Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
посібник Ремех.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
890.37 Кб
Скачать

3) У чому значення Загальної декларації прав людини

Загальна декларація прав людини є унікальним документом. Прийнята у вигляді резолюції, що проголосила загальні для всього людства надії і бажання, вона офіційно не є обов’язковою навіть для тих держав, що за неї проголосували. Однак в Преамбулі декларація без зайвої скромності названа завданням, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави.

ЗДПЛ має саме таку назву, бо це не угода чи юридичний договір між країнами, а документ про наміри або принципи. Вона стала основою всього міжнародного законодавства про права людини. Утім головне призначення декларації в тому, щоб домогтися визнання державами прав людини і ввести ідею та принципи прав людини в національні конституції та закони всіх держав.

У трьох регіонах планети ЗДПЛ стала моделлю створення своїх варіантів угод щодо захисту прав людини - Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1953 р.), Американської конвенції з захисту прав людини (1979 р.) й Африканської хартії з прав людини і народів (1986 р.).

Положення Загальної декларації прав людини розвинуто і конкретизовано у двох уже згадуваних Міжнародних пактах – про економічні, соціальні і культурні права та про громадянські і політичні права, прийняті 19 грудня 1966 р. На відміну від Загальної декларації, вони мають обов’язкову силу для держав, які їх підписали. Міжнародні пакти покладають на держави зобов’язання дотримуватися проголошених у них прав. Якщо держава приєдналася до цих документів, то всі люди, які мешкають на її території або ті, на кого поширюється її юрисдикція, можуть без обмежень за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового становища користуватися передбаченими пактами правами. Невиконання положень пактів є порушенням норм міжнародного права й спричиняє міжнародно-правову відповідальність.

Згадані три документи – Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права складають Білль (Хартію) прав людини. Він встановлює мінімальні вимоги того, що країни повинні надавати своїм громадянам. Саме Білль прав людини і мають на увазі, говорячи про міжнародні стандарти у галузі прав людини.

ООН розробила й інші документи, що стосуються прав і свобод людини, які називають конвенціями. Положення цих документів торкаються питань геноциду, расової дискримінації, дискримінації жінок, прав дитини тощо.

4) Які права і свободи людини проголошує Європейська конвенція

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (ЄКПЛ) була підписана 4 листопада 1950 року, а набула чинності в 1953 року. У додаток до Конвенції було ухвалено 11 Протоколів, що розширили коло гарантованих нею прав і свобод людини й удосконалили механізми їх захисту.

Права і свободи, передбачені Європейською конвенцією і Протоколами до неї, охоплюють найважливіші сторони життя людини і включають:

- право на життя;

- право на свободу й особисту недоторканність;

- право на вільне пересування;

- свобода думки і слова;

- свобода совісті, релігії, вираження поглядів;

- право на мирні збори;

- право на об’єднання й асоціації;

- право на створення сім’ї, повагу особистого і сімейного життя;

- право на справедливий судовий розгляд;

- право на мирне володіння майном;

- заборона дискримінації, катувань, рабства і примусової праці;

- неприпустимість покарання без закону.

Європейська конвенція ґрунтується на європейських цінностях поваги демократії і панування права. Вона є важливою з огляду на такі основні моменти: 1) права і свободи кожної особи гарантуються державами-учасницями (державами-сторонами); 2) для забезпечення міжнародної угоди з прав людини вироблено конкретний механізм захисту прав і свобод; 3) парламенти і судові органи держав отримали міцну основу в галузі прав людини для прийняття і тлумачення законів.

Усі держави, що приєдналися до цього міжнародно-правового документа, зобов’язуються визнавати за кожною людиною, яка знаходиться під їх юрисдикцією, певні громадянські і політичні права, визначені в конвенції. Нові держави-члени Ради Європи мусять ратифікувати Конвенцію протягом року від часу вступу. Контроль за дотриманням державами-учасницями їх зобов’язань за Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини здійснює Європейський суд з прав людини.