ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

1.1. Поняття та сутність особистих немайнових прав………………………..

1.2. Види особистих немайнових прав…………………………………………

1.3. Характеристика окремих видів особистих немайнових прав…………..

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

2.1. Доктринальні підходи до визначення сутності захисту

особистих немайнових прав…………………………………………………….

2.2. Аналіз способів захисту особистих немайнових прав…………………...

РОЗДІЛ 3

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ ЕМАЙНОВИХ ПРАВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

3.1. Сучасний стан проблематики правового захисту особистих

немайнових прав………………………………………………………………….

3.2. Шляхи вдосконалення правового захисту особистих немайнових прав..

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….....

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….....

ВСТУП

Актуальність теми. Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі суспільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Зокрема, згідно зі ст. 3 Конституції України вищими соціальними цінностями визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність та безпека.[1] Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, зна­ходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними бла­гами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відпо­відає міжнародним стандартам прав людини та зумовлює необхід­ність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства при­свячено книгу другу ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР 1964 р. регулювання та охорона цих відно­син взагалі не виділялися в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм, що регулювали правовий статус фізичної особи, то у структурі чинного ЦК України регулю­вання та охорона цих відносин складають окрему книгу, вміщену після Загальної частини, що підкреслює пріоритет людини та її внутрішніх (духовних) благ над іншими цінностями.

Як зазначалося вище, до предмета цивільно-правового регулюван­ня, крім майнових відносин, належать особисті немайнові відносини. Важливо зазначити, що структурно при визначенні предмета цивіль­но-правового регулювання саме особисті немайнові правовідносини передують хрестоматійним для цивільного права майновим відноси­нам, що підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі. Слід також зауважити, що особисті немайнові правовідносини, змістом яких є відповідні особисті немайнові права, ви­никають щодо особистих немайнових благ, таких як життя, здоро­в'я, честь, гідність, ім'я тощо. Однак ці особисті немайнові блага не можуть регулюватися нормами права, оскільки вони є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, вре­гульовані вони правом чи ні. Але внаслідок відповідної регуляції вони стають об'єктами певних особистих немайнових прав, що ро­бить дані блага ще й юридично значимими.

Цивілізоване суспільство не можливо уявити без наявності певних прав і свобод кожного його учасника, що забезпечують кожному можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя. Держава зобов’язана забезпечити реалізацію і захист субєктивних прав .

В умовах побудови правовї держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист.

Об’єктом курсової роботи є цивільно-правові відносини, що складаються в суспільстві з приводу шляхів захисту особистих немайнових прав у цивільному праві України.

Предметом даної курсової роботи є діюча нормативно - правова база з цих питань, зокрема будемо порівнювати якість їх висвітлення в діючому Цивільному кодексі України і пропозиції, висвітлені в проекті Цивільного кодексу, розглянемо якість спеціального законодавства з питань цивільноправового захисту і судово-арбітражної практики; вивчимо думки експертів з цих питань на основі наукової літератури і періодичних видань.

Метою даної роботи є висвітлення питання цивільно-правового захисту особистих і майнових прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, проблеми, пов’язані з такою реалізацією, і можливі шляхи їх подалання.

Основними завданнями для розкриття мети роботи стануть:

1. Визначення сутності цивільно-правового захисту і правової охорони взагалі, грунтуючись на думки з цього приводу багатьох вчених.

2. Характеристика основних способів і засобів захисту особистих і майнових прав громадян.

3. Розгляд цивільно-правового захисту права приватної власності, прав інтелектуальної власності, особистих немайнових прав, що діє в сучасних умовах в Україні.

4. Аналіз реальних проблем, що торкаються недосконалості правового режиму захисту цивільних прав громадян України, і вивчення можливих шляхів їх подолання.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

Розділ 1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

1.1. Поняття та сутність особистих немайнових прав

Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту, не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви - немайнові права.

Індивідуалізація особистості - ще одна важлива ознака особистих немайнових прав. Це дає змогу відрізняти суб'єктів права від інших, визначаючи їх своєрідність, самобутність, а іноді і неповторність. При індивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.

Особисті немайнові правовідносини займають вище місце ніж хрестоматійні для цивільного права майнові відносини і це підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі.

Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права - це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистістю.[3]

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими ознаками:

• Дане право належить кожній особі - це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

• Дане право належить особі довічно - це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі - до моменту припинення;

• Дане право належить особі за законом - це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканість, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягнула 16 років, тощо;

• Дане право є немайновим - це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, у грошовому еквіваленті;

• Дане право є особистісним - це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи - носія цих прав та / або передане іншим особам.

Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно-правова природа. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.[4]

Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковується загальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст. 12 ЦК. Крім того, важливим є те, що здійснення особистих немайнових прав - це одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридичне значимі діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо або через інших осіб трансформує об'єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в право суб'єктивне, у вигляді створених для себе прав та обов'язків.

Фізична особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, які спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав.

Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок тих чи інших обставин, які переваж-но пов'язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров'я, не здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права. І тому ЦК передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається, що в інтересах:

а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх батьками (усиновителями) та опікунами;

б) неповнолітніх осіб - їх батьками (усиновителями) та піклувальниками;

в) осіб, які визнані судом недієздатними - їх опікунами;

г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті немайнові права, і не визнані при цьому недієздатними - їх піклувальниками.

В ідеальному варіанті будь-яке здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб повинно проходити безперешкодно, своєчасно та в повному обсязі. Принаймні відповідні гарантії повинні надаватись особі з боку держави та територіальних громад, які діють в особі відповідних органів.

Конституція України і інші закони забезпечують здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.[16, C. 34]

Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого діяльність фізичних та юридичних осіб не може зрушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані Вони певними взаємними правами та обов'язки один щодо одного, чи ні. Цим самим етично узаконюється загальна заборона здійснювати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові права, внаслідок чого вона пускається неправомірною.