34.Аналіз асортименту і структури продукції

Одним із важливих напрямів деталізації обсягу випуску продукції є вивчення його в асортиментно-структурному розрізі. При цьому слід ураховувати, що підприємство має чітку предметну, а отже, й галузеву спеціалізацію. Її визначають ще за організації підприємства, але асортимент продукції з часом може змінюватися. Одні товари перестають виробляти, інші, навіть колись непрофільні для підприємства, включають до виробничої програми. Процес постійного оновлення асортименту є важливою складовою маркетингової політики сучасного підприємства.

Під асортиментом розуміють перелік усіх видів продукції, що виробляється, із зазначенням обсягів випуску. Вужчим поняттям є номенклатура випуску, яка характеризує тільки кількість і різноманітність продукції. І нарешті, структура — це співвідношення (здебільшого у відсотках) окремих виробів у загальному обсязі виробництва. Зміна асортименту проти планового веде до асортиментних, а структури випуску — структурних зрушень. Ці явища завжди пов’язані одне з одним, а тому ми кажемо про асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.

Оновлення асортименту — це процес заміни застарілих зразків продукції на сучасніші та технічно досконаліші або випуск принципово нової продукції. Іноді (хоч і помилково) його ототожнюють з простим розширенням асортименту продукції, що виробляється. Коефіцієнт оновлення асортименту (Ко.а) розраховується як відношення кількості нових виробів до загальної кількості продукції. Проте його логічніше визначати як частку вироблених нових видів продукції (у грошовому вираженні) до загальної вартості товарної продукції.

35. Аналіз комплексності й ритмічності виробництва продукції

Ритмічність виробництва — це насамперед чітка, стійка й збалансована діяльність підприємства, яка дає можливість рівномірно випускати продукцію і відповідно виконувати свої зобов’язання перед споживачами. Ритмічною вважається така робота, коли продукція виробляється рівними частинами за будь-які однакові проміжки робочого часу.

За ритмічного виробництва можлива неритмічність випуску продукції, коли під час складання виробу забракне хоча б однієї деталі або вузла. У принципі можлива й інша ситуація, коли рівномірно випускається продукція, але існують певні збої у виробництві окремих деталей (напівфабрикатів).

Є багато способів розрахунку показників ритмічності (аритмічності) роботи підприємства. Однак навіть найпростіші з них достатньо надійно характеризують це явище.

Ритмічність тісно пов’язана з комплектністю виробництва, тобто пропорційністю, збалансованістю виготовлення окремих деталей, вузлів, напівфабрикатів. Комплектне виробництво забезпечує нормальний процес складання готових виробів.

Аналізуючи комплектність виробництва, треба звертати увагу і на комплектність залишків деталей і вузлів у незавершеному виробництві. Водночас треба пересвідчитись, наскільки фактична наявність деталей відповідає даним обліку і плановій потребі.

36.Під рівнем якості продукції розуміють її споживчі властивості, тобто здатність задовольняти потреби споживача (технічні, ергономічні, економічні, екологічні, естетичні тощо).

Аналіз якості продукції базується на системі показників, які можна об'єднати в три групи: узагальнюючі, часткові і ефективності підвищення якості продукції.

Узагальнюючими показниками, які характеризують якість продукції є:

— показники технічного рівня і якості продукції;

— показники відповідності вітчизняним і світовим стандартам;

— питома вага сертифікованої продукції за світовими стандартами;

— освоєння нових видів продукції;

— обсяг і номенклатура продукції на експорт, її питома вага в обсязі виробленої і реалізованої продукції;

— обсяг і номенклатура продукції вищого сорту, його питома вага в обсязі виробленої і реалізованої продукції.

До показників ефективності підвищення якості продукції відносяться збільшення (зменшення) вартості продукції; рекламацій (їхня кількість і вартість); відсоток повернення продукції на виправлення дефектів; рівень браку; гарантійний термін роботи; кількість і вартість гарантійних (безоплатних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб; підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення прибутку і рентабельності продукції тощо.

В процесі оцінки якості продукції необхідно провести ретельний аналіз бракованої продукції.

Брак буває такий, який можна виправити, і такий, який неможливо виправити; внутрішній (виявлений на підприємстві) і зовнішній (виявлений споживачами).

Випуск бракованої продукції призводить до зростання собівартості; зменшення обсягу продукції і прибутку; зниження продуктивності праці і рентабельності продукції, підвищення матеріалоємності виробів.

Необхідно визначити абсолютну суму і питому вагу браку в загальній кількості продукції, обчислити втрати від браку.

Нарешті, слід вивчити причини зниження якості продукції і допущення браку по місцях їх виникнення та центрах відповідальності й розробити заходи з їх усунення.

Основними причинами зниження якості продукції є низька якість сировини, низький рівень технології і організації виробництва, недостатній рівень кваліфікації працівників, аритмічність виробництва тощо.

Під конкурентоспроможністю розуміють сукупність властивостей продукції, які забезпечують їй переваги на зовнішньому ринку, сприяючи успішній реалізації в умовах конкуренції. Іноді під конкурентоспроможністю розуміють лише комплекс споживчих властивостей, нехтуючи їх вартісною оцінкою. Частіше конкурентоспроможність ототожнюють з якістю продукції чи її ціною. З огляду на це вона визначається як характеристика продукції, що виражає її відмінність від продукції конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення.

Конкурентоспроможність продукції характеризується багатьма параметрами, які тією чи іншою мірою виражають лише частково сукупність її властивостей (ціна, якість, собівартість та ін.). Найбільш узагальненим показником порівняльної оцінки конкурентоспроможності окремих виробів (послуг) є відношення їхньої ціни до корисного ефекту (потужності, продуктивності, калорійності та ін.). Конкурентоспроможність виробів (послуг) має різне значення у конкретному економічному середовищі.

Причинно-наслідкові зв'язки зміни конкурентоспроможності продукції аналізуються за впливом багатьох факторів, які можна поділити на:

• фактори, які визначають економічне середовище споживання продукції;

• фактори, які формують техніко-економічні можливості виробництва і збуту продукції.

До першої групи належать місткість товарного ринку, інтенсивність його насичення, ступінь монополізації та ін., до Другої — технічний рівень виробництва, забезпеченість кваліфікованими кадрами, фінансові можливості підприємства тощо.

Під час обґрунтування виробничої програми підприємства слід виокремити такі базові аналітичні розрахунки:

• визначення критичної маси продажу;

• аналітична оцінка прийняття додаткового замовлення за більш низькою ціною продажу;

• аналіз доцільного діапазону коливання договірної ціни продажу.

37.Резерв — це кількісна величина. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації. Резерви збільшення випуску продукції має бути збалансовано в усіх групах ресурсів. Максимальний резерв, встановлений для однієї з груп, не може бути освоєним до того часу, доки не буде виявлено резервів такого самого розміру і в інших групах ресурсів.

Джерело резервів:

1. Збільшення кількості споживаних ресурсів

2. Повніше використання робочого часу

3. Підвищення продуктивності праці

4. Скорочення надпланових відходів сировини і матеріалів

5. Зниження норм витрати сировини і матеріалів

38.Продуктивність — ефективність використання ресурсів— праці, капіталу, землі — в процесі виробництва різних товарів і надання послуг. Як економічна категорія продуктивність відображає взаємозв'язок між кількістю та якістю виконаної роботи з вартістю використаних ресурсів. Зростання продуктивності означає збільшення обсягу господарської діяльності за умови незмінних витрат ресурсів.

У визначенні продуктивності праці вихідною категорією є праця, витрачена на виробництво продукції, яка, в свою чергу, складається з:

— живої праці — використаної безпосередньо в даний момент у процесі виробництва;

— минулої праці — уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю, машини, споруди тощо — частково).

Важливо знати, що співвідношення між витратами живої й минулої праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Чим вищий рівень технічної озброєності праці, тим більшого значення у його економії набуватиме скорочення витрат уречевленої праці.

Розрізняють поняття праці:

— індивідуальної—живої праці;

— суспільної — всієї праці: як живої, так і уречевленої. Зростання продуктивності суспільної праці виявляється у:

— скороченні витрат праці на одиницю продукції, що виражається в економії трудових і матеріальних ресурсів;

— зростанні маси споживчої вартості, що визначається за результатами праці;

— зміні співвідношення між витратами живої й минулої праці зі зменшенням загальних витрат праці.

Ефективність праці — економічна категорія, що характеризує результативність праці й враховує низку соціально-психологічних аспектів, а саме:

— корисність результату праці;

— значущість трудових затрат для підприємства і суспільства;

— моральне задоволення від процесу трудової діяльності. Застосування категорії "ефективність праці" в сучасному

економічному і соціальному житті суспільства все більше поширюється. Це пов'язано зі зростанням кількості й ролі:

— працівників сфери обміну і грошово-кредитної системи;

— праці науковців, конструкторів, робітників та інженерно-технічних працівників, які зайняті в експериментальному виробництві нових зразків техніки, обладнання, товарів широкого вжитку;

— праці в нематеріальних галузях суспільного виробництва.

Результат праці:

Оплата праці :

Високий рівень та зростання питомої ваги основної заробітної плати засвідчують пріоритетність для підприємства таких принципів стимулювання, як гарантованість та стабільність рівня оплати праці.

Зростання рівня додаткової заробітної плати (відносно основної) є результатом підвищення уваги до зростання ефективності витрат на оплату праці.

Аналіз складу додаткової заробітної плати дає змогу визначити активність підприємства щодо застосування певних інструментів стимулювання продуктивності праці — преміювання надбавок та доплат, одноразових заохочень тощо; визначити обсяги компенсаційних виплат для компенсації працівникам особливих умов праці на даному підприємстві; оцінити розміри та визначити можливі причини зростання інших виплат у складі додаткової оплати праці (оплата щорічних та додаткових відпусток, збереження заробітної плати в передбачених законодавством випадках, здійснення витрат та купівля спеціального одягу та взуття тощо).

Звітність — це специфічна форма отримання інформації в процесі реалізації управлінських функцій. У сфері праці звітність відображає динаміку трудових показників та результативність процесу управління працею на підприємстві.

Вирішення проблем фінансово-господарської діяльності підприємства для оцінки ефективності формування та використання трудових ресурсів забезпечується на основі аудиту в сфері праці.

Зазвичай продуктивність праці характеризує результативність затрат живої праці у сфері матеріального виробництва. Але ця категорія може використовуватися і для визначення результативності сукупних затрат живої й уречевленої праці. Механізм підвищення продуктивності суспільної праці полягає в тому, що загальна сума праці, закладена в одиниці продукту, скорочується. Відтак частка минулої праці у виробленій продукції зростає, а частка живої праці — зменшується.

39.Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції та підвищення ефективності виробництва. Від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання залежать обсяги і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання обладнання, машин, механізмів, собівартість продукції, прибуток та інші економічні показники.

Перш за все, забезпеченість трудовими ресурсами перевіряється шляхом зіставлення фактичної чисельності з плановою щодо промислово-виробничого персоналу – за категоріями, а відносно непромислового – за галузями діяльності. Промислово-виробничий персонал аналізують як в цілому, так і з поділом на робітників, учнів, інженерно-технічний персонал, службовців, молодший обслуговуючий персонал, співробітників охорони виробничих об’єктів.

Неукомплектованість персоналу негативно впливає на обсяги та якість продукції, особливо це стосується нестачі робітників та інженерно-технічного персоналу (ІТП). Інші групи персоналу, навіть непромислового, також впливають на хід виробництва. Але цей вплив непрямий.

Важливе значення має відповідність вимогам виробництва не тільки загальної чисельності персоналу, але і якісного його складу. Для аналізу цього питання необхідно вивчити дані про розподіл працівників за статтю, віком, стажем, професіями, тарифними розрядами, системами оплати праці. На заводах іноді не вистачає робітників головних професій при наявності надлишку некваліфікованих.

На основі даних статистичного обліку, а також первинного обліку відділу кадрів аналітики проводять групування робітників за розрядами кваліфікації, обчислюють і порівнюють з планом та попередніми періодами середній тарифний розряд, який розраховується як середньозважена арифметична:

Тс.роб. = (Тр х КРі) / КР,

де Тр – тарифний розряд;

КР – кількість робітників.

Цей показник порівнюється також з середнім тарифним розрядом робіт. Останній розраховують за формулую:

Тс.роб. = (Трі х VРі) / VР,

де VРі – обсяг робіт кожного виду.

Якщо фактичний середній тарифний розряд робітників нижче планового і середнього тарифного розряду робіт, то це може спричинити випуск менш якісної продукції.

Кваліфікація працівників залежить також від стажу роботи на підприємстві. Тому на основі даних про оборот і плинність кадрів вивчається сталість кадрового складу.

Розраховується коефіцієнт обороту по прийому, який дорівнює відношенню кількості прийнятих на роботу за звітний період до середньоспискової чисельності робітників даної категорії за той же період. Аналогічно, виходячи з даних про число вибулих, обчислюється коефіцієнт обороту з вибуття: кількість звільнених з роботи за звітний період ділять на середньоспискову чисельність робітників даної категорії за той же період. Але слід врахувати, що вибуття може відбутися як з поважних планованих причин (вступ до навчальних закладів, призов до армії, вихід на пенсію), так і з непланових (звільнення за прогули, через невідповідність кваліфікації, у зв’язку з рішенням судових органів, за власним бажанням). Вибуття з останніх вимірюється коефіцієнтом плинності. Він обчислюється шляхом ділення кількості робітників, що вибули за власним бажанням і звільнені за прогули та інші порушення трудової дисципліни, на середньоспискову чисельність робітників даної категорії.

Може також використовуватися коефіцієнт постійності персоналу, що розраховується як відношення кількості робітників, що пропрацювали весь рік (чи кілька аналізованих років), до середньоспискової чисельності персоналу.

Наведені коефіцієнти аналізуються у динаміці та в порівнянні з планом. При аналізі розглядаються причини, що призвели до плинності кадрів, і намічаються заходи щодо їх усунення.

Якщо підприємство розширює свою діяльність, то аналітик повинен визначити потребу в додаткових трудових ресурсах, джерела їх залучення, резерв збільшення випуску продукції за рахунок створення додаткових робочих місць, який розраховується як добуток приросту кількості робочих місць та фактичного середньорічного виробітку одного робітника.

40.Кадровому потенціалові підприємства належить провідна роль у розв'язанні науково-технічних, організаційних та економічних завдань щодо досягнення накреслених результатів господарювання. Ступінь забезпечення підприємства робочою силою та раціональне її використання значною мірою визначають організаційно-технічний рівень виробництва, характеризують ступінь використання техніки і технології, предметів праці, створюють умови для високої конкурентоздатності та фінансової стабільності. Вихідним моментом для оцінювання і прийняття рішень у галузі кадрового потенціалу є аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання. Слід зауважити, що з переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин набирає щораз більшої ваги, оскільки робоча сила має вартісну оцінку, та є конкурентною на ринку праці. Це розширює межі аналітичних досліджень, критеріями оптимізації трудових відносин стають не лише економічні, а й соціальні параметри. Економічні й соціальні гарантії праці, з одного боку, і жорсткі умови трудової діяльності, з іншого, формують сферу глибоких аналітичних досліджень кадрового потенціалу підприємства. При аналізі кадрового потенціалу вирішують такі завдання: - оцінюють трудовий потенціал підприємства і його підрозділів; - визначають ступінь відповідності загальноосвітнього і кваліфікаційного складу кадрів та їх структури до сучасного науково-технічного рівня виробництва і його організації; - встановлюють забезпеченість виробництва кадрами; - визначають ступінь обгрунтованості завдань з підвищення продуктивності праці та зниження трудомісткості продукції; - виявляють резерви підвищення продуктивності праці. Аналіз чисельності і структури працюючих починають з оцінюванню їх відповідності трудомісткості виробничої програми та встановлення відхилень фактичної чисельності проти розрахункової чи проти минулого періоду. При цьому окремо виділяють склад і структуру персоналу основної діяльності.

Урезультаті виявляють найнезабезпеченіші робочою силою ділянки виробництва та невідповідність кваліфікації робітників виконуваним роботам. Враховуючи неможливість чіткої комплектації виробничих підрозділів кадрами заданої кваліфікації, застосовують різні форми опанування суміжних професій. Невідповідність між кваліфікацією робітників і характером виконуваних ними робіт погіршує техніко-економічні показники роботи підприємства чи його підрозділів. При перевищенні кваліфікації робітників над розрядністю робіт нераціонально використовують кваліфіковані кадри, зростає собівартість продукції за рахунок непродуктивних доплат, послаблюється стимул до високопродуктивної праці. В іншому разі збільшується брак, погіршується використання виробничого устаткування й інструменту, зменшується обсяг виробництва продукції і т. ін. Однією з важливих умов успішної роботи підприємства є постійний склад робітників. Склад працюючих постійно змінюється, що характеризує коефіцієнт обігу. 

Рух робітників характеризують наступні коефіцієнти. 1. Коефіцієнт обігу з прийому визначають як співвідношення числа всіх прийнятих робітників до їх середньоспискової чисельності:

41.Повноту використання персоналу можна оцінити за кількістю днів і годин, які відпрацював один працівник за аналізований період, а також за ступенем використання оронду робочого часу. Такий аналіз проводять для кожної категорії працівників, по кожному виробничому підрозділу і в цілому по підприємству

Фонд робочого часу (фрч) залежить від чисельності робітників {чр), кількості днів, які відпрацював один робітник у середньому за рік (д), і середньої тривалості робочого дня (Т):

фрч=чрдт.

Для виявлення причин цілоденних і внутрізмінних втрат робочого часу зіставляють дані фактичного І планового балансу робочого часу (табл. 4.2). Вони можуть бути зумовлені об'єктивними і суб'єктивними обставинами, непередбаченими планом: додатковими відпусками з дозволу адміністрації, захворюваннями робітників з тимчасовою втратою працездатності, прогулами, простоями через несправність устаткування, машин, механізмів, через те, що немає роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива і т. д. Кожний вид втрат аналізують детально, особливо ті, що залежать від підприємства. Зменшення втрат робочого часу з причин, які залежать від трудового колективу, є резервом збільшення виробництва продукції, що не потребує додаткових капітальних вкладень і дає змогу швидко одержати віддачу.

Вивчивши втрати робочого часу, необхідно визначити непродуктивні витрати праці, які складаються із витрат робочого часу внаслідок виготовлення забракованої продукції й усунення браку, а також у зв'язку з відхиленнями від технологічного процесу. Для визначення їхньої величини використовують дані про втрати від браку (журнал-ордер № 10).

Скорочення втрат робочого часу - один із резервів збільшення випуску продукції. Щоб підрахувати його, необхідно втрати робочого часу (ВРЧ) з вини підприємства помножити на плановий середньогодинний виробіток продукції:

Однак треба мати на увазі, що втрати робочого часу не завжди призводять до зменшення обсягу виробництва продукції, оскільки їх може бути компенсовано підвищенням інтенсивності праці працівників. Тому в аналізі використання трудових ресурсів велику увагу приділяють вивченню показників продуктивності праці.

42.Для вивчення динаміки продуктивності праці використовуються індекси продуктивності праці. В умовах виробництва однорідної продукції індекс продуктивності праціможе бути обчислений такими методами:

Обсяг продукції можна розглядати як величину, що залежить від двох чинників: затрат робочого часу і продуктивності праці. Обсяг продукції — це результативний показник, динаміка якого визначається поведінкою двох названих чинників. Вплив усіх інших чинників (зміна фондоміскості продукції, поліпшення організації виробництва, скорочення втрат робочого часу тощо) зрештою відіб’ється на зміні обсягу продукції через зміну або затрати праці, або продуктивності праці.

Приріст обсягу продукції в поточному періоді:

В умовах випуску різнорідної продукції індекс може обчислюватися на основі: 1) зіставлення прямих показників рівня продуктивності праці:

Цей індекс називається агрегатним індексом продуктивності праці (за формою побудови). Він може бути перетворений у середній арифметичний індекс продуктивності праці:

Індекс продуктивності праці у вигляді середнього арифметичного індексу може бути використаний у тій ситуації, коли в окремих виробничих одиницях (цехах, дільницях, підприємствах) застосовуються різні методи вимірювання рівня продуктивності праці і виникає необхідність під час економічного аналізу отримати узагальнюючу оцінку динаміки продуктивності праці за даною сукупністю виробничих одиниць загалом:

Для визначення продуктивності праці обчислюються такі два індекси:

1. індекс продуктивності праці постійного складу:що показує зміну середнього рівня продуктивності праці під впливом тільки першого чинника, тобто зміни рівня продуктивності праці на підприємствах.При цьому різниця між чисельником і знаменником індексу

характеризує абсолютну зміну середнього виробництва за рахунок даного чинника;

2. індекс впливу структурних зрушень:що показує зміну середнього виробництва під впливом чинника структурних зрушень, тобто зміни частки підприємств з різним рівнем продуктивності праці в загальних затратах праці. Різниця між чисельником і знаменником індексу структурних зрушень —

є кількісним вираженням абсолютної зміни середнього виробництва за рахунок даного чинника.

43.Важливим показником в аналізі продуктивності праці є трудомісткість.

Зниження трудомісткості вібувається під впливом різних факторів. До них відносять насамперед науково-технічний прогрес, який забеспечує появу більш досконалих знарядь праці, нових технічних рішень, удосконалення та розширення сфер застосування машин, устаткування та інструментів, заходи щодо поліпшення організації виробництва та праці, підвищення кваліфікації робітників, упровадження науково обгрунтованих норм виробітку і впорядкування нормування праці. Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва — засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

- упровадження комплексної механізації та автоматизації;

- удосконалення технології виробництва;

- зростання рівня електроозброєності та ін.

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється через механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

Модернізація тісно пов’язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Як економічна категорія продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили і в загальному випадку відображає кількість споживчої вартості, створеної за одиницю часу (виробіток) або витрати робочого часу на виробництво одиниці споживчої вартості (трудомісткість).

Для виявлення резервів зростання продуктивності праці необхідно вивчити й дати оцінку рівню організації праці.

Оцінка рівня організації праці на підприємстві проводиться за системою показників, основними з яких є:

- ступінь поділу і кооперації праці, використання багатоверстатного і багатоагрегатного обслуговування, колективних форм організації праці;

- коефіцієнт впровадження типових проектів робочих місць регламентованого обслуговування робочих місць сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, деталями, технологічним оснащенням і технічною документацією;

- ступінь застосування передових прийомівта методів праці, рекомендованих галузевими і територіальними органами управління;

- показник нормування праці, питома вага прогресивних норм і нормативів;

- відповідність умов праці науково обгрунтованим санітарно гігієнічним нормам і нормативам, фізиологічно обгрунтованим режимам праці і відпочинку для різних професій робітників і службовців;

- виконання планів із підвищення кваліфікації та культурного рівня працівників, зміцнення трудової та технологічної дисципліни.

44.Трудомісткість - це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник - обернений середньогодинному виробітку продукції.

Зниження трудомісткості продукції - найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудомісткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтехзаходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівнем, причини її змін і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.

Оскільки між трудомісткістю продукції і рівнем продуктивності праці є обернено пропорційна залежність, то загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих само факторів, що й середньогодинний виробіток робітників.

Питому фактичну трудомісткість у зіставних з базою порівняння умовах можна подати як алгоритм:

у ФРЧ_х-ФРЧ_в+ФРЧ_е ^М ВПі +АВП_СТР +АВП_КП ⁹

де ВПі - фактичний обсяг валової продукції звітного періоду;

ДВЯстр* ДВЯкп - зміна обсягу валової продукції за рахунок структури відповідно виробництва і кооперованих поставок;

ФРЧ - фактичні витрати робочого часу на випуск продукції у звітному періоді;

ФРЧв - непродуктивні витрати часу;

ФРЧ* - економія робочого часу у зв'язку з упровадженням інноваційних заходів.

Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня за окремими видами продукції ( Тм _t) і структури виробництва (Чі). Зі збільшенням частки більш трудомістких виробів середній її рівень зростає, і навпаки:

- ^ - УНУВПі Тмі ) tm = Y(4fTMt), або Тм

Слід мати на увазі, що зміни в рівні трудомісткості не завжди оцінюють однозначно. Іноді трудомісткість зростає при значній частці знову освоюваної продукції або поліпшення її якості. Щоб домогтися підвищення якості, надійності і конкурентоспроможності продукції, потрібні додаткові витрати праці і коштів. Однак виграш від збільшення обсягу продажів, вищих цін, як правило, перекриває програш від підвищення трудомісткості виробів. Тому взаємозв'язок трудомісткості продукції і її якості, собівартості, обсягу продажів і прибутку має бути постійно в центрі уваги аналітиків.

46.В умовах формування ринкового середовища докорінно змінюється організація оплати праці та механізм забезпечення зростання її стимулюючої ролі. Це зумовлене такими обставинами.

1. Оплата праці визначається як цінність товару "робоча сила", її величина та динаміка формуються під впливом ринкових факторів, насамперед попиту і пропозиції робочої сили.

2. Виділяється два рівні соціальної орієнтації заробітної плати. Перший — державне регулювання оплати праці через визначення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму соціальних гарантій, які закріплені трудовим законодавством. Другий рівень забезпечується за допомогою визначених механізмів оцінки кількості та якості праці, величин трудового внеску у досягнуті кінцеві результати безпосередньо на підприємстві. Залежно від системи оплати праці та її організації на підприємстві мотиваційним стимулом для працівників може бути як величина заробітної плати, так і безпосередня оцінка їхніх заслуг.

3. Орієнтація в оплаті праці на зміни ринку праці, стан соціального напруження, демографічні процеси тощо.

В аналізі оплати праці варто виокремити такі напрями досліджень:

• аналіз організації оплати праці;

• аналіз фонду оплати праці;

• аналіз середньої заробітної плати;

• пошук резервів підвищення стимулюючої ролі оплати праці.

Організація оплати праці передбачає:

• визначення форм і систем оплати праці працівників підприємства;

• розроблення критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників і фахівців підприємства;

• розроблення системи посадових окладів службовців і фахівців;

• вибір бази і системи преміювання співробітників.

Організовуючи оплату праці, враховують такі принципи:

• оплати за витратами та результатами, який випливає з необхідності відшкодування витрат на відтворення робочої сили та закону визнання цінностей;

• підвищення рівня оплати праці на основі зростання ефективності діяльності, що випливає з закону неухильного зростання продуктивності праці та закону зростання потреб;

• випереджального зростання продуктивності праці щодо приросту середньої заробітної плати, що випливає з необхідності нагромадження коштів і розширення сфери впливу на ринку.

Оплата праці працівників на підприємствах здійснюється із застосуванням погодинної або відрядної оплати, а також змішаних систем (рис. 6.8).

У небюджетній сфері система оплати праці визначається роботодавцем з урахуванням механізму державного регулювання. Регулювання оплати праці здійснюється у поєднанні заходів державного впливу та системи відомчих договорів і угод (генеральних, галузевих, регіональних, колективних, індивідуальних).

Сума коштів, потрібна для оплати праці, називається фондом заробітної плати й охоплює основну та додаткову заробітну плату персоналу підприємства, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати

47.При аналізі основних фондів насамперед треба визначити їхню середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому слід зіставляти темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати більш високі темпи зростання порівняно з основними фондами. Однак економічні труднощі, які мають місце в нашій країні, можуть показати і зворотні тенденції.

Основні фонди підприємства поділяють на виробничі й невиробничі основні засоби. Перші включають основні засоби основного виду діяльності (промисловості) та інших галузей народного господарства. Основні засоби основної діяльності складаються з будівель і споруд, устаткування, інструменту та інших основних фондів.

Аналізуючи склад основних виробничих фондів, їх слід поділити на активні й пасивні, визначивши частку кожної групи. Треба ретельно вивчити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. При цьому невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і силових машин – нагальна мета кожного підприємства.

У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу займає підприємство і наскільки доцільно її використовує.

Інвестиційну діяльність підприємства можна оцінити, вивчивши суми залишків незавершених капітальних вкладень і устаткування, які числяться на бухгалтерському балансі (форма № 1), можна також поцікавитись, за рахунок яких коштів вони здійснюються (форма № 3, розділ 4 річного звіту), нарешті, чи є у підприємства довгобуд, якої він давності тощо.

Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних розділу І активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років. Як допоміжні можна застосовувати коефіцієнти вибуття, оновлення основних засобів, показники вікового складу устаткування. Повсюдне погіршення цих показників свідчить про серйозні проблеми з оновленням устаткування на підприємствах країни, відсутністю коштів для фінансування цих потреб. До того ж спрацьовані основні засоби зумовлюють застосування застарілих технологічних процесів, що спричиняє неконкурентоздатність продукції більшості підприємств.

Розглядаючи рівень спрацювання основних засобів, мають на увазі насамперед їх фізичний знос. Проте не слід забувати ще й про моральне старіння фондів, яке набагато погіршує становище.

48.Модернізація ОЗ:

Роботи з реконструкції та модернізації основних засобів виконуються, як правило, спеціалізованими підрядними організаціями. Оформляються вони аналогічно капітальному ремонту основних засобів, але роботи з модернізації, добудови, дообладнання, реконструкції об'єктів основних засобів суттєво змінюють їх технічні та експлуатаційні характеристики, а відтак їхню

Таблиця 5.2. Відображення в обліку господарських операцій з ремонту і модернізації основних засобів

Зміст господарської операції	Кореспондуючі субрахунки
	Дт	Кт
1. Списано витрачені на ремонт основних засобів ремонтні матеріали, запасні частини, пальне тощо	801,802	234, 235, 238 та ін.
2. Нарахована зарплата працівникам установи за виконані ремонтні роботи з нарахуванням на соціальні заходи	801,802	661,651, 652,653, 654
3. Прийняті роботи із закінченого ремонту основних засобів, виконаного підрядним способом (на суму з ПДВ)	801,802	364,675
4. Прийняті роботи з реконструкції основних засобів, викопані підрядною організацією на суму вартості робіт разом з ПДВ одночасно другий запис (на суму без ЙДИ)	801,802 103-105	631 401

вартість. Тому витрати на ці роботи зараховують на збільшення первісної вартості основних засобів.

Результати реконструкції, модернізації, дообладнання, добудови основних засобів обов'язково заносяться до інвентарної картки відповідного об'єкта. Якщо ж вказані роботи суттєво змінюють характеристику і призначення об'єкта, то на нього оформляють нову інвентарну картку, а попередня вилучається і зберігається для довідки.

Оновлення ОЗ:

Відтворення основних засобів — це процес їх безперервного поновлення (відновлення). Відтворення буває просте та розширене. Просте відтворення основних засобів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових засобів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин є амортизаційні відрахування.

Ремонт основних фондів — це усунення ушкоджень, поломок, вад основних засобів з метою відновлення їх експлуатаційних якостей. Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів.

Поточний ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі машин, устаткування, ліквідуються незначні дефекти, несправності і поломки з метою підтримки в робочому стані машин, устаткування тощо.

Середній ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі, вузли, конструкції обмеженої номенклатури без повного розбирання об'єкта, що ремонтується.

Капітальний ремонт — це ремонт, що передбачає повне розбирання об'єкта, що ремонтується, заміну всіх зношених вузлів, деталей, конструкцій тощо з метою відновлення робочого ресурсу, поліпшення експлуатаційних показників об'єкта, що ремонтується

Розширене відтворення — це таке відтворення, яке передбачає розширення діючих основних засобів за рахунок збільшення їх кількості та поліпшення або придбання продуктивніших та економічних основних засобів. Розширене відтворення може здійснюватися у вигляді нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо. Основним джерелом розширеного відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин та самофінансування підприємств є прибуток.

До нового будівництва належить будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності. До розширення діючих підприємств належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення діючих окремих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення діючих будівель і споруд основного призначення.

Фондоозбро́єність — вартість основних виробничих фондів, що припадає на одного працівника. Обчислюється діленням середньорічної вартості основних фондів на кількість працівників.

Фондоозброєність — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

49.До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

50.Аналіз зазвичай починається з вивчення наявності основних засобів, їхньої динаміки та структури. Основні засоби підприємства поділяються на промислово-виробничі і непромис-лові, а також на засоби невиробничого призначення. Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі засоби. Крім того, прийнято виділяти активну частину (робочі машини й обладнання) і пасивну частину основних засобів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (споруди виробничого призначення, склади, робочі й силові машини, обладнання, вимірювальні прилади й пристрої, транспортні засоби і т. ін.). Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів на основі оптимізації їхньої структури. Великий інтерес при цьому становить співвідношення активної і пасивної частин, силових і робочих машин, оскільки від їхнього оптимального поєднання багато в чому залежать фондовіддача, рентабельність фондів і фінансовий стан підприємства.

Велике значення має аналіз руху і технічного стану основних засобів, який проводиться за даними бухгалтерської звітності (форма № б). Для цього розраховують такі показники:

o коефіцієнт оновлення (К_ов), що характеризує частку нових основних засобів у загальній вартості їх на кінець року:

^ Вартість основних введених засобів

^он Вартість основних засобів на кінець періоду

16 800 ^U,'^!'^, o термін оновлення основних засобів (Т_оя):

^ _ Вартість основних засобів на початок періоду Вартість введених основних засобів 13 200 " 4500 ^;

o коефіцієнт вибуття (К_в):

" Вартість основних засобів, що вибули _

^в Вартість основних засобівна початок періоду

₌ _?22_ ₌ 0,068; 13 200

o коефіцієнт приросту (К_пр):

^ _ Сума приросту основних засобів _ 3600 _ ^пр Вартість їх на початок періоду 13 200 ' '

o коефіцієнт зносу (К_ЗИ):

^ Сума зносу основних засобів _ 5880

^зн Первісна вартість основних засобів 16 800 '

o коефіцієнт придатності (К _придат):

^ _ Залишкова вартість основних засобів _ придат Первісна вартість основних засобів

16 800-5880 _Л ЛГ

=-= 0,65.

16 800 *

Перевіряють виконання плану впровадження нової техніки, введення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів. Визначають частку прогресивного обладнання в його загальній кількості та в кожній групі обладнання, а також частку автоматизованого обладнання.

Для характеристики вікового складу і морального зносу фонди групують за тривалістю експлуатації (до 5; 5-10; 10-20 і більше 20 років), розраховують середній вік обладнання.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпеченості підприємства основними засобами виробництва (ОЗВ), є фондоозброєність і технічна озброєність праці.

Показник загальної фондоозброєності праці розраховують за відношенням середньорічної вартості промислово-виробничих основних засобів до середньоблікової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті в інших змінах, використовують ті само засоби праці).

Рівень технічної озброєності праці визначають за відношенням вартості виробничого обладнання до середньооблікового числа робітників у найбільшу зміну. Темпи його зростання зіставляються з темпами зростання продуктивності праці. Бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання технічної озброєності праці. У протилежному разі відбувається зниження фондовіддачі.

51. Загальними показниками ефективності використання основних засобів є фондовіддача — виробництво продукції на 1 гривню основних засобів.

Розраховується показник фондовіддачі (ФВ) за формулою:

ФВ = ОП:  .

Фондомісткість — показник, обернений до фондовіддачі: він показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засоби для випуску продукції вартістю в 1 гривню. Щоб охарактеризувати використання окремих частин основних засобів, величину   у формулі відповідно змінюють.

Фондовіддачу розраховують або у вартісних , або в натуральних (тонни, метри, штуки і т.д.) вимірниках.

Натуральні вимірники фондовіддачі мають обмежене використання, і їх розраховують на підприємствах, цехах і дільницях, які виробляють один вид продукції; трудові вимірники застосовуються в цехах і на дільницях, де випускають кілька видів продукції. Якщо в розрахунку фондовіддачі обсяг виробництва продукції виразити через добуток чисельності працівників Ті продуктивності їхньої праці П, а вартість основних засобів — через добуток чисельності Т і фондоозброєності праці за однозмінної роботи Фз, то матимемо відношення:

ФВ = ТП : ТФг = П : Фз.

Отже, фондовіддача основних засобів прямо пропорційно залежить від продуктивності праці і обернено пропорційно — від її фондоозброєності.

Для підвищення фондовіддачі необхідно, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її фондоозброєності.

У процесі аналізу вивчається динаміка показників виконання плану, проводяться міжгосподарські порівняння. Показник фондовіддачі визначається для всіх основних засобів виробничого призначення та для активної їх частини (машини і обладнання).

Вихідні дані для розрахунку фондовіддачі приводять до порівнянного вигляду. Обсяг продукції коригують на зміну оптових цін і структурних зрушень, а вартість основних засобів — на їхню переоцінку.

Якщо план підприємства містить планово-розрахункові параметри кількісних і якісних характеристик використання основних виробничих засобів (у тому числі розрахунки фонду верстато-годин експлуатації і простоїв на профілактичних оглядах, поточних, серійних і капітальних ремонтах, коефіцієнта змінності роботи), то виконується факторний аналіз стосовно додержання цих планових параметрів і їхнього впливу на кінцевий результат — фондовіддачу основних виробничих засобів.

Фондовіддача є одним із основних факторів, які визначають обсяг продукції підприємства, тому необхідно детально проаналізувати, які фактори, у свою чергу, впливають на неї. Треба мати на увазі, що показник фондовіддачі складний, на нього впливає безліч факторів, значна частина їх між собою пов’язана (наприклад, трудомісткість продукції і виробіток продукції за одиницю часу роботи устаткування, додержання нормативних термінів перебування устаткування в ремонтах і на техобслуговуванні, коефіцієнт змінності роботи устаткування).

52.Можливі два варіанти методики факторного аналізу реалізації продукції.

Якщо виручку на підприємстві визначають за відвантаженням продукції, то баланс продукції буде таким:

ГП_Ш + ВП =РП + ГП_К.

Звідси

РП=ГП_П + ВП~ГП_К.

Якщо виручку визначають після оплати відвантаженої продукції, то товарний баланс можна записати так:

ГП_а + ВП + ЗВП_П =РП + ЗВП_К + гп_к.

Звідси

РП =ГП_П + ВП + звп_а - звп_к - гп_к,

де ГП_а, ГП_К -залишки готової продукції на складах відповідно на початок і кінець періоду;

ВП - вартість випуску продукції;

РП - обсяг реалізації продукції за звітний період;

ЗВП_П, ЗВП_К - залишки відвантаженої продукції на початок і кінець періоду.Розрахунок впливу цих факторів на обсяг реалізації продукції здійснюють порівнюванням фактичних рівнів факторних показників з базовими та обчисленням абсолютних і відносних приростів кожного з них. Для вивчення впливу цих факторів аналізують баланс продукції.

53.Аналіз виконання плану матеріально-технічного постачання проводиться з метою з’ясування правильності визначення підприємством потреб у матеріальних ресурсах. Потреби повинні визначатися на основі даних про заплановані обсяги виробництва продукції, норм та нормативів витрат і запасів. Реальні потреби у привізних матеріальних ресурсах визначаються як різниця між загальною потребою в матеріалах та сумою власних внутрішніх джерел її покриття.

При проведенні аналізу необхідно з’ясувати, чи всі потреби у привізних матеріалах забезпечені договорами з постачальниками та чи виконуються ці договори. Для цього розраховують плановий та фактичний коефіцієнти забезпечення:

Кзабпл = (внутрішні джерела покриття потреб у натуральному вимірі + укладено договорів на постачання матеріалів у натуральному вимірі) / (планова потреба в матеріалах у натуральному вимірі);

Кзабф = (внутрішні джерела покриття потреб у натуральному вимірі + отримано від постачальників матеріалів у натуральному вимірі) / (планова потреба в матеріалах у натуральному вимірі).

Перший коефіцієнт показує рівень забезпечення потреб у матеріалах укладеними договорами, а другий – наскільки фактичні поставки покривають потреби (тобто, як виконано план поставок).

Слід проаналізувати виконання поста-чальниками кожного договору, враховуючи терміни та асортимент поставок. Якщо договірні зобов’язання постачальниками не виконуються, то необхідно з’ясувати, чи застосовувалися до них передбачені за порушення договорів санкції.

Непрямим показником рівномірності постачання є відсутність простоїв через нестачу сировини і матеріалів.

При наявності простоїв через відсутність сировини і матеріалів необхідно з’ясувати, чи були відсутні ці матеріали і покупні напівфабрикати на складах підприємства, чи вони просто невчасно доставлялися на робочі місця.

Запаси матеріальних цінностей на підприємстві включають: поточні і страхові (резервні), технологічні і сезонні запаси.

До максимальної норми запасу входять усі вказані складові частини. Вона відображає стан запасів на момент надходження чергової партії матеріалів.

До мінімальної норми поточний запас не входить. Ця норма відображає стан запасів у період, коли поточний запас цілком витрачений і очікується надходження наступної партії поставок. Поточний запас при цьому розраховують як добуток інтервалу поставок у днях та середньодобового витрачання і-го матеріалу.

Фактична наявність предметів матеріально-технічного постачання за кожною самостійною позиції їхньої номенклатури порівнюється з максимальною і мінімальною нормою запасу, вираженою у днях витрачання на виробництво. Якщо фактичні запаси менше мінімальної норми, то їх слід терміново поповнити, оскільки існує загроза збоїв у виробництві через нестачу матеріалів. Якщо ж запаси більше максимальної норми, то вони є надлишковими. Надлишки доцільно реалізувати та залучити до обороту виручені таким чином грошові кошти.

Недопоставка матеріалів або поставка неякісних, заміна одних матеріалів іншими, зміна цін на матеріали, порушення графіків поставок призводять до втрат обсягів виробництва продукції або збільшення затрат на виробництво. Уході аналізу слід розрахувати відповідні втрати.

Скорочення обсягів виробництва продукції у зв’язку з недопоставкою матеріалів розраховується шляхом ділення кількості недопоставлених матеріалів на норму їх витрачання на одиницю продукції. Таке ж скорочення у зв’язку з низькою якістю матеріалів розраховують шляхом ділення понадпланових відходів на норму витрат відповідного матеріалу на одиницю продукції.

У результаті заміни одного матеріалу іншим виникає різниця в нормах витрат цих матеріалів на виробництво продукції. Щоб розрахувати втрати підприємства внаслідок цього, необхідно перевитрати матеріалу на одиницю продукції помножити на фактичний обсяг випуску з цього матеріалу та на ціну одиниці матеріалу. Крім того, інші матеріали (непередбачені раніше договором) можуть вимагати додаткової обробки, яка, у свою чергу, передбачає додаткові витрати на оплату праці робітників. Їх підраховують шляхом множення зарплати за одиницю оброблених матеріалів на кількість цих матеріалів. Отриману суму збільшують на процент зборів на соціальні потреби.

Заміна одного матеріалу іншим передбачає також різницю у ціні цих матеріалів. Втрати у випадку подорожчання матеріалів визначають шляхом множення різниці в ціні на кількість заміненого матеріалу.

Великі втрати мають місце при порушенні термінів поставок. Несвоєчасні поставки призводять до нестачі матеріалів та простоїв обладнання. Підрахувати втрати обсягів виробництва можна шляхом множення кількості людино-годин простоїв на плановий середньогодинний виробіток продукції. Але, оскільки простої, що сталися не з вини працівника, підлягають оплаті, то слід також підрахувати втрати за рахунок додаткової оплати праці. Для цього кількість людино-годин простоїв слід помножити на середню розцінку за одну людино-годину. Отриману суму також збільшують на процент зборів на соціальні потреби.

54.Для того, щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:

• вивчити порядок розрахунку й обґрунтованість договорівпро поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

• визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

• перевірити обґрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;

• виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;

• розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Перевіряючи розрахунки потреб, слід з'ясувати, чи враховані зміни в номенклатурі й асортименті призначеної до випуску продукції, зміни питомих витрат на одиницю продукції, заходи щодо підвищення технічного рівня виробництва і праці.

Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить

,

де   – загальна потреба;

 – потреба у виробництві;

 – потреба в експериментально-дослідних роботах;

 – потреба у ремонті;

 – потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду;

 – запас на початок аналізованого періоду.

Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення. Розрізняють джерела зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх джерел забезпечення належить власне виробництво, використання відходів.

До зовнішніх зараховують надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).

Виробничі запаси розглядають як частину матеріальних ресурсів, що не беруть участі у виробничому процесі, але їх наявність на підприємстві в заданих розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.

Аналіз термінів та обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний із перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.

Забезпеченість (мінімальний запас) днів становить

де   – запас того чи іншого виду матеріалу;

 – добова потреба у цьому матеріалі.

Це дає змогу встановити кількість запасу в днях, на яку вистачить окремих видів матеріалів на складі. Визначають також інтервали між фактичним надходженням матеріалів на склад й інтервали поставок за договорами з постачальниками.

Завезення матеріалів ззовні визначають як різницю загальної потреби і внутрішніх ресурсів.

Визначення потреби і забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов'язані з їх нормуванням.

Стан нормативної бази в промисловості все ще не повною мірою відповідає вимогам підвищення ефективності виробництва. Більшість норм установлюють за фактичними витратами за попередній період або за аналогією. Тому на практиці використовують застарілі, а іноді й завищені норми витрат, що не сприяє досягненню найкращих результатів і може бути джерелом зловживань і крадіжок.

Виявлення відхилення фактичної витрати від таких норм не відображає реальної перевитрати матеріальних ресурсів чи зміни матеріаломісткості.

Тому під час аналізу обґрунтованості норм витрат проводять порівняння:

• поточних норм і фактичних витрат із середньогалузевими;

• поточних норм на порівняльну продукцію з нормами минулого року відносної матеріаломісткості нової та старої продукції;

• фактичних витрат із поточними нормами.

Виробничі запаси - це запаси засобів виробництва, які знаходяться на складах суб'єктів господарювання та потрібні для забезпечення безперервного виробничого процесу, це лише ті предмети праці, які ще не приймають участь у процесі виробництва і зберігають свою натурально-речову форму. Це останнє визначення, на мою думку, є найбільш повним і яскраво відбиває економічну суть предмета дослідження. Крім того, поняття матеріальних ресурсів є більш широким поняттям ніж виробничі запаси, адже останні включають лише предмети праці.

Виробничі запаси - входять до складу товарно-матеріальних цінностей, які являють собою сукупність виробничих запасів і готової продукції, що відображаються в активі балансу підприємства. Товарно-матеріальні цінності ГМЦ розглядаються як сукупність предметів праці і продуктів праці, хоча більшість з них є предметами праці. Всі засоби. які можуть служити людині для задоволення її потреб називаються благами. Всі корисності, які не надаються юди задарма і в готовому вигляді, а є результатом праці носять назву цінностей. Сукупність цінностей, що знаходяться у розпорядженні господарства чи підприємства складають його майно.

Запаси займають особливе місце у складі майна та домінуючої позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності при визначенні результаті в господарської діяльності підприємства; при висвітленні інформації про його фінансовий стан. Запаси відносяться до оборотних активів, тому можуть бути перетворені на грошові кошти протягом року, або одного операційного циклу.

Запаси є значною частиною активів підприємства, які являють собою економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються у господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Згідно з П (С) БО 9 "Запаси" (7) запаси є активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу |продукту виробництва;

• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

55.Основні показники ефективності використання матеріальних ресурсів наступні:

• матеріаловіддача, яка розраховується як відношення вартості товарної продукції до суми матеріальних витрат і характеризує вихід продукції з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів;

• матеріаломісткість продукції (розраховується як відношення суми всіх матеріальних витрат до вартості товарної продукції).

• рівень використання матеріальних ресурсів за структурою випуску продукції (розраховується як відношення суми матеріальних витрат до собівартості продукції і характеризує питому вазу матеріальних витрат у собівартості продукції).

• коефіцієнт споживання матеріалів (розраховується як відношення фактичних матеріальних витрат до планових, перерахованих на фактичний обсяг випуску та асортимент продукції, і характеризує рівень ефективності фактичного витрачання матеріальних ресурсів.

• часткові показники матеріаломісткості - металомісткість, паливомісткість, сировинномісткість, енергомісткість, питома матеріаломісткість - характеризують рівень використання окремих груп чи видів матеріальних ресурсів.

Аналіз цих показників необхідно здійснюється в такій послідовності:

• вивчається динаміка показників;

• визначається сума економії матеріалів внаслідок зниження матеріаломісткості або сума перевитрат в результаті підвищення матеріаломісткості.

• розраховується вплив зміни ефективності використання матеріалів на обсяг продукції;

• визначаються резерви підвищення ефективності використання матеріалів і резерви можливого збільшення обсягу продукції, внаслідок більш ефективного використання 

56.Основними показниками використання матеріальних ресурсів увиробництві є матеріаломісткість товарної продукції і питома мате-ріаломісткість.

Рівень матеріаломісткості товарної продукції визначаєтьсяспіввідношенням між матеріальними витратами на виробництво івартістю тієї ж продукції, а питома матеріаломісткість окремих ви-робів — співвідношенням між матеріальними витратами на їх ви-робництво і оптовою ціною виробу. Вивчення матеріаломісткості про-дукції як самостійного результативного показника може бутиздійснене за допомогою факторного аналізу. Такий аналіз вирішуєзавдання загальної оцінки ступеня раціональності використанняпредметів праці, вивчення об'єкта з виявленням впливу дії найваж-ливіших чинників. При цьому аналіз зазвичай має послідовний ха-рактер і спирається на дані періодичної бухгалтерської звітності тадеякі додаткові розрахунки, виходячи з окремих даних.

Матеріаломісткість, так само як і матеріаловіддача, залежить відобсягу товарної продукції і суми матеріальних витрат на її вироб-ництво.

У свою чергу, обсяг товарної продукції у вартісному обчисленніможе змінитися за рахунок кількості виробленої продукції (ВП), їїструктури (СТ) і рівня відпускних цін (ЦП). Сума матеріальнихвитрат (МВ) також залежить від обсягу виробленої продукції, її струк-тури, витрат матеріалів на одиницю продукції (ПВ) і вартості мате-ріалів (ЦМ).

У результаті загальна матеріаломісткість залежить від структуривиробленої продукції, норми витрат матеріалів на одиницю продукції,цін на матеріальні ресурси і відпускних цін на продукцію.

57.Резерви підвищення ефективності використання трудового по­тенціалу формуються у результаті дії багатьох взаємопов’язаних чинників, що являють собою систему матеріально-технічних, орга­нізаційних, соціально-економічних та інших умов, які визнача­ють рівень використання робочої сили прямо чи опосередково. Тож для дослідження шляхів формування працезберігаючих мож­ливостей резервів і розробки механізмів їх використання слід мати класифікацію резервів (рис. 6.2.1).

Коли врахувати усі особливості утворення, виявлення та використання резервів, то їх можна згрупувати та такими озна­ками:

за місцем утворення: регіон, підприємство, структурний підрозділ;

за часом виникнення та використання: оперативні, поточні, перспективні (стратегічні);

за часом дії: постійні, короткочасні;

за можливістю виявлення: поверхневі (явні), глибинні (приховані);

за формою впливу на ефективність виробництва: прямі, побічні;

за мірою впливу на процес виробництва: інтенсивні, екстенсивні;

за внесеними капіталовкладеннями: інвестиційні чи капіталоємкі, безінвестиційні чи некапіталоємкі;

за проявом у процесі виробництва: реальні, потенційні;

за зв’язком із виробництвом: внутрішньовиробничі, поза виробничі.

Резерви, як правило, обмежені фазою виробництва. Але значна їх частина утворюється поза виробництвом. Без обліку територіальних чинників їх формування неможливо максимально використати поверхневі резерви. Тож резерви групуються за місцем їх утворення на регіональні підприємства та їх структурних підрозділів.

Оскільки повне використання резервів пов’язане з чинником часу, особливе значення має розподіл їх на групи за часом утворення та використання — наоперативні, поточні, перспективні (стратегічні).

58.Важливим показником технічного рівня виробництва є частка прогресивного обладнання в загальній його кількості. Чи належить обладнання до прогресивного в тій чи іншій підгалузі визначають галузеві проектно-технологічні інститути, його склад періодично переглядають і встановлюють, чи технічна база підприємства відстає від інших підприємств галузі.

Важливим показником технологічного рівня є ступінь механізації, який характеризують:

а) коефіцієнт механізації робіт (відношення обсягу продукції або робіт, виконаних механізованим способом, до їх загального обсягу);

б) коефіцієнт механізації праці (співвідношення робочого часу, затраченого на механізовані роботи, всього відпрацьованого часу на цей обсяг продукції чи робіт);

в) коефіцієнт механізації з трудомісткості (співвідношення коефіцієнта механізації праці до коефіцієнта механізації робіт).

Усі загальні коефіцієнти можна обчислити не лише на підприємстві загалом, айв окремих цехах і під час виробничих процесів. Порівняння коефіцієнтів за кілька років, а також у цехах показує, як здійснюється механізація процесу виробництва, а порівняння прогнозних звітних коефіцієнтів використовують для оцінювання виконання завдання щодо підвищення ефективності виробництва. Потім з'ясовують причини ситуації, що сталася.

На завершальному етапі аналізу технічного рівня виробництва треба визначити вплив його змін на продуктивність праці, фондовіддачу, обіговість наявних засобів. З цією метою вивчають динаміку фондо- й енергоозброєності робітників – показників, що характеризують технічне озброєння праці.

Між фондоозброєністю і продуктивністю праці є функціональна залежність. Отже, щоб визначити вплив зміни фондоозброєності робітників на продуктивність їх праці, потрібно у розрахунках враховувати відмінність у методології визначення показників продуктивності праці робітників і їх фондоозброєності. Продуктивність праці вимірюють шляхом ділення обсягу продукції Q на середньооблікову кількість робітників г, зайнятих у всіх змінах, а фондоозброєність – шляхом ділення основних виробничих фондів F на кількість робітників у найбільшій зміні г. Для узгодження цих показників треба ввести до розрахунку як один із множників співвідношення кількості робітників у найбільшій зміні до загальної середньорічної чисельності робітників  . Тоді співвідношення між розглянутими показниками можна подати у вигляді такої розрахункової формули:  ,

де   – середньорічний виробіток на одного робітника;

– фондоозброєння;

– частка робітників у найбільшій зміні загалом;

– фондовіддача.

59. Оцінку організацiйно-технічного рівня різногалузевих підприємств потрібно проводити періодично (один раз на рік, кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступені технічної оснащеності праці персоналу, прогресивний рівень застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва тощо.

Об’єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах.

Для оцінки загальної економічної ефективності організаційно-технічних заходів, інновацій використовують систему показників:

інтегральний ефект;

індекс рентабельності інновацій;

норма рентабельності;

період окупності.

Інтегральний ефект (ЕІН) – це різниця результатів та витрат на реалізацію техніко-організаційного заходу за розрахунковий період приведених до одного року (як правило, початкового), тобто з урахуванням дисконтування результатів та витрат:

,

де Вр – витрати розрахункового періоду;

     Рt – результати діяльності за t-й рік;

     Вt – витрати на провадження заходу;

      – коефіцієнт дисконтування (дисконтний множник).

Інтегральним ефектом може вважатися чистий дисконтований дохід, чиста приведена вартість або чиста сучасна вартість, чистий приведений ефект.

Індекс рентабельності (Ір) – це співвідношення приведених доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат:

,

де   – дохід за j-й період;

      – розмір інвестицій в інновації за t -й місяць.

У чисельнику формули показано розмір доходів, які приведені до початку реалізацій організаційно-технічного заходу, а в знаменнику – величина інвестицій в останні, дисконтованих до початку процесу інвестування. Іншими словами, порівнюється дві частини потоку платежів – доходна та інвестиційна.

Індекс рентабельності тісно пов'язаний із інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект ЕІН >О, то 1р <1, і навпаки, при 1р >1 проект вважається економічно невигідним, при 1р <1 – неефективним.

В умовах дефіциту коштів перевага повинна надаватися тим рішенням, для яких Ір найбільший.

Норма рентабельності (Нр ) – являє собою ту норму дисконту, при якій доходи, які дисконтуються за певний проміжок часу дорівнюють інноваційним вкладенням. У цьому разі доходи та витрати проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового періоду, тобто:

,

.