20

Лекція № 4

Тема: Основні засади гендерної психології.

1. Гендер у психологічному вимірі.

2. Гендерна психологія як наука, її предмет та завдання.

3. Методи дослідження в тендерній психології.

1. Гендер у психологічному вимірі.

«Гендер» є одним із центральних та фундаментальних понять сучасного гуманітарного знання. Нині його тлумачать як категорію світоглядного рівня, аналізу якої присвячено різноманітні дослідження в багатьох галузях суспільних наук.

Гендер як соціальна категорія

Гендер тлумачать не тільки як систему міжособистісних взаємодій і владних відносин, а також як соціальний інститут та особистісну характеристику.Гендер як соціальний інститут визначає гендерні норми і статуси, представлені на поведінковому рівні; гендерний поділ праці; права та обов'язки статі; гендерний соціальний контроль; гендерну ідеологію; гендерні образи як культурну репрезентацію гендеру. Компонентамигендеру як характеристики та властивості особистості є біологічна складова (належність до певної біологічної статі); гендерна ідентичність (сприйняття та усвідомлення своєї статевої належності); тендерні ролі і статуси, передусім шлюбний та репродуктивний; властиві особистості гендерні переконання, репрезентації та стереотипи.

Гендер (англ. gender– рід) – соціально-психологічна характеристика особистості, сформована у процесі соціалізації, що визначає людину як чоловіка чи жінку і обумовлена культурою, традиціями, соціальними очікуваннями та нормами.

Спочатку поняття «гендер» позначало лексико-граматичну категорію, за допомогою якої в багатьох мовах іменники поділяли на три класи: фемінінум, маскулінум і неутрум. Потім його стали тлумачити як культурні та соціальні смисли жіночності та мужності, а поняття «стать» – як біологічно зумовлені відмінності між чоловіками і жінками; Нині співвідношення між цими поняттями переглядається у зв'язку з переосмисленням сутності поняття «біологічна стать»: «стать» і «гендер» трактують як категорії, що взаємодіють.

Уперше у позаграматичному контексті термін «гендер» використав американський психоаналітик Роберт Столлер (1924-1991) у праці «Стать і гендер» (1968). Він розмежував терміни «стать» і «гендер» з метою відокремлення соціокультурних значень «мужності» і «жіночності» від біологічних статевих відмінностей. Тому «гендер» у своєму значенні є запереченням абсолютної біологічної зумовленості відносин між чоловіками і жінками, наголошенням на невиправданості ототожнення біологічної статі та гендеру (соціальна стать).

За іншими даними, термін «гендер» запровадив американський сексолог Джон Мані (1921-2006), якому при вивченні гермафродитів і транссексуалів необхідно було розмежувати загальностатеві властивості, стать як фенотип (сукупність ознак і властивостей організму, що сформувалася внаслідок його індивідуального розвитку) і сексуально-генітальні, сексуально-еротичні та сексуально-прокреативні властивості.

Використання терміна «гендер» дало змогу відійти від терміна «стать» (біологічна стать) при інтерпретаціях проблем статеворольового поділу праці; перевести аналіз відносин між чоловіками і жінками з біологічного рівня на соціальний; відмовитися від постулату про природне призначення статей; показати, що поняття «стать» є таким самим стратифікаційним, як «клас» і «раса».

Іноземні дослідники у трактуванні поняття «гендер» найчастіше зосереджувалися на його соціальній зумовленості, культурній навантаженості та сексуальній забарвленості: гендер –соціобіологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка» (Ш.-М. Берн); варіативність статеворольової установки в межах конкретної культури (Р. Хоф); соціально-культурне конструювання сексуальності (Г. Рубін).

У вітчизняній науковій літературі вперше поняття «гендер» було використано у збірнику статей «Жінки і соціальна політика» (1992).

Українські науковці Тамара Говорун і Оксана Кікінежді тлумачать гендер як соціально-психологічну характеристику, набуту у процесі соціалізації, яка формує людину як чоловіка чи жінку і значною мірою визначається особливостями культури, традицій, вихованням та соціальними очікуваннями.

Російська дослідниця Ольга Вороніна термін «гендер» вживає на позначення статі як соціального поняття і явища, на відміну від біологічної статі (певної сукупності морфологічних і фізіологічних особливостей особистості). Гендер вона розглядає як соціальну конструкцію, сформовану на основі механізмів соціалізації, поділу праці, тендерних ролей, ЗМІ, стереотипізації; як стратифікацію (мережу, структуру або процес); культурну метафору у філософських концепціях.

Гендер як соціальні відносини статей або соціально організований, соціально закріплений поділ ролей на чоловічі та жіночі визначає російська дослідниця Світлана Айвазова. Російські науковці Володимир Добреньков і Альберт Кравченко виокремлюють особистісний гендер, структурний (на рівні соціальних інститутів) і символічний (культурний зміст мужності та жіночності).

Загалом усі дослідники наголошують на соціальній природі і сутності гендеру, визначених різними нормами для чоловічої та жіночої дії і взаємодії, а також на важливості соціалізації у формуванні гендерного образу, гендерної ідентичності особистості.

Відмінності та співвідношення понять «стать» і «гендер»

Стать є сукупністю ознак, які відображають репродуктивні властивості людського організму, весь спектр його диморфізму (наявність двох відмінних морфологічних ознак), тобто розбіжність анатомічних, фізіологічних, психічних і поведінкових рис представників обох статей.

Стать — анатомо-фізіологічні особливості людей, на основі якихвони визначаються як чоловіки або жінки.

Тривалий час статева належність індивіда здавалася однозначною. Однак у XX ст. з'ясували, що стать – складна багаторівнева система, елементи якої формуються на різних стадіях індивідуального розвитку (онтогенезу). Цим зумовлене «розчленовування» статі на дрібніші поняття, якими є «генетична стать», «хромосомна стать», «гонадна стать», «внутрішня морфологічна стать», «зовнішня морфологічна стать» і «репродуктивна стать».

Становлення біологічної статі людини є складним процесом, що передбачає формування:

1. генетичної статі, яка визначається каріотипом (грец. kагуоn – горіх, ядро і tуроs – відбиток, форма) – сукупністю ознак набору хромосом, характерних для певного виду організмів (жіночий 46ХХ, чоловічий 46ХУ);

2. гонадної (грец. gоnе – народження, сім'я) статі – статі, визначеної на основі статевих залоз (в особин жіночої статі формуються яєчники, у чоловічої – сім'яники);

3. гаметної (грец. gamete – жінка і gametes – чоловік) статі – здатності утворювати сперматозоїди чи яйцеклітини;

4. гормональної (грец. hormao – рухаю, збуджую) статі – здатності статевої залози секретувати специфічні статеві гормони (у жінок – естрогени, у чоловіків – андрогени);

5. соматичної (грец. soma – тіло) (морфологічної) статі – статі, яка визначає сукупність будови статевих органів і розвиток вторинних статевих ознак;

6. громадянської (акушерської) статі – статі, яку визначають при народженні за вторинними статевими ознаками.

Після народження дитини біологічні чинники статевого диференціювання доповнюються соціальними: на підставі генітальної зовнішності новонародженого визначають його громадянську (паспортну, акушерську) стать, відповідно до якої дитину виховують. Як вважає сучасний російський дослідник Ігор Кон, ці обставини впливають на життєвий досвід та образ Я дитини, унаслідок чого формуються остаточна статева ідентичність дорослої людини та сексуальна. Одні її аспекти задані біологічно, інші залежать від культури та виховання (статева соціалізація). Не зумовлені лише біологією і відмінності в соціальній поведінці чоловіків та жінок.

На початку XX ст. нечисленні дослідження психологічних особливостей чоловіків і жінок, у яких ототожнювалися стать і сексуальність, здійснювалися у сфері психології статі. У 30–60-ті роки їх продовжували в галузі психології статевих відмінностей. На той час відмінності між чоловіками і жінками вже не зводили до сексуальності, здебільшого вважаючи їх вродженими, наданими природою. Наприкінці 70-х років у полі зору вчених опинилося ще більше психічних явищ, унаслідок чого розуміння статі позбавлялося біологічного детермінізму. Виявилося, що відмінності, пов'язані зі статтю, могли взагалі не мати біологічних підстав.

Стать (біологічні особливості) людини трактували як основу і першопричину психологічних та соціальних відмінностей між жінками і чоловіками. Подальші наукові дослідження засвідчили, що з біологічного погляду між ними значно більше подібного, ніж відмінного. На думку багатьох дослідників, єдина чітка і значуща біологічна відмінність між ними полягає в їх ролі у відтворенні потомства.

Між людьми розподілені і соціальні ролі, форми діяльності, стереотипи поведінки та емоційних характеристик. Однак, за спостереженнями антропологів, етнографів та істориків, уявлення про типово чоловіче або типово жіноче не є універсальними, абсолютними: те, що в одному суспільстві вважають чоловічим заняттям (поведінкою, рисою характеру), в іншому можуть ідентифікувати із жіночістю. Уперше на це звернула увагу в середині XX ст. американський антрополог Маргарет Мід (1901–1978), з'ясовуючи сутність соціальної сконструйованості гендерних відмінностей («Культура та світ дитинства», «Чоловіче та жіноче. Дослідження статевого питання у світі, що змінюється»).

Антропологи дійшли висновку, що диференційні ознаки особистості, на які найчастіше посилаються при аналізі та поясненні психологічних особливостей чоловіків і жінок (зріст, вага, м'язова маса і фізична сила), непостійні і необов'язково пов'язані зі статтю. Вони залежать переважно від географічних особливостей, харчування і способу життя.

Розмаїття соціальних характеристик жінок і чоловіків та принципова тотожність біологічних характеристик людей є підставою для висновку, що біологічна стать не може бути причиною відмінностей їх соціальних ролей у різних суспільствах. У зв'язку з цим стали використовувати поняття «гендер», що спочатку трактували як сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство наказує виконувати людям залежно від їх біологічної статі. Тому не біологічна стать, а соціокультурні норми визначають психологічні риси, моделі поведінки, види діяльності, професії жінок і чоловіків.

У 60-ті роки XX ст. поняття «гендер» як співвідношення статей або соціально-культурна конструкція сексуальності було майже невідомим. Розширення тлумачення його наприкінці XX ст. засвідчило переосмислення соціальної організації співвідношення статей.

Диференціація статі та гендеру означала вихід на новий рівень розуміння соціального буття чоловіків і жінок. Уперше на відмінність статі і гендеру звернув увагу Р. Столлер у 1968 р. Невдовзі (1972) цю ідею підтримали феміністичні антропологи. Однією з перших почала досліджувати систему «стать–тендер» американський антропологГейл Рубін, намагаючись виробити новий підхід до диференціації особистостей за статевою ознакою із застосуванням методів психоаналізу і структурної антропології. У цьому процесі біологічній статі було протиставлено гендер, щоб звернути увагу на соціально-культурне конструювання сексуальності.

Пізніше американський психолог Роді Унгер («Про редефініції понять "стать" і "гендер"») запропонувала використовувати термін «стать» тільки стосовно спеціальних біологічних аспектів людини, а «гендер» – під час обговорення соціальних, культурних і психологічних аспектів – типових та бажаних рис, норм, стереотипів, ролей для тих, кого суспільство визначає як жінок чи чоловіків.

Важливою для поглиблення гендерних студій була книга американського антрополога Адріани Річ «Материнство як досвід і інститут» (1995). У ній сформульовано ідею, згідно з якою гендер позначає позицію субординації, тобто він є категорією соціальної стратифікації, своєрідною системою, взаємопов'язаною з іншими владними (стратифікаційними) категоріями. Відмінність між біологічно заданою статтю та варіативною статево-рольовою установкою в межах конкретної культури (гендером) має сприяти усвідомленню того, що різноманіття значень, втілених у поняттях «жіночність» і «мужність», визначено культурою. Фокусування уваги лише на біологічно заданих відмінностях унеможливлює опис цього різноманіття, навіть приховує його.

Отже, все, що стосується гендеру, має в основі культурно зумовлені відмінності між чоловіками і жінками, стать – біологічно детерміновані відмінності. У зв'язку з цим легше визначити стать, оскільки основним критерієм при цьому є біологічні особливості. Значно складніше визначити гендер, оскільки не завжди можна однозначно стверджувати про зумовленість певних проявів біологічними чи соціальними чинниками.

Твердження, що біологічна стать не постає першопричиною психологічних характеристик поведінки і соціальних ролей, дає змогу реконструювати, переосмислити нав'язані системою статево-рольових уявлень Я-образи та життєві сценарії, по-новому оцінити можливості і домагання, визначити перспективи життєтворчості, активізувати особистісні ресурси для вибору суб'єктивних стратегій самореалізації та оптимізації міжособистісних відносин.

Психологічна стать особистості

Однією із складових гендерного компонента самосвідомості особистості є психологічна стать. Вона характеризує особистість і поведінку людини в контексті маскулінності-фемінності, філогенетично заданих (зумовлених розвитком людства) властивостей психіки, сформованих під впливом соціальних факторів.

Психологічна стать особистості — ставлення людини до себе як до чоловіка чи жінки, усвідомлення і прийняття власної статевої належності, засвоєння стереотипів маскулінності та фемінності.

Психологічна стать об'єднує біологічне (стать) і соціальне (норми, уявлення, ролі та ін.). Вона формується на основі сукупності знань, уявлень особистості про себе, подібність із представниками своєї статі або відмінність від представників протилежної; ототожнення себе з представниками своєї статі; емоційно-ціннісного ставлення до власної статі, способів поведінки людей залежно від їх позиції в статево-рольовій диференціації. Ці складові психологічної статі особистості певною мірою відображають основні компоненти гендеру: когнітивний (пізнавальний), емоційний та поведінковий.

Багато дослідників ототожнює психологічну стать і гендер. Однак у вітчизняній науці психологічну стать особистості вважають однією зі складових гендеру.

У психології сформувалися два підходи до трактування психологічної статі особистості: біполярний і мультиполярний. У ранніх дослідженнях психологічну стать особистості розглядали як біполярний конструкт, вважаючи, що всі статево-специфічні характеристики, які властиві індивіду певної статі і проявляються в його поведінці, розташовані на одній шкалі з двома полюсами: більша вираженістьмаскулінності автоматично означає меншу вираженістьфемінності, і навпаки. За цією концепцією сукупність характеристик статевої ідентичності повинна строго відповідати певній статі: чоловіки – мати маскулінну психологічну стать, а жінки –фемінну.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки домінує погляд на психологічну стать як мультиполярний конструкт – складно-організований конструкт, який, крім маскулінних і фемінних властивостей, охоплює також тендерні уявлення, стереотипи, установки, інтереси. Водночас представники цього підходу не заперечують, що в нормі психологічна стать особистості має відповідати біологічній. Однак високий рівень маскулінності не обов'язково зумовлює низький рівень фемінності: індивід може мати високі показники як фемінності, так і маскулінності. Мультиполярна модель передбачає наявність у структурі психологічної статі особистості також і інших характеристик гендерної спрямованості: гендерних уявлень, стереотипів, інтересів, установок статево-рольової поведінки.

Російський психолог Ольга Лопухова розглядає психологічну стать особистості як систему ієрархічно організованих елементів: статевої самосвідомості, статевої ідентичності та соціостатевих орієнтацій. Невідповідність розподілу соціальних ролей між статями культурно-історичним статево-рольовим традиціям, на її думку, спричинила неоднозначність у становленні та прояві психологічної статі особистості. За таких умов становлення психологічної статі особистості може бути пов'язане з підвищенням адаптивності – формуванням андрогінності особистості (можливості прояву залежно від ситуації мужності і жіночності). Наслідком невідповідності різних груп соціальних факторів може бути неузгодженість біологічної і психологічної статі особистості (маскулінні жінки, фемінні чоловіки) або недиференційованість психологічної статі особистості (відсутності або недостатності проявів суб'єктом якостей, відповідних стереотипам мужності чи жіночності). Багатьма це сприймається як серйозна особистісна проблема. Досягнення цілковитої відповідності психологічної статі статеворольовим стереотипам у суспільстві за такої ситуації вимагає значних особистісних зусиль, знижуючи адаптивні здатності людини в соціальному середовищі.

Проаналізувавши за різними критеріями біполярну та мультиполярну моделі психологічної статі, І. Клецина виявила такі відмінності між ними:

1. кількість типів. За біполярної моделі об'єктом вивчення є чоловіча і жіноча статі, за мультиполярної їх може бути більше, в т. ч. недиференційована стать, кросгендер та ін.;

2. змістові складові та основні детермінувальні чинники. Змістовими складовими психологічної статі за біполярної моделі є універсальні маскулінні та фемінні характеристики, визначені біологічною статтю індивіда. Мультиполярність передбачає, що психологічна стать особистості може поєднувати різні властивості та риси: активність і емоційність; цілеспрямованість у справах і спрямованість на інших людей, турботу про них; схильність до лідерства і дружелюбність тощо. Формування психологічної статі за принципом мультиполярності відбувається переважно під впливом соціокультурних факторів, які не є універсальними, а фігурують у певному соціокультурному контексті (клас, етнос, місце проживання);

3. стійкість у часі. За біполярної моделі характеристики психологічної статі особистості не змінюються, за мультиполярної незмінною є лише належність до певної статі. Інші характеристики можуть змінюватися під впливом часу та умов життєдіяльності особистості;

4. співвіднесеність маскулінних і фемінних рис у структурі. Характеристики цих конструктів за біполярної моделі взаємовиключні, за мультиполярної – фігурують як незалежні конструкти;

5. рівень узгодженості компонентів. Усі складові психологічної статі за біполярної моделі взаємоузгоджені і несуперечливі; за мультиполярної – психологічна стать не є монолітною, її компоненти можуть бути неузгодженими та внутрішньо суперечливими;

6. рівень нормативності конструктів маскулінності-фемінності. Біполярність розглядає ці конструкти як нормативні еталони, мультиполярність не передбачає цього;

7. ставлення до нетрадиційних форм сексуальної орієнтації. Біполярна модель засуджує та забороняє негетеросексуальні форми, мультиполярна – сприймає це як факт;

8. психологічна адаптованість особистості. Вираженістьмаскулінних (чоловіки) та фемінних (жінки) рис відповідає високому рівню адаптованості за біполярної моделі, за мультиполярної рівень адаптованості зумовлюється поєднанням у структурі психологічної статі маскулінних і фемінних характеристик.

Загалом психологічна стать особистості як системна якість зумовлена біологічно заданою статевою належністю, культурним середовищем, структурою соціально значущої діяльності і статеворольовими нормами суспільства. Вона визначає індивідуальні характеристики, особливості поведінки, способи дії, соціальні позиції та установки особистості.