2) Чому економічні, соціальні й культурні права називають «позитивними»

На початку зазначимо, що друге покоління прав людини — це поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.). Це покоління прав людини сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Такі вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян.

Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення.

Відтоді, як прийшло розуміння необхідності закріплення таких прав, каталог природних і громадянських прав і свобод людини поповнився соціально-економічними та соціально-культурними правами і свободами в ряді конституцій XX століття (Мексиканські Сполучені штати, 5 лютого 1917 р.; Італійська Республіка, 2 грудня 1947 р.), у внесених доповненнях і поправках у вже чинних конституцій.

Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 22-27) і особливо у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року.

У статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зазначено, що ці права повинні забезпечуватися поступово й «у максимальних межах наявних ресурсів».

Помітьте, якщо громадянські (особисті) та політичні права людини держава мусить забезпечувати за будь-яких обставин, то можливість реалізації соціально-економічних прав пов’язується з реальним економічним станом конкретної держави. Тобто такі права, аби бути реалізованими, завжди пов’язані з «позитивними» діями держави, її уряду й потребують відповідного державного фінансування.

3) Які економічні, соціальні, культурні права людини і громадянина є в Конституції України

Соціальні права складають найбільш об’ємну групу основоположних прав (комплексно вони закріплені в статтях 41-54 Основного Закону України). До них належать: право приватної власності, свобода підприємництва, право на працю, відпочинок, страйк, охорону сім'ї, соціальне забезпечення, житло, охорону здоров'я, освіту, участь у культурному житті, свобода творчості тощо. Цей обширний блок основних прав людини і громадянина, як правило, поділяють на три окремих підгрупи:

- економічні права, які визначають статус людини і громадянина як учасника підприємницької та іншої не забороненої законом економічної діяльності (право приватної власності, право на підприємницьку діяльність і т.п.);

- власне соціальні права, що реґламентують статус людини як об'єкта піклування з боку держави (право на соціальне забезпечення, захист сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, право на житло, право на охорону здоров'я і медичну допомогу, право на сприятливе довкілля тощо);

- культурні права як особливий комплекс прав і свобод людини, що являють собою гарантовані Конституцією або законом можливості людини у сфері культурного і наукового життя. Подібні права визначають становище індивідуума у сфері одержання знань, професійного розвитку, творчої самореалізації і користування матеріальною та духовною спадщиною людської цивілізації (право на освіту, свобода творчості, право на викладання, вільний доступ до культурних цінностей тощо).

Першу підгрупу утворюють такі права: право приватної власності (ст. 41 Конституції України); право на підприємницьку діяльність , яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України); право на землю (ст. 14 ч. 2 Конституції України); право на житло (ст. 47 Конституції України); право на користування природними та іншими об’єктами права публічної власності (статті 13, 41 Конституції України); обов’язок сплачувати законно встановлені податки і збори (ч. 1 ст.67 Конституції України).

Другу підгрупу утворюють: право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці (ч.1 ст. 43 Конституції України), вільно обирати вид трудової діяльності (держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб – ч. 2 ст. 43); право на захист від безробіття (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальне забезпечення (ст. 46); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу і страхування (ст. 49). Це право корелюється з обов’язком держави створювати умови для рівного доступу усіх громадян до медичного обслуговування; на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50); обов’язаний охороняти природу й довкілля (ст.66).

Третю підгрупу утворюють такі права, свободи й обов’язки як право на освіту (ст. 53); свобода літературної, художньої, наукової та науково-технічної творчості (54); обов’язок держави і усіх громадян охороняти об’єкти, що становлять культурну цінність, культурну спадщину (ч. 4, 5 ст. 54, ст.66).

Системотворчим правом у кожній із зазначених підгруп є: 1) право приватної власності, навколо якого об’єднаються інші близькі за змістом права, свободи й обов’язки; 2) право на вільне обрання праці, роду занять і професії; 3) право на участь у культурному житті своєї країни, громади, свобода творчості.