Рекреаційна географія
Ганчук О.В.
Лекція з
Вчення про територіальні рекреаційні системи
План:
1.Системи і комплекси
2.Поняття про територіальні рекреаційні системи та їх особливості.
3.Основні підсистеми територіальних рекреаційних систем.
4.Територіальні рекреаційні системі.
Типологія (класифікація) ТРС
5.Територіальна організація рекреаційних систем.
6.Територіальні рекреаційні системи Україні та світу.
1.Системи і комплекси.
Подальший розвиток рекреаційної географії неможливий без використання системного підходу,котрий не тільки не вичерпав себе,а й фактично не був використаний повною мірою. Системний підхід є загально галузевим ,але кожна галузь знань знаходить у ньому риси ,притаманні лише їй. Не є винятком і рекреаційна географія.
Базуючись на численних визначеннях систем,можна зробити висновок,що є основні положення,на яких грунтується це поняття:
А) наявність певної множини (не менше двох) взаємопов’язаних елементів;
Б) утворення множиною єдиного цілого(має властивість цілісності);
В) певна мета або призначення,характерні для всієї сукупності в цілому;
Г) прагнення поєднання об’єктів до збереження структури;
Д) прагнення до відновлення елементів,яких «бракує»множині(властивість автономізації);
Е) виконання кожним елементом сукупності певних функцій,які працюють на себе , так і на все поєднання в цілому.
У рекреаційній географії все ще не вирішена ,хоча тимчасово і втратила гостроту , проблема розмежувань понять «система» і «комплекс». Вчені мають домовитись ,щоб розділити ці поняття .
У принципі можна говорити про те,що всі дослідники визначають близькість понять,а також те ,що поняття «система» є більш загальним стосовно поняття «комплекс». Із цього випливає ,що будь-який комплекс – це система, але не кожна система є комплексом. Домінує думка ,що комплекс – це система з високим ступенем внутрішнього взаємозв’язку , досить жорстко організована ,з великою інерційністю і стійкістю.
Для рекреаційної географії таке визначення недостатнє. Напевно, відмінності між системами і комплексом у цій науці полягають не тільки в силі взаємозв’язку елементів ,а й у його характері. Взаємодія господарських об’єктів у комплексі, на відміну від системи, відбувається обов’язково через конкретну територію, тобто комплекс утворюється на основі опосередкованих територією зв’язків і відносин, а система – просторових зв’язків . Унаслідок цього географічні комплекси завжди формують на обмеженій опосередкованою територією,а системи не мають територіальних обмежень.
У рекреаційній географії розглядаються територіальні системи,тому в ній основними є поняття «територія» і «простір» та похідні від них. Територія як найважливіше поняття географії визначає всі інші її фундаментальні категорії. Характерною особливістю сучасності є зростання значення території як поняття й об’єкта дослідження економічної і соціальної географії, що пов’язано не тільки з використанням політичної кон’юктури. Поступово ,як у географії ,так і в суспільстві в цілому,приходить розуміння того,що територія, утримуючи на собі всі земні природні і створені людиною об’єкти , створює певну «ауру» їх взаємодії , взаємозумовленості і взаємопов’язаності .
Сам термін «територія» неоднозначний ,але в більшості випадків вживається для позначення якоїсь частини земної поверхні, що має певну внутрішню єдність. Їй притаманні деякі природні та антропогенні якості і ресурси, що характеризуються протяжністю, географічним положенням, різним рівним просторової близькості та інтенсивності.
Поняття «простір» є загальнонауковим. Відомо ,що простір і час - дві взаємопов’язані форми існування матерії. У географічних науках термін «простір» використовується дуже широко, але все ще немає чіткого і досить однозначного визначення географічного простору. Крім того, значного поширення набуло використання терміна «простір» як синоніма терміна «територія». Разом з тим таке змішування понять є неприпустимим.
Рекреаційна географія немов розриває континуум «простір-час», абстрагується від останнього ,використовуючи лише незначні його частини, швидкості і відрізки. Водночас географічний простір реально зовсім не те , що вкладається в загальнонаукове поняття «простір». Під економіко-географічним простором варто розуміти двомірний (площинний) простір. На відміну від фізичної географії, тривимірність в економічній і соціальній географії майже не використовується. Подальша конкретизація поняття »економіко-географічний простір» пов’язана з розмежуванням простору і території. Можна запропонувати таке визначення простору:це територія , що характеризується лише властивістю протяжності і площі, тобто абстрактна територія, на якій свідомо з метою проведення певного дослідження або у зв’язку з можливістю не зашкодивши справі знехтувати її природними й антропогенними умовами і чинниками, останні не беруться до уваги. Відірвати на Землі простір від території неможливо. У філософії , фізиці - таке можливе, але тільки не в географії. У цьому розумінні територія і простір близькі ,але плутати їх не можна. Простір – абстрактна, геометрична територія ,не пов’язана із загальними й особливо конкретними її особливостями, умовами, чинниками, ресурсами і т.ін.
Термін «територіальна організація» і «просторова організація» є найскладнішими і найменш розробленими в географічній науці. Вони вживаються принаймні в п’яти загальних значеннях і не менш ніж у п’яти інших, більш вузьких. Безумовно ,таке трактування одного з основоположних понять економічної і соціальної географії не сприяє розробці стрункої теоретичної моделі рекреаційної географії. Воно пов’язане з неоднозначністю не тільки термінів «територія» і «простір» ,а й «організація» ,що вживається у трьох значеннях. Територіальна організація – це певний рівень просторової упорядкованості, узгодженості й взаємодії господарських об’єктів на конкретній території. Просторова організація – це те саме, але на абстрактній, геометричній території.
2. Поняття про територіальні рекреаційні системи(ТРС) та їх особливості.
У вітчизняній рекреаційній географії існувала теорія територіальних рекреаційних систем як предмету наукового дослідження і однією з основним форм організації відпочинку і туризму.
Основи цієї теорії були розроблені ще в до ринкову епоху. Існує велика кількість визначень даного поняття. Вчення про рекреаційні системи, було розроблено професором В.С.Преображенським ще в 60-х роках XX ст., воно було центральним у всіх наукових дослідженнях, які були присвячені такому багатогранному явищу , як рекреація .
При цьому базисним поняттям до поняття ТРС є поняття «рекреація система».
Рекреаційна система – складна соціально управляєма (частково самоуправляєма ) система, центральною підсистемою якої є суб’єкти туризму, а цільовою функцією – найбільш повне задоволення їх рекреаційних потреб.
Як вже було зазначено теоретичну основу вивчення просторових форм організації відпочинку складає вчення про територіальні рекреаційні системи(ТРС).
ТРС – це соціально – географічна система, за своїм складом, яка складається із взаємопов’язаних підсистем: відпочиваючих, природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління і яка характеризується функціональною і територіальною цілісністю.
ТРС є поєднанням рекреаційних установ і супутніх підприємств інфраструктури, з’єднаних тісними виробничими і економічними зв’язками, а також спільним використовуванням географічного положення, природних і економічних ресурсів території. Ступінь розвитку рекреаційних систем характеризується рівнем організованості рекреаційного процесу. Одним із показників цього рівня є забезпеченість туристів , відпочиваючих, курортників нормальними умовами мешкання в готелях, будинках відпочинку, санаторіях та інших рекреаційних установах. До 60 – х років в СРСР основними типами курортно – оздоровчих установ були санаторії і будинки відпочинку. З середини 60 – номенклатура курортно-оздоровчих установ значно розширилась. У зв’язку з тенденцією розвитку мобільних форм відпочинку широке розповсюдження отримала курортні готелі, літні містечка відпочинку, турбази, мотелі, кемпінги. Особлива увага приділялася організації оздоровчих установ для дітей. Проте деяка захопленість архітекторів розширенням номенклатури установ відпочинку, яка мала місце на першому етапі «рекреаційного буму», змінилася пізніше більш глибокими ускладненнями цього соціального феномену і організацією більш крупних територіальних утворень, які отримали назву «територіальних рекреаційних систем» в їх тісній взаємодії з іншими народногосподарськими структурами.
Поняття »територіальна рекреаційна система» ширше за поняття «рекреаційна система» за змістом ,оскільки включає додаткові вказівки на територіальність – приналежність до класу екосистем.
ТРС по функції і продукти – соціальні системи. Їх існування обумовлено потребами суспільства, яке виступає по відношенню до них як охоплюючи система.
Основною рушійною силою в розвитку ТРС є потреба суспільства в рекреаційному обслуговуванні. Умови в яких відбувається формування ТРС можна розділити на три групи:
Базисно-ресурсні;
Просторово-економічні;
Соціально-економічні.
До першої групи слід віднести умови, при яких стимулятором розвитку комплексів виступають локальні природні ресурси, які обумовлюють початкову стадію формування ТРС в даному регіоні.
До другої групи відносять умови в яких комплекси розвиваються або на базі курортної міської агломерації, як правило , в районах які досягли високого ступеня економічного розвитку, або у зв’язку із специфічністю географічного положення тієї або іншої території.
Питання про формування в таких районах ТРС вирішується виходячи із цінності природного рекреаційного потенціалу, наявність на рекреаційних територіях промислових підприємств, а також з попиту на послуги відпочинку і туризму. В економічно високо розвинутих районах особливо гостро стоїть питання створення рекреаційних установ.
У зв’язку з цим виникає проблема резервування рекреаційних ресурсів для подальшого їх використовування, створення нових ресурсів, а це у свою чергу орієнтує на багатоцільове використовування території.
До третьої групи можна віднести умови в яких розміщення і рівень розвитку комплексів диктує національними,соціальними, історико-археологічними.,архітектурними та іншими чинниками.
У формуванні ТРС можна виділити три етапи:
Перший етап характеризується простою агломерацією установ або підприємств різних рекреаційних галузей.
Другий етап співпадає з початком розвитку комплексно утворюючої галузі спеціалізації та угрупування рекреаційних установ по галузевим і територіальним ознакам.
Третій етап визначається формуванням територіальної структури. Тут закономірності комплексності визначають виникнення та розвиток її вищих форм.
Розвиток ТРС (складено по Веденіну Ю.А.,1982)
Розвиток
ТРС включає три
стадії та шість етапів (по
Ю.А.Веденіну,1982)(мал.2)
Формування – виникнення і становлення.
Зрілість – розквіт і стагнація.
Деградація – занепад і зникнення.
Формування ТРС припускає раціональну організацію всього господарства займаної їм території і вимагає рішення багатьох загальних задач:
Раціональне розміщення рекреаційних установ по території з урахуванням природно-кліматичних умов, мінеральних, водних та інших ресурсів;
Всебічне та ефективне використання рекреаційних ресурсів;
Встановлення оптимальних пропорцій між галузями рекреаційного господарства, їх оптимального поєднання;
Забезпечення зайнятості населення і раціональне використовування трудових ресурсів;
Охорона та поліпшення природного середовища на рекреаційних територіях.
ТРС має свої власні форми самоорганізації форми самоорганізації, основані не тільки на соціально-економічних ,але і на природних законах руху, економії енергії, часу та простору, таким чином можна виділити властивості територіальних рекреаційних систем (по Преображенскому В.С.,в 1975р.):
Різноманітність ТРС – властивість, що відображає можливість поділу множини на підмножини, класифікацію та об’єктивні відмінності різних ТРС.
Динамічність ТРС – властивість ,що відображає мінливість ТРС у часі.
Комфортність ТРС – здатність рекреаційної системи задовольняти вимоги відпочиваючих.
Стійкість ТРС – властивість, яка відображає здатність систем зберігати протягом тривалого часу заданий їй стан, протистояти зовнішнім та внутрішнім впливам.
Ефективність ТРС – властивість ,що ставить у відповідність витратам ресурсу досягнутий при цьому результат, відображає ступінь досягнення мети при фіксованих витрат ресурсу.
Ієрархічність ТРС – властивість,що відображає існуючу супідрядність ТРС ,нові якості в рекреаційних системах різних рангів.
Надійність ТРС – властивість, яка вказує на безвідмовність функціонування ТРС.
Це ті властивості завдяки яким ТРС сприймаються як система.
Оцінка ефективності функціонування рекреаційної системи проводиться по двох критеріях: зовнішньому і внутрішньому. Внутрішній критерій може бути за змістом соціальним (рівень задоволення потреб, задоволеність відпочинком);економічним(максимізація прибутків); соціально-економічним (задоволення попиту).
Згідно визначенню поняття «рекреаційна система», до територіальної рекреаційної системи відноситься рекреаційна система, у якої відносини між елементами опосередковані територією. До одного з основних типів рекреаційних систем відноситься агломерація.
Агломерація – тип територіальної рекреаційної системи, яка виникає на базі великого туристського центру з великою площею зони урбанізації, поглинаючої суміжні населені пункти.
Туристська агломерація відрізняється вищим ступенем концентрації об’єктів індустрії туризму, а також високою щільністю туристів і екскурсантів і високим ступенем комплексності та інтеграції індустрії туризму;чинять значний вплив на оточуючу територію,видозмінюючи її економічну структуру і соціальні аспекти життя населення. Приклади туристської агломерації: Сочі, Лазурний берег, Канарські, Сейшельські і ін.. острова, Кавказькі Мінеральні води, Коста- брава, Долина Луари, Майамі, Акапулько,Каліфорнійське узбережжя і т.д.
Будь – які складні рекреаційні системи мають і відповідні типи структури. Виділяють два основні типи структур – ієрархічний і територіальний.
Ієрархічна структура характерна для складної рекреаційної системи, в якій існує розділення безлічі множини її елементів на підмножини різних рівнів – підсистеми,що володіють властивістю цілісності, певним ступенем саморегулювання і зв’язані багатоступінчатими відносинами підсистем одних рівнів іншим – більш високим.
Територіальна структура є сукупністю територіальних зв’язків між елементами системи. Територіальна структура реалізується в туризмі як сукупність територіальних зв’язків між підсистемами рекреаційних систем. До територіальної структури наприклад відносяться: планувальна структура курорту; територіальна структура туристських потоків;територіальна організація рекреаційної діяльності;територіальна організація туристського обслуговування;територіальна структура туристського ринку і т.д.
Виділяють також і деякі різновиди композиційних елементів рекреаційних систем, до яких відносяться ,зокрема, такі компоненти як субстрат ,елемент і структурний елемент рекреаційної системи . Під субстратом розуміється каркас рекреаційної системи, обов’язків набір її підсистем ,який становить основу її функціонування. Елементом рекреаційної системи є об’єкт ,що приймається як єдина частина системи,яка виконує в ній певну функцію. В рекреаційних системах за елементи приймаються: турист, рекреаційне заняття, службовець туристської організації, ландшафт, готельний номер і т.д.
Структурним елементом називається компонент рекреаційної системи, який виконує певну функцію.
Точка зору.
Дещо відмінне визначення ТРС дає Т.В.Ніколаєнко.Територіальна рекреаційна система – форма організації рекреаційної діяльності на певній території, в рамках якої досягається максимальний взаємозв’язок ,просторова і функціональна координація різних підсистем, що беруть участь в реалізації рекреаційної функції даної території.
Фактично ТРС як форма організації рекреаційної діяльності – явище украй рідкісне, але виключно важливе для інтенсивного освоєння певної території. Створення на території ТРС гарантує максимальну рекреаційну освоеність в мінімальні терміни. В цілому ж ТРС – лише крайня форма територіальної організації рекреації. В більшості випадків освоєння території в рекреаційних цілях не досягає подібного рівня.