Тема 1.

Тема 3. «Етичні засади соціально-педагогічної діяльності в Україні» План:

1. Етичні основи соціально-педагогічної діяльності

2. Основні поняття етики соціально-педагогічної діяльності. Визначення поняття Етики СПД.

1. Етичні основи соціально-педагогічної діяльності

Сучасне суспільство може розвиватися за умови засвоєння і застосування етичних норм. Освіченість, вихованість, комунікабельність є найважливішими рисами успішної людини. Але досить часто нам трапляються випадки непорозуміння та відчуження у молодіжному середовищі, спровоковані недостатньо сформованими соціальними уміннями. Для їх формування необхідне у першу чергу ознайомлення з основами етики соціально-педагогічної діяльності та історією її розвитку. Засвоєння традиційних загальнолюдських моральних цінностей сприятиме взаєрозумінню та взаємоповазі у будь-якому колективі. Саме тому для виховання морально-етичної культури майбутнього учителя важливо, щоб засвоєння знань відбувалося не тільки шляхом наукового осмислення дійсності, але й через вивчення великої культурної спадщини українського народу та інших народів світу.

Предмет етики соціально-педагогічної діяльності, по суті, охоплює весь виховний процес: формування свідомості та регулювання моральних дій клієнта з одного боку, і моральну діяльність службовців різних виховних інституцій та соціальних установ з іншого. Саме тому етичний аспект соціально-педагогічної діяльності зводиться до виховання морально-етичної культури.

Соціальний педагог виховує особистість у різних умовах: дитячий садок, загальноосвітня школа, професійні училища, вищі навчальні заклади, позашкільні заклади освіти, клуби та бібліотеки, інтернати, соціальні центри та різні виправно-трудові установи. Таким чином, етика соціально-педагогічної діяльності є структурним компонентом філософії і соціальної педагогіки як науки та соціальної роботи як специфічної діяльності уповноважених органів держави та різних об'єднань громадян.

Під час вивчення дисципліни потрібно зосередитися на тому, яким повинен бути майбутній соціальний педагог, як він має поводитись в тій чи іншій ситуації. Також слід враховувати те, що в соціально-педагогічній діяльності необхідне дотримання етичних норм. Мета етики соціально-педагогічної діяльності - виховання особистості на основі загальнолюдських та загальнонаціональних цінностей, що забезпечить високий рівень морально-етичної культури, в основі якого - ідеали добра, справедливості, істини. Отже, соціально-педагогічна діяльність спрямована на гуманізацію та демократизацію навчально-виховного процесу у закладах освіти та різних виховних установах.

Виховання морально-етичної культури - це формування моральної свідомості та розвиток моральних якостей особистості, необхідних для розв'язання моральних проблем, які виникають під час спілкування. Головними завданнями етики соціально-педагогічної діяльності виступають: діагностування рівня морально-етичної культури особистості та вивчення впливу навколишнього середовища на клієнта, дослідження перспектив його морального розвитку, розробка методики виховання морально-етичної культури з урахуванням особистісних моральних якостей. Розв'язання цих завдань можливе за таких умов: дослідження чинників негативного впливу на моральний розвиток клієнта; визначення впливу середовища на рівень морально-етичної культури клієнта; допомоги та підтримки клієнтів, які перебувають у скрутному становищі; розробки технологій виховання на основі інтеграції зусиль освітніх закладів та різних установ.

Основні категорії навчального курсу: мораль, моральна особистість, моральний розвиток, моральність, моральна вихованість, моральне виховання, моральна освіта, рішення моральне, загальнолюдські цінності, морально-етична культура, манери, імідж тощо.

Категорія "моральний розвиток" характеризує якісні зміни об'єкта виховного впливу, появу певних моральних рис, що пов'язано із перетворенням моральної свідомості, трансформацією моральних дій. Моральний розвиток завжди є прогресом, і допомагає передбачити перспективу поведінки особистості в конкретних соціокультурних умовах.

Термін "моральна освіта" позначає знання про сутність моралі, уяву про моральні цінності. Слід чітко розмежовувати поняття "моральність", "моральна вихованість", "моральне виховання". Так, категорія "моральна вихованість" позначає внутрішнє сприйняття моральних ідеалів, норм, принципів, поглядів на добро і зло, на сенс життя, систему відносин особистісного і суспільного. Логічна послідовність цих категорій така: моральність - моральне виховання як складний процес - моральна вихованість.

Термін "моральне виховання" досить поширений у сучасні науці. Існує декілька визначень, наприклад: "суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку"; "процес, специфічні функції якого здійснюються за власними правилами та закономірностями" [37, 5]; "цілеспрямований вплив старшого покоління на молодше з метою вироблення у нього стійких моральних якостей" [29, 7]; "стрижень гармонійного розвитку особистості" [62, 7]; "форма трансформації досвіду і сфера реалізації людської моральної культури" [70, 104]; "корекція поведінки, виправлення бажань i почуттів, культивування чеснот на рiвнi мотивів діяльності" [28, 6] та ін.

Звідси випливає, що моральне виховання - складний динамічний процес, спрямований на розвиток моральних почуттів, формування моральної свідомості та моральної діяльності особистості.

"Рішення моральне" слід визначати як інтелектуальну фазу вибору моральної дії на основі моральних норм. Основними етапами морального рішення є аналіз ситуації, вияв моральної проблеми, порівняння можливих варіантів дій, оцінка перспективи рішення, та сам акт прийняття рішення. У цій процедурі особливу роль виконують розум, міркування та інтуїція. Інтуїція, як важливий механізм свідомості, допомагає особистості орієнтуватися у нових умовах. Слід зазначити, що соціальному педагогу дуже часто доводиться приймати моральні рішення саме у нестандартних ситуаціях, які не дають достатньої інформації, але потребують максимальної швидкості для вибору варіанту дій. Це і є той момент морального вибору, коли необхідно орієнтуватися на загальнолюдські та гуманістичні цінності.

У визначенні поняття "цінність" немає одностайної думки. Цінність характеризується як об'єктивна сутність речей, продукти діяльності й виробництва, грошова вартість предмета; ототожнюється із моральними нормами, законами, принципами, ідеями, фундаментальними поняттями, матеріальними й духовними благами, корисністю; вживається для виділення значущості предметів людської діяльності, явищ суспільно-політичного життя, природних явищ, соціальних фактів та історичних подій, суспільних процесів, взаємин між людьми, пов'язується зі здатністю задовольняти потреби, інтереси, бажання тощо. Тобто, цінність - поняття, що вказує на культурну, суспільну або особистісну значущість явищ і фактів дійсності.

Цікавим постає співвідношення загальнолюдських християнських та гуманістичних цінностей, оскільки моральні заповіді християнства, що пройшли випробування упродовж історії людства та ідеали гуманізму, пов'язані зі справедливістю та значимістю кожної людини, мають фундаментальну основу для рівноваги світу та цілісної особистості. Мабуть, саме тому увага науковців досі спрямована на пошук саме загальнолюдських цінностей.

Зауважимо, що цінності класифікують за різними параметрами: позитивні й негативні, первинні й вторинні, реальні й потенційні, абсолютні й відносні. Наприклад, філософи, психологи та педагоги серед загальнолюдських цінностей виділяють абсолютні - добро, краса, істина, віра.

Цінності завжди є важливими для людини, тому що мають соціальний характер. Вони формуються на засадах суспільної практики, індивідуальної діяльності людини та в межах суспільних відносин. Весь життєвий досвід людини, система знань та усі важливі чинники людського існування (біологічні, соціальні, психічні) впливають на формування цінностей. Їх індивідуальне поєднання зумовлює особистісний характер цінностей людини, яка не заперечує існування загальнолюдських цінностей. Так, І.Ващенко та Н.Петруновська, розглядаючи статусно-ієрархічну систему цінностей, відзначають загальні, базові цінності, серед яких: життя людини (вища цінність), воля, моральність, спілкування, сім'я, робота, добробут, ініціативність, традиційність, незалежність, самопожертва, авторитетність, законність, воля [7, 33-34].

Але, слід зазначити, що як і у житті конкретного індивіда, так і у житті суспільства домінує не завжди одна й та сама вища цінність, а їх своєрідний набір. Іноді вони являють собою певну ієрархію, а часто виступають як однорівневі або однорядові. На нашу думку, неможливо назвати якусь певну цінність, котра завжди б займала перше місце. Вищі цінності існують потенційно в особистісній системі цінностей. Вони актуалізуються у граничній ситуації, коли людина опиняється перед вибором. У цьому випадку може відбутися перебудова ціннісної системи, і тільки одна цінність посідає місце абсолютно найвищої.

Основна функція вищих цінностей - це "продукування" життєвого смислу. Смисл буття допомагає індивіду визначити його місце і призначення у цьому світі через залучення до сім'ї, нації, людства, земної природи, космосу. Ці цінності приводять індивіда до того, що вище за нього самого, що визначає його власне життя, з чим нерозривно пов'язана його доля. Цінність їх не тому, що вони слугують чомусь не такому, як самі, навпаки, всі вони набувають смислу і значущості лише у світлі вищих цінностей. Найвищі цінності являють собою не просто необхідну і наявну, але й бажану мету, стають ідеалом, і саме так впливають на міжособистісні стосунки, а через них вже й на соціальну практику.

Термін "морально-етична культура" позначає систему програми моральної свідомості, діяльності, почуттів та етичного мислення, як неодмінної умови перетворення життя особистості та суспільства в цілому. Морально-етична культура пронизує всі без винятку галузі соціального життя, оскільки регулює моральну поведінку та міжособистісне спілкування. Зазначимо, що ця категорія несе соціально значущу інформацію та сукупний соціальний досвід, який передається від покоління до покоління у закріплених знакових формах - людина та її вчинки, що стають ідеалом моральної поведінки, мова науки та мистецтва, різні сигнали та символи, а також знаки духовної культури (релігійні ідеї, філософські, етичні повчання, різні види творів музичного та зображувального мистецтва, скульптури, архітектури тощо), тобто, саме те, що забезпечує комунікацію. Так, Т.О.Дмитренко та К.В. Яресько вважають, що рівень освіченості та вихованості людей, рівень оволодіння певною діяльністю або галуззю знань є результатом впливу культури суспільства. Автори відзначають, що "…культура мови починає формуватися у сім'ї, у дошкільному віці, однак систематичне навчання мови здійснюється у школі. Висока культура мови досягається через вплив учителя-словесника, усього педагогічного колективу, батьків, друзів. Культура поведінки - важлива ознака морального обличчя людини; її формування здійснюється на основі моральних вимог суспільства" [17, 14]. Автори доходять висновку, що саме культура поведінки є показником загальної культури людини, а важливою характеристикою особистості виступає культура діяльності та здатність вносити якісні зміни у життя. Поділяючи цю думку, підкреслимо, що в сучасних закладах освіти динаміка морально-етичної культури забезпечується педагогами, які здійснюють не тільки навчальну, але й виховну та просвітницьку діяльність.

М.Попович писав: "Культура - це ми. Але це й більше, ніж ми. Жодна найгеніальніша, найосвіченіша, найчутливіша до людських пристрастей, болю і радощів особистість не може втілювати в собі всю націю з її культурою. В кожній людині, як в краплині сонце, відображається і світить якоюсь своєю гранню вселюдський здобуток. Культура - неначе колосальний континент, на якому ми живемо. Це неначе мова, якою треба оволодіти, щоб зрозуміти безкінечно глибокі смисли, що ними наділені всі її таємничі системи знаків" [53, 715].

Зауважимо, що морально-етична культура існує у різних формах: моральна освіта, навички моральної поведінки та спілкування, етичні норми, моральні ідеали та взірці поведінки, соціальні цілі та ціннісні орієнтації. Це означає, що морально-етична культура особистості майбутнього учителя є показником того, наскільки норми етики суспільства втілюються у професійну діяльність. В.В. Діуліна вважає, що морально-етична культура особистості є якісною характеристикою морального розвитку і моральної зрілості особистості. Але при цьому дослідниця поділяє морально-етичну культуру на три рівні: культура моральної свідомості (світоглядні позиції), культура моральних почуттів, культура поведінки, в яку як елемент вона включає поняття "етикет" [16, 12-13]. На нашу думку, моральна свідомість та діяльність особистості повинні виступати не рівнями, а складовими частинами морально-етичної культури, як органічна система надбіологічної програми моральної діяльності та етичного мислення.

Поняття "манери" тлумачиться як зовнішня форма поведінки, що регулюється етикетом, прийнятним у тій чи іншій соціальній групі. Наприклад, для деяких неформальних молодіжних груп хуліганство, грубість, брутальність, пияцтво, вандалізм та ін. є прийнятними манерами, тому що кожна група має "свій моральний кодекс", у якому моральні якості та почуття (наприклад, повага, любов, довіра, воля, відповідальність) базуються на інших цінностях, далеко відмінних від гуманістичних та загальнолюдських. Але, коли мова йде про манери майбутнього учителя як складової культури його поведінки, вважаємо доцільним не обмежувати їх лише зовнішніми, - поняття "гарні манери" має співвідноситися із чистотою мови, контролем жестикуляції та міміки, тактовністю та стриманістю при спілкуванні із клієнтами соціальної роботи, внутрішньою рівновагою. Поряд із поняттям "манери" виступає категорія "імідж", яка є набагато ширшою.

Імідж є складним соціально-психологічним явищем, надає первинну інформацію про особистість (манери, вигляд, одяг, самопрезентація), відбиває характерні риси професійної діяльності. Імідж соціального педагога охоплює його соціальний статус та соціальні зв'язки, психологічні особливості та якості. Майбутній учитель створює свій власний позитивний імідж вже у процесі навчання. Так, В.Андрущенко та І.Табачек вважають, що вдосконалення технологій створення іміджу безпосередньо стосується професійної компетенції майбутніх учителів, оскільки позитивний імідж і здатність до адаптації поряд з рішучістю і є головним ключем до успіху [4].

Таким чином, імідж сучасного педагога - це вибір моделі поведінки, яка приносить успіх. При цьому необхідним є відповідність моделі поведінки діючому законодавству і правовим нормам; урахування моральних критеріїв (чесність, щирість, доброзичливість); розвиток моральних якостей, удосконалення манери спілкування.

Соціальний педагог ставить перед собою та клієнтами високі цілі: формування моральних ідеалів, виховання глибоких моральних почуттів. Зрозуміло, на початку цієї роботи важко відразу досягти таких цілей, але мусимо пам’ятати: людина не народжується особистістю з найкращими моральними якостями - оточення та взаємодія з соціальним середовищем формує її морально-етичну культуру. Саме тому для формування професійних рис майбутнього педагога важливу роль відіграє спроможність впливати на дії та почуття клієнтів соціальної роботи, здатність знайти шлях до взаєморозуміння, прагнення допомогти людині у певних ситуаціях.

Якою повинна бути допомога клієнтам соціальної роботи? Це і порада, і думка, і, що найважливіше, - моральна дія, що спонукає особистість до праці, до повноцінного життя. Цілком зрозуміло, що головною причиною духовної кризи є відсутність взаємної підтримки. І це тоді, коли існують благодійні фонди та державні установи, які надають матеріальну допомогу. Ми маємо на увазі не тільки підвищення розміру дотацій та пенсій, повноцінне забезпечення ліками та одноразовими виплатами, а загальнолюдське прагнення допомогти. Саме така взаємодопомога і є окрасою людського співіснування.

При вирішенні питання про необхідність етичних норм у соціально-педагогічній діяльності, слід орієнтуватися на сучасні законодавчі документи, які регламентують діяльність майбутнього педагога. Основні документи - Конституція України, Загальна Декларація прав людини, Конвенція про права дитини, Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепція національного виховання, Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти; Закони України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту" та ін.