МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

КАФЕДРА НОРМАЛЬНОЇ І ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ ТА ПАТОФІЗІОЛОГІЇ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для проведення лабораторно-практичних занять та

самостійної підготовки студентів факультету

ветеринарної медицини 6.110101 «бакалавр»

з дисципліни « Ветеринарна онкопатологія»

тема «Новоутворення шкіри»

Одеса, 2013

Підготували:

• завідувач кафедри нормальної і патологічної анатомії та патофізіології, к.в.н., доцент Коренєва Ж.Б.

• старший лаборант, лікар ветеринарної медицини Загоруйко М.О.

Розглянуто на засіданні кафедри нормальної і патологічної анатомії та патофізіології протокол № від _______2013 рік.

Лабораторно –практичне заняття № 1 Тема заняття: «Новоутворення шкіри»

Мета заняття: Вивчити частоту діагностування, морфологічні, клінічні та мікроскопічні особливості різних типів новоутворень шкіри у тварин.

Вступ. Новоутворення шкіри займають одне з перших місць за частотою виникнення та розповсюдження. Приблизно від 20 до 40% первинних пухлин шкіри у непродуктивних тварин є злоякісними. Групу злоякісних пухлин утворюють рак шкіри, меланома і саркома. Це зумовлено погіршенням екологічного стану довкілля, а у непродуктивних тварин, як вважають, із значним подовженням тривалості життя, що пов’язано із підвищенням якості умов утримання тварин. Тварини знаходяться у найбільш близьких із людиною кліматичних та побутових умовах, крім того, так само, як і людина, піддаються дії негативних факторів довкілля, особливо в умовах великих, техногенно насичених міст. Серед факторів, що спияють розвитку всіх видів пухлин шкіри, чільне місце займає інсоляція, тривалий контакт із хімічними канцерогенами, термічні опіки, радіоактивне опромінення.

План заняття.

1. Доброякісні новоутворення шкіри.

2. Передракові хвороби шкіри

3. Злоякісні новоутворення шкіри.

Загальні положення.

Всі новоутворення шкіри умовно поділяються на доброякісні та злоякісні.

1. Доброякісні новоутворення шкіри.

Доброякісні пухлини шкіри - це велика й різноманітна за своїм походженням група пухлин.

До них належать:

• папіломи,

• себорейний гіперкератоз,

• аденоми сальних залоз,

• епітеліоми,

• фіброми,

• ангіофіброми,

• гемангіоми,

• нейрофіброми та ін.

Вони характеризуються повільним ростом, тривалістю існування, наявністю чітких меж. Вони мають переважно щільну консистенцію, хоча судинним пухлинам властива м'яка консистенція. Як правило, доброякісні пухлини шкіри більш пігментовані, ніж здорова шкіра навколо них.

Найпоширеніші нозологічні форми ДНШ за даними епідеміологічних досліджень

Нозологічні форми	2003-2005 рр.		2005-2007 рр.		2008-2011 рр.
	абс. число	(%)	абс. число	(%)	абс. число	(%)
Звичайні, плоскі та підошвові бородавки	42	8,1	45	8,1	58	9,8
Гострокінцеві кондиломи	20	3,8	25	4,5	28	4,7
М’які фіброми	25	4,8	27	4,8	27	4,5
Дерматофіброми	24	4,6	21	3,8	27	4,5
Себорейний кератоз	51	9,8	47	8,4	46	7,7
Набуті дермальний та комбінований меланоцитарні невуси	37	7,1	39	7,0	53	8,9
Вроджений меланоцитарний невус	18	3,4	19	3,4	28	4,7
ВСЬОГО	217	41,6	223	40,0	267	44,9

Папілома (доброякісний плоско-клітинний кератоз) - солітарні або множинні бородавчасто-подібні утворення із широкою основою, підвищуються над рівнем шкіри або на ніжці у вигляді рухомого вузла, сірого або темно-коричневого кольору, від 0,3 до 1 см і більше діаметром, круглі або неправильних контурів, поверхня може бути ворсинчаста або вкрита роговими масами.

Діагноз підтверджують гістологічним дослідженням.

Себорейний кератоз (себорейна бородавка, себорейна кератома, стареча бородавка) - спочатку жовта або коричнева пляма, згодом вона збільшується до 4 - 6 см і більше. Поверхня вкривається жирними кірочками, підвищується над рівнем шкіри, поверхня сальна із тріщинами. Кірочки можуть сягати 1-2 см товщини. Пухлина може бути жовто-коричневою, темно-коричневою, чорною. Частіше вогнища множинні в ділянці спини, хоча можуть виникати на будь-якій ділянці. Хворіють переважно у похилому віці.

Невуси (родимі плями) являють собою обмежені зміни шкіри ембріонального або еволюційного походження. З ними людина чи тварина може народитися, або вони можуть з'явитися в будь-якому віці. Невуси можуть бути поодинокими і множинними.

Існує два поняття «невус». Одну групу невусів становлять осередки з особливих клітин - так звані пігментні невуси, другий різновид – пороки розвитку епітеліальних зачатків (епітеліальні невуси).

Епітеліальні невуси мають різкі контури, різну форму, колір висипань варіює в межах різних відтінків коричневого кольору; поверхня їх може бути рівною, м'якою, в інших випадках на ній утворюються бородавчасті, гіперкератотичні щільні розростання (такий невус називається бородавчастим, або іхтіоормним). У деяких випадках такі невусні зміни мають множинний характер і розташовані у вигляді смуг на одному боці тулуба або кінцівок (лінійний невус ).

Іноді на поверхні невуса ( у людини) росте довге волосся. Епітеліальні невуси можуть мати вигляд м'яких бородавчастих розростань на ніжці, що досягають 1,5-2 см в діаметрі, відрізняються від м'яких фібром наявністю на їх поверхні гіперкератотичних нашарувань.

Пігментні невуси утворюються в результаті скупчення в різних відділах епідермісу або дерми так званих невоїдних клітин, що містять більшу або меншу кількість меланіну. Ці невуси зазвичай мають характер пігментованих плям, які злегка піднімаються над поверхнею шкіри, плями мають коричневе або чорне забарвлення з гладкою або папіломатозною поверхнею.

Кількість цих невусів та їх локалізація можуть бути різними. Пігментні невуси можуть бути гігантськими, зазвичай вони вроджені, іноді волохаті ( у людини).

В залежності від локалізації невоїдних клітин розрізняють:

- прикордонний невус - невусні клітини, в основному, розташовуються в нижній частині епідермісу,

- внутрішньодермальний невус, або «родима пляма» - невусні клітини розташовуються в середній і нижній частинах дерми,

- змішаний невус - невусні клітини розташовуються в епідермісі і дермі.

Змішаний невус є як би проміжною формою між першою і другою.

Слід пам'ятати, що частина пігментних невусів є меланонебеспечними, тобто можуть трансформуватися в меланому, сприяти такому перетворенню можуть травми в цій ділянці. Це перш за все відноситься до пігментного прикордонного невуса. Такий невус клінічно частіше має вигляд плоского вузлика темно-коричневого, темно-сірого або чорного кольору з сухою, частіше нерівною поверхнею, на якій немає волосся. Розміри його коливаються від декількох міліметрів до 4 - 5 см в діаметрі. Цей невус частіше є вродженим, але може з'явитися і в будь-якому віці. Меланонебеспечним є і змішаний пігментний невус.

Лентіго. Одним з різновидів придбаних пігментних невусів є лентіго. Лентиго являє собою гладкий неінфільтрованний елемент темно-коричневого кольору, овальної форми, розміром до 1см у діаметрі. У людини діагностують юнацьке лентіго, що з'являється в дитячому віці, у будь-якій ділянці шкіри, і старече лентіго, що виникає в осіб похилого віку на відкритих ділянках шкіри. Обидва типи лентіго є доброякісним захворюванням.

Серед доброякісних новоутворень шкіри найбільш часто зустрічаються пухлини, що виходять з сальних залоз, судин і фіброзної тканини, а також старечі бородавки.

З пухлин сальних залоз значно частіше за інших виникають атероми . Вони локалізуються в основному на волосистій частині голови, шиї, лобі та на інших місцях; з'являються атероми переважно в похилому віці. Атероми зазвичай одиночні, вони піднімаються над оточуючими тканинами, мають щільну або еластичну консистенцію, шкіра над ними має звичайний колір. При здавлюванні атероми з неї виділяється сироподібна маса або густа молочного виду рідина. При запаленні атероми та її нагноєнні з'являється болючість ділянки, шкіра над нею набуває червоного кольору. Лікування звичайної атероми полягає в її видаленні обов'язково з капсулою, інакше неминучі рецидиви.

З доброякісних пухлин фіброзної тканини досить часто діагностують дерматофіброми і фіброми шкіри .

Фіброми шкіри можуть бути поодинокими і множинними, м'якої і щільної консистенції, плоскими або на вузькій ніжці.

М'які фіброми на тонкій ніжці нерідко виникають ( у людини) в ділянці шиї, пахвових западин і прилеглих до них місцях, іноді вони пігментовані. Розміри їх коливаються від шпилькової головки до розміри вишні і більше. Іноді м'яка фіброма має часточкову будову.

Дерматофіброми виникають переважно на кінцівках у вигляді поодиноких, рідше множинних обмежених щільних, нерідко пігментованих безболісних вузликів величиною до горошини. Колір їх варіює від червоного до синюшно-чорного. Після декількох років існування дерматофіброми можуть спонтанно розсмоктатися, залишивши на своєму місці поверхневу атрофію шкіри з пігментацією.

Гемангіоми, виникають із судинної тканини, можуть бути:

• капілярними,

• венозними,

• кавернозними.

Як правило, вони вроджені і збільшуються з віком.

Капілярна гемангіома складається з розширених і збільшених в кількості капілярів, вона має розмір від шпилькової головки до утворень, що займають, наприклад, половину обличчя і шиї (так званий naevus flameus - палаючий невус) ( у людини).

Венозна гемангіома звичайно являє собою артеріовенозну пухлину і складається з розширених звивистих і густих артерій і вен, розташованих над шкірою. Вони мають вид пухлин, що піднімаються над шкірою, розміром від шпилькової головки до 5 – 7 см, овоїдної або неправильної форми. Розташування таких пухлин більш глибоке, ніж капілярної гемангіоми. По мірі росту венозної гемангіоми шкіра під нею стоншується і при травмі легко виникає кровотеча.

Кавернозна гемангіома – характеризується наявністю варикозно розширених ділянок судин з витонченими стінками та кровотечами.

Лімфангіоми мають вроджений характер, виникають спочатку в шкірі, потім втягують у процес підшкірну жирову клітковину, іноді проникають до фасцій і м'язів. Найчастіше виникають капілярні лімфангіоми, які щільніше аналогічних гемангіом, вони мають синюватий відтінок, утворюються в шкірі верхньої частини тулуба.