Тема 2. Норми і джерела міжнародного права
План:
1. Поняття норми міжнародного права.
2. Структура норм міжнародного права.
3. Види міжнародно-правових норм.
4. Джерела міжнародного права.
5. Договір і звичай – основні джерела міжнародного права.
6. Допоміжні джерела міжнародного права.
7. Кодифікація міжнародного права.
Поняття норми міжнародного права
Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміють правило поведінки, яке визнається державами й іншими суб’єктами міжнародного права як юридично обов’язкове.
Оскільки міжнародне право розвинулося зі звичаю, що й до сьогодні не втратив свого значення, норми міжнародного права поділяються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм міжнародного права займає в нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об’єктивним вимогам стабільності міжнародного права та однозначності у визначенні прав і обов’язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витіснили норми звичаєвого права.
У процесі створення договірних норм міжнародного права знаходить свій прояв марксистська теорія узгодження воль держав, що була основою радянської доктрини міжнародного нормотворення.
Оскільки більшість норм міжнародного права створюється державами, які переважно і виконують роль авторів міждержавної системи, цю теорію звичайно називають теорією узгодження воль держав, маючи, однак, на увазі, що її положення стосуються і створення міжнародно-правових норм іншими суб’єктами міжнародного права.
Ця теорія спирається на такі основні положення:
– процес створення норм міжнародного права є процесом узгодження воль держав. Його результатом є угода щодо конкретного правила поведінки і визнання його юридично обов’язковим;
– змістом волі держави є її міжнародно-правова позиція, тобто позиція держави з усіх питань міжнародного права, що проявляється не тільки в її заявах, але й у практичних діях на міжнародній арені.
Така позиція має системотвірний характер і визначає:
а) загальне ставлення держави до міжнародного права, його прогресивного розвитку і дотримання принципів і норм;
б) уявлення про характер міжнародного права і його соціально-політичну роль у функціонуванні суспільства і держави;
в) принципи і норми, які держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності і за впровадження яких у міжнародне право виступає;
г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д.
Оскільки будь-яка держава – це класове утворення, то й воля держави має класовий характер:
– конкретний зміст волі держави залежить від волі панівного класу, що визначається всією сукупністю умов існування цієї держави (серед цих умов найважливіше значення має конституційний устрій держави – його суспільно-економічна, політична системи, співвідношення між класами і т.д.) і в процесі створення норм міжнародного права є волею держави в цілому. Отже, міжнародно-правова позиція держави визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу;
– співвідносність і відповідність волі держави та волі народу залежать від класового характеру кожної держави і міри розвитку демократії в ній;
– у процесі створення норм сучасного міжнародного права на міжнародній арені стикаються волі держав або однакових за своєю класовою природою або різних;
– у процесі створення норм міжнародного права держави є суверенними і рівноправними суб’єктами, тому їхні волі юридично рівноправні.
Основні положення цієї теорії не втратили актуальності і сьогодні. Попри певну неоднозначність сучасного сприйняття деяких положень цієї теорії, її інтерпретація і розуміння в контексті національних інтересів кожної конкретної держави, що діє на міжнародній арені, надають теорії узгодження воль держав неначе «друге дихання».
У процесуальному аспекті більшість міжнародно-правових норм створюється у два етапи:
1) узгодження воль суб’єктів міжнародного права щодо правил поведінки;
2) надання суб’єктами міжнародного права згоди на юридичну обов’язковість узгоджених правил поведінки.
Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжнародний договір набирає чинності з моменту його підписання, – тоді підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил(а) поведінки) і одночасно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поведінки відсутня юридична обов’язковість, то можна говорити про реалізацію лише першого етапу створення міжнародно-правової норми.
На відміну від більшості міжнародно-правових норм процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (норми jus cogens) передбачає три етапи.
Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року імперативність міжнародно-правової норми означає, що вона «приймається і визнається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що має такий же характер». Таким чином, можна зробити висновок про те, що, по-перше, імперативні норми мають більшу порівняно з іншими міжнародно-правовими нормами юридичну чинність; по-друге, всі знову прийняті норми повинні їм відповідати і не можуть їм суперечити.
Процес створення імперативних норм має такі етапи:
1. Узгодження волі суб’єктів міжнародного права щодо правила поведінки.
2. Узгодження воль цих суб’єктів щодо надання цьому правилу поведінки вищої юридичної чинності в конкретній правовій системі.
3. Надання суб’єктами міжнародного права згоди на юридичну обов’язковість узгодженого правила поведінки.
Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми є основою сучасного міжнародного права, надаючи йому внутрішнього взаємозв’язку і узгодженості, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільність, ефективність і обов’язковість. Імперативними нормами є основні принципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ.