Проблема третя: Які документи закріплюють права і свободи людини і громадянина

1. Як закріплювались права людини у нормативних документах 2) Що таке міжнародні стандарти в галузі прав людини 3) Що містить Загальна декларація прав людини 4) Які права і свободи людини проголошує Європейська конвенція 5) Що називають Хартією з прав людини 6) Які документи є джерелами основних прав і свобод людини в Україні 7) Які права і свободи та обов’язки людини і громадянина закріплені у Конституції України

Найбільш вільною державою можна назвати таку,

де люди мають всі людські та суспільні права,

які тільки встановлено в світі.

Леся Українка

Розпочніть обміркування проблеми з…

Пригадайте з курсів історії та правознавства історичні й правові пам’ятки, документи, що закріплюють права і свободи людини. Оберіть один з названих вами документ та розкажіть про історичні умови його виникнення та про його значення.

Дізнайтеся про…

1) Як закріплювалися права людини у нормативних документах

Усвідомлення істини, що права і свободи не даровані державою або будь-ким іншим, сягає далеких часів. Розвиток інституту прав, свобод і обов’язків людини пройшов складний і тернистий шлях. Він обумовлювався специфікою правових систем, станом розвитку державних інститутів, громадянського суспільства тощо. Певні права, свободи і обов’язки, що належать кожній людині існували в усі культурно-історичні епохи і завжди мали політико-правовий характер, проте кожного разу вони набували релігійно-етичного, чи філософського звучання.

Ви знаєте, що вже в Біблії зафіксовано висхідне право людини, без якого всі інші втрачають сенс, – право на життя. У Книзі книг є й положення про недоторканність приватної власності, рівність людей перед судом, відповідальність людини за свої вчинки, необхідність забезпечення справедливості судового рішення. Бiблiя акцентує увагу на тому, що, користуючись певними правами, людина не повинна завдавати шкоди іншим людям.

З курсу історії вам уже відомо про те, що в стародавніх полісах (Афіни, Рим) уперше виникли ідеї демократії, згідно яких усім людям (окрім рабів) гарантувалися особиста недоторканність, свобода, участь в управлінні державою, право приватної власності тощо.

Ідея прав і свобод людини розвивалася і в середньовіччя. Найбільшого розвитку законодавча регламентація прав людини набула в Англії, де одним з перших актів був документ «Magnum harta» («Велика хартія вольностей» 1215 р.). Цей документ містив такі важливі для визначення правового статусу людини ідеї, що не втратили своєї актуальності і по сьогодні: обмеження свавілля королівських чиновників; заборона призначати на посади судді, шерифа, констебля осіб, які не знають законів або ж не хочуть їх виконувати; покарання вільних людей здійснювати лише згідно із законом та рішенням суду; встановлення пропорційності між діянням і покаранням; право вільно залишати територію своєї країни та повертатися до неї.

Пізніше з’явилися такі історичні документи як «Петиція про право» (1628 р.), «Habeas corpus act» (1678 р.), Біль про права (1689 р.), які конкретизували положення «Великої хартії вольностей». «Habeas corpus» заснував таке поняття як «належна процедура» і розширив коло гарантій стосовно недоторканності особи, зокрема, запровадив інститут поруки і застави, передбачив обмеження строку утримання під вартою, проголошував презумпцію невинуватості, встановлював правило «nе bis in idem» та інші принципи судового захисту особи.

Біль про права (1689 р.) зробив невідворотним процес утвердження конституційної монархії в Англії та суттєво посилив організаційно-правовий аспект захисту прав людини. Так, на законодавчому рівні були закріплені свобода слова і дебатів у парламенті та право на подання петицій королю.

В іншій півкулі Землі - Північній Америці - у боротьбі за незалежність з’явився цілий ряд актів конституційного значення, у яких закладалися основи правового статусу людини і громадянина в Сполучених Штатах Америки. Перший крок до визнання прав людини був зроблений Декларацією незалежності Вірджінії 1776 року Томаса Джефферсона, що проголосила права, якими наділені люди від народження й які не можуть бути змінені або скасовані: право на життя, свободу, власність, безпеку, гідні умови життя.

Декларація Вірджінії стала основою Декларації незалежності США 1776 року, а та, своєю чергою, визначила основні ідеї Конституції США 1787 року. Й хоча власне Конституція США не містила конкретного переліку невідчужуваних прав людини, запропоновані до неї у 1789 році поправки, а потім утворений з них Білль про права 1791 року закріплювали політичні та особисті права громадян Північно-Американських штатів: свободу слова та друку, віросповідання, можливість зборів та звернення до уряду з петиціями, недоторканність особистості та житла, захист майна й інші права.

Ще одна відома вам історична подія - Французька буржуазно-демократична революція - увійшла в історію розвитку інституту прав людини появою Декларації прав людини і громадянина (1789 рік), у якій і сьогодні закріплюються громадянські і політичні права людини. Метою суспільства Декларація проголосила загальне щастя, а головним призначенням влади - забезпечення можливості людині користуватися її природними правами. Вона зафіксувала положення про те, що «люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах» і що права людини не даруються сувереном - вони мають природний характер. Декларації закріплювала такі права і свободи людини як особисту недоторканність, свободу думки і слова, недоторканність майна, презумпцію невинуватості, свободу совісті тощо.

З розширенням міжнародних зв’язків досвід та ідеї одних народів спричиняли значний вплив на уявлення про права та свободи людини в інших державах. Поступово складалися правила міжнародної моралі, а потім й юридичні норми, що ставили поза законом найбільш грубі порушення прав людини. Як результат розвитку цих ідей, у ХІХ ст. побачили світ перші міжнародні угоди, спрямовані проти рабства та работоргівлі.

Уявлення про права людини розширювались просторово та змістовно: вже у ХІХ - першій половині ХХ ст. проекти конституцій кількох європейських країн містили не тільки «класичні» - громадянські (особисті) та політичні права і свободи, а й статті, що торкалися соціально-економічних і культурних прав людини.

Однак лише у середині ХХ ст., з бурхливим розвитком концепції прав людини як світових стандартів, визнання їх стало підґрунтям міжнародних відносин сучасності.