля — форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умова­ми.

Світова торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів або відносини між країнами з приводу ввезення (імпорту) чи вивезення (експорту) товарів та послуг.

Експорт:

1. вивезення товарів вироблених і перероблених в даній країні;

2. вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини та напівфабрикатів для переробки за кордон під митним контролем з наступним поверненням;

3. реекспорт – вивезення товарів раніше завезених із-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах і товарних біржах;

4. тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів на виставку, ярмарки з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів;

5. поставки в рамках ТНК, а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв’язків.

Імпорт:

1. ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку;

2. реімпорт – зворотнє ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених;

3. ввезення товарів, сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей для переробки у даній країні і вивезення за кордон;

4. тимчасово завезені на міжнародні виставки, аукціони та ярмарки товари;

5. імпортне постачання продукції у рамках ТНК.

Суб’єктами світової торгівлі є державні та недержавні організації, окремі фізичні особи, приватні та корпоративні підприємства.

Особливості світового ринку послуг (міжнародні перевезення, міжнародний туризм, телекомунікаційні, банківські, посередницькі та консалтингові послуги тощо):

1. На відміну від експорту товарів, який супроводжується вивезенням їх за межі країни, експорт послуг може здійснюватися на національній території (туристи Німеччини відвідують театри чи музеї в Україні – невидимий експорт для України та невидимий імпорт для Німеччини)

2. Експорт – імпорт товарів не завжди передбачає зміну власника (продаж ліцензій, ноу-хау, надання консультацій не позбавляє продавця права власності).

3. У МЕВ мають місце послуги, оплата яких є обов’язковою, навіть якщо їхній покупець ними не скористається (страхові послуги за відсутності страхового випадку).

Особливості сучасного етапу розвитку світової торгівлі:

• перевищення темпів зростання світової торгівлі над темпами зростання ВВП;

• зміна структури товарообігу світової торгівлі за ра­хунок зростання питомої ваги продукції переробної про­мисловості; зниження частки сировинних товарів;

• щорічне оновлення більш ніж на третину асортимен­ту продукції обробних галузей, насамперед електроніки;

• зростання частини взаємної торгівлі індустріальне розвинених країн;

• зростання темпів торгівлі машинами та обладнанням на базі поглиблення міжнародного виробничого кооперу­вання;

• розвиток ринку наукомісткої продукції, патентів, ліцензій, ноу-хау;

• множинність цін;

• зростання питомої ваги та значення світового ринку послуг.

Є низка показників, які характеризують ступінь включення країни в світову торгівлю:

1. Експортна квота – це співвідношення обсягу експорту до обсягу ВВП.

2. Імпортна квота – це співвідношення обсягу імпорту до обсягу ВВП.

3. Структура експорту.

4. Структура імпорту.

5. Експортний потенціал – це частка продукції, яку може продати країна на світовому ринку без заподіяння шкоди власній економіці (ЕП = ВВП – ВП).

Ціноутворення на світовому ринку визначається:

1. Загальними принципами ціноутворення, які виявляються в тому, що в умовах розвитку інтернаціоналізації виробництва формується інтернаціональна вартість товару як суспільно необхідна та її похідні – інтернаціональні витрати та інтернаціональна ціна товару.

2. Особливість ціноутворення на світовому ринку полягає в тому, що в основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару в країнах – головних його експортерах. Справа в тому, що при невідшкодуванні витрат на виробництво товару в головних його експортерах вони зменшують свій експорт. Тоді на світовому ринку під дією попиту і пропозиції зростає ціна на дані товари до рівня, що відшкодовує витрати виробництва і вартість в зазначених країнах.

Для орієнтації у світових цінах експортери й імпортери використовують довідкові ціни (офіційні ціни постачальників), біржові, аукціонні, ціни торгів, пропозицій і фактичних операцій, а також розрахункові ціни. Для кожного ж конкретного ринку характерна своя ціна, яка називається ринковою. Якщо ринок дефіцитний, тобто попит на новий товар перевищує пропозицію, то такий ринок має назву „ринок продавця”, на ньому встановлюється ціна продавця. У протилежному випадку, якщо на ринку пропозиція перевищує попит, то говорять про „ринок покупця”, який диктує ціну останнього. Отже, визначення світового рівня ціни товару - питання непросте. Найближчими до рівня світових цін є ціни великих експортно-імпортних угод, що укладаються в основних центрах світової торгівлі, причому на умовах платежу у ВКВ, за умови, що вибрані ринки регулюються загальним (а не спеціальним) торговельно-політичним режимом.

Співвідношення експортних та імпортних цін у світовій торгівлі - це поняття „умов торгівлі”. У статистиці світової торгівлі розраховується індекс умов торгівлі, що виражає відношення індексу середніх цін експорту (цін ФОБ) до індексу середніх цін імпорту (цін СІФ), причому такий індекс може бути обчислений для окремої країни, регіону або для групи країн. До аналізу індексу умов торгівлі вдаються при характеристиці проблем зовнішньої торгівлі різних груп країн. Помічено, що умови торгівлі країн, які розвиваються, постійно погіршуються через так звані „ножиці цін” - відмінності у динаміці цін на сировинні товари й готові вироби. Тому цим країнам доводиться щороку збільшувати поставки на експорт сировини в обмін на той же обсяг імпорту готових виробів з промислово розвинутих країн.

Зовнішня торгівля кожної країни регулюється державою в ході здійснення зовнішньоторговельної політики. Для цього використовуються такі засоби, як митний тариф, ліцензування, квотування та інші нетарифні обмеження, а також пряме й непряме субсидування експорту та інші засоби.

Митні тарифи - це систематизовані по групах товарів переліки мита, що стягуються в даній країні з товарів, які ввозяться, або транзитних товарів, один із засобів державного управління імпортом, який застосовується у більшості країн світу. Митні тарифи встановлюють на національному рівні, але існують і єдині тарифи кількох країн у рамках митних союзів. Мита на імпортні товари виконують ціноутворюючу функцію. З одного боку, вони виступають у ролі додаткового внутрішнього податку (непрямого), який збільшує ціну на імпорті товари, що дозволяє державі регулювати обсяг імпорту та його структуру. З іншого - мита широко використовуються торгівельними країнами для сприяння національного експорту шляхом взаємного обміну в ході переговорів порівняльними і рівнозначними тарифними поступками Крім того, вони виступають як спосіб захисту національного виробника від конкуренції з іноземним, стимулювання національного виробництва.

До нетарифних обмежень відносяться:

1) встановлення експортних та імпортних квот, за допомогою яких держава обмежує або розширює експорт чи імпорт певних товарів, захищаючи інтереси національної економіки і своїх споживачів;

2) ліцензування - видача державними органами дозволу на експорт чи імпорт товарів або послуг у рамках встановлених квот;

3) національні стандарти - технічні, санітарні та інші норми прийняті у даній-країні, яким повинні відповідати імпортовані товари.

У залежності від того, обмежує чи, навпаки, стимулює держава експорт (імпорт) товарів і як вона це робить, за допомогою яких методів, виділяють два основних підходи до зовнішньоекономічної стратегії держави. Перший - стратегія протекціонізму - захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Звичайно, цей захист поєднується із стимулюванням у тій чи іншій мірі експортного виробництва. Така стратегія використовується державою під тиском національного бізнесу у тому випадку, коли національне виробництво неконкурентоспроможне. Протекціонізм означає створення „тепличних” умов для національних підприємців. І хоча в певні моменти він необхідний (особливо для нових галузей, підприємств у момент їх становлення, що дозволяє їм вижити, надолужити згаяне), та в цілому, він приводить у кінцевому результаті до консервації технологічно застарілого виробництва, падіння конкурентоспроможності національної економіки.

Другий - стратегія вільної торгівлі (лібералізму) - зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі. Цю стратегію, як правило, проводять країни, які займають панівне місце на ринку, яким немає необхідності боятися підриву конкурентоспроможності своїх товарів.