2) Що таке міжнародні стандарти в галузі прав людини

Людство пройшло багато етапів до встановлення міжнародних стандартів з прав людини, закріплюючи права і свободи людини у деклараціях, біллях, маніфестах та перших писаних конституціях.

Кожна держава забезпечувала права людини за допомогою норм національного законодавства, внутрішніх механізмів і процедур. Однак вже після Першої світової війни стало зрозуміло, що силами окремо взятої держави захистити людські права важко. Постала необхідність їх міжнародних гарантій.

У 1919 році була заснована Ліга націй, яка ухвалила низку міжнародних договорів, що передбачали забезпечення рівності перед законом усіх громадян держав-учасниць, захист життя, свободи віросповідання, можливість національним меншинам навчати дітей у початковій школі рідною мовою тощо. Прийняті Лігою націй міжнародні договори щодо захисту національних меншин та конвенції щодо скасування рабства і работоргівлі спонукали демократичні держави Європи і Америки включити відповідні положення у свої конституції та конституційні закони.

Жахливе потурання людських прав тоталітарними режимами під час Другої світової війни, масове знищення мирного населення за релігійною ознакою, расовою й національною приналежністю переконали міжнародне співтовариство у важливості та невідкладності розв’язання проблеми захисту прав і свобод людини.

У 1945 р. зусиллями держав світу була створена Організація Об’єднаних Націй, головними цілями якої проголошувалось співробітництво між країнами у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та заохочення і розвиток поваги до прав і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

Статут ООН став першим в історії міжнародних відносин багатостороннім договором, що заклав основи співробітництва держав у галузі прав людини. І хоча Статут не містив конкретного переліку прав і основних свобод людини, він слугував вихідним міжнародно-правовим документом щодо формулювання принципу поваги до них.

Згідно положень Статуту у 1945 році було створено комісію ООН з прав людини, що мала підготувати міжнародні документи з цього питання. Вже 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблею ООН була ухвалена і проголошена Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ), що враховувала всі раніше напрацьовані людством уявлення у цій галузі.

Отже, у ХХ столітті права і свободи людини набули планетарного (глобального) значення і це призвело до появи міжнародних документів, у яких визначались своєрідні стандарти (зразки, еталони) щодо означення меж правового статусу людини. На сьогодні цей масив утворюють документи ООН та регіональних правозахисних організацій - Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання; Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини та ін.

Більшість міжнародних документів з прав людини відносяться до дій держав і урядів, а не до дій окремих приватних осіб. Вони є обов’язковими взірцями для законотворчості демократичних держав, зобов’язують їх керуватися відповідними положеннями у своєму внутрішньому законодавстві, приводити його у відповідність з вимогами цих документів. Нині визнання та практичне здійснення прав і свобод людини є основним критерієм міри демократичності тієї чи іншої держави.