Що таке приватність і що є змістом права людини на приватне життя

Приватне життя людини – це те, що стосується окремої особи і не пов’язане зі службовою чи суспільною діяльністю. Це сфера сімейних, ділових, дружніх відносин людей. У приватному житті люди займаються своїми справами, досягають задоволення особистих інтересів, діють як приватні особи, не наділені офіційними функціями. Право на недоторканість приватного життя тісно пов’язане з людською гідністю, й такими цінностями, як свобода слова та свобода асоціацій. Зараз право на недоторканість приватного життя часто називають «приватністю».

Приватність має глибокі історичні корені. Посилання на це право можна знайти у Біблії, у творах давньоєврейської культури, класичної Греції, древнього Китаю. У ті часи захист приватності зводився зазвичай до права на усамітнення.

Сьогодні під приватністю розуміють право особи бути захищеною від втручання в її особисте життя чи життя її родини. Вона охоплює фізичну і психологічну недоторканість людини, її сексуальне життя, право на прізвище та ім’я тощо і з сучасної точки зору включає:

• тілесну приватність, що передбачає захист від втручань у фізичний стан людей (наприклад, це право порушується у випадку примусового обстеження особи на вживання наркотиків);

• інформаційну - встановлення правил збору та обігу персональних даних особи (наприклад, банківська інформація, медичні записи та ін.);

• комунікаційну приватність – безпека поштових відправлень, телефонних розмов, електронних повідомлень тощо;

• територіальну приватність – встановлення обмежень на втручання у домашнє та інше навколишнє середовище людини (наприклад, робоче місце чи громадське оточення).

Приватність - це фундаментальне право людини, визнане на міжнародному рівні та проголошене у конституціях багатьох демократичних держав світу. Гарантіями права на захист від втручання в особисте і сімейне життя людини є право на збереження в таємниці певних відомостей, що стосуються її особистого чи сімейного життя, лікарська таємниця (інформація про пацієнта), таємниця усиновлення, адвокатська таємниця, таємниця вчинюваних нотаріальних дій, банківська таємниця (діяльність і фінансовий стан клієнта) та таємниця сповіді. Для забезпечення захисту від втручання в особисте і сімейне життя громадяни мають право знайомитися з відомостями про себе в органах державної влади і місцевого самоврядування, установах і організаціях, заперечувати їх правильність, повноту і доречність, а також право вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності, чи ганьблять їх честь, гідність або ділову репутацію.

Яку роль відіграє держава у захисті права людини на свободу думки, совісті та релігії

Право на свободу світогляду і віросповідання - одне з найважливіших прав людини, яке закріплене у міжнародних документах з прав людини та в конституціях більшості країн світу.

Людина сама має обирати, як їй ставитися до Бога, релігійних обрядів і вчень. Це – справа її совісті, й ніхто не повинен втручатися у взаємовідносини людини з релігією. Свобода думки, совісті та релігії гарантує право людини вільно залишати релігійну громаду, звертатися до нової віри або бути атеїстом. А турбота держави – за допомогою права забезпечити людям віруючим – рівні права з невіруючими, представникам однієї релігії – з представниками інших. Неможлива свобода совісті лише для віруючих, так само як немає її винятково для невіруючих. На зміцнення такого порядку має бути спрямоване і національне законодавство про свободу совісті та релігійних організацій.

У більшості демократичних країн право на свободу думки, совісті та релігії ґрунтується на принципі відокремлення держави від церкви, тобто держава не може втручатись у справи останньої, якщо права і свободи людини не порушуються. Так, при реєстрації релігійних організацій державні органи повинні оцінювати лише дотримання відповідної процедури, а не зміст релігійних постулатів. З іншого боку, релігійні організації не мають право брати участі у діяльності політичних партій, надавати їм фінансову підтримку або ж висувати кандидатів до органів державної влади.

Застосуйте вивчене…

І. Проаналізуйте статті ІІ розділу Конституції України, присвячені громадянським (особистим) та політичним правам і свободам людини і громадянина. Випишіть ті з них, що залишилися поза межами вивченого в темі. Наприклад, недоторканність житла, свобода пересування, свобода думки і слова, свобода світогляду і віросповідання та інші. Оберіть одне право (свободу) із вашого переліку та визначить його юридичний зміст. У якості домашнього завдання дізнайтеся з довідкової літератури, мережі Інтернет: 1) чи допускається обмеження цього права (свободи); 2) якщо так, то за яких підстав.

ІІ. З поданого переліку понять впишіть необхідні у першу строку таблиці. Поняття: свобода мирних зборів і свобода асоціацій; право на свободу та особисту безпеку; право на повагу до особистого та сімейного життя, житла і таємниці листування. До якого виду прав належить кожне зазначене вами право?

?	?	?
Це право було закріплене у Великій хартії вольностей, знов підтверджене законом від 1679 р. відносно Habeas Corpus (що означає «представити особу») і проголошене статтею 5 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини	Про це право нагадують романи «1984» Джорджа Оруела та «Чудовий новий світ» Олдоса Хакслі. Це право проголошено статтею 8 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини	Тільки засвоївши це право, народи Центральної і Східної Європи повалили тоталітарні режими. Це право захищає ст. 11 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.5 Європейської соціальної хартії

ІІІ. Чому переважна більшість громадянських (особистих) і політичних прав і свобод людини називається негативними правами і свободами?

ІY. На сайті Європейського суду ознайомтеся з будь-якою справою, присвяченою вивченій групі прав і свобод людини. Визначить, у чому саме полягало порушення конкретного права/свободи людини. Коротко запишіть це й представте класу.

Висловіть думку…

І. Уявіть себе народним депутатом України. На засідання парламенту винесено два законопроекти: «Про процедуру евтаназії» та «Про створення державних піклувальних закладів для утримання смертельно хворих громадян». Після гарячих дебатів членів парламенту обидва законопроекти набрали однакову кількість голосів. Після доопрацювання законопроекти були поставлені на повторне голосування, і тепер прийняття рішення може залежати всього від одного-єдиного голосу депутата.

А. Об’єднайтеся у три групи. У групах обговоріть: які сильні й слабкі сторони кожного із запропонованих проектів (кошти, процедура, персонал, порушення чи захист права на життя ін.)? За який законопроект ви б віддали свій голос? Чому?

Б. Тепер нехай одна з груп захищає перший законопроект, інша - другий, а третя посяде нейтральну (невизначену) позицію. Вислухайте аргументи перших двох груп. Надайте можливість кожному члену третьої групи визначитися й пояснити свою позицію.

В. По завершенню роботи визначить свою власну позицію з цих питань та представте її класу. Як те, що ви обговорювали, пов’язане з правом людини на життя?

ІІ. Зазвичай батьки виховують дитину згідно своїх релігійних або атеїстичних переконань. Чи не суперечить, на вашу думку, вибір батьками релігії для своєї дитини праву дитини на свободу совісті?

ІІІ. Прочитайте слова відомого англійського мислителя і економіста Джона Стюарта Мілля, винесені на початок теми в якості епіграфа, та висловіть власне ставлення до них. Яку частину (частини) навчального тексту теми вони ілюструють найяскравіше?

ІY. У грудні 1995 року Україна вступила до Ради Європи. Згодом Верховна Рада ратифікувала Європейську конвенцію з прав і основних свобод людини та Протоколи до неї. У статті 1 Протоколу № 6 «Щодо скасування смертної кари» говориться: «Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено».

1) Поясніть, чому Україна, вступивши до Ради Європи, зобов’язана була скасувати смертну кару як вид покарання. Використовуючи підручник, охарактеризуйте взаємозв’язок між правом людини на життя та скасуванням смертної кари.

2) У Кримінальному кодексі України (2001 р.) смертна кара як вид покарання відсутня. З-поміж 12 видів покарань, передбачених ККУ, є довічне позбавлення волі. Деякі юристи-правозахисники вважають, що, скасувавши смертну кару й не позбавляючи засудженого за особливо тяжкий злочин права на життя, держава позбавляє його не менш важливого права – свободи. Вони пропонували ввести тривалий, але обмежений строк позбавлення волі, наприклад, 80, 100, 120 років.

У чому полягає різниця в суті таких видів покарань як довічне позбавлення волі та позбавлення волі на тривалий строк? Чи погоджуєтесь ви з думкою правозахисників? Чому?

Підсумуйте…

І. У групах чи індивідуально складіть тези-резюме до вивченої проблеми, запишіть їх та представте класу. Які питання у вас виникли після обговорення та аналізу проблеми «Які громадянські й політичні права та особисті свободи гарантуються в Україні»? Про що ви б хотіли дізнатися більше?