70. Державний та муніципальний кредит. Правове регулювання державного боргу.

Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних та юридичних осіб -резидентів та нерезидентів - це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний або муніципальний кредит - урегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа. Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти треба повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місцевому органу самоврядування не надається безоплатно.

Основною особливістю відносин за державним кредитом є тс, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.

Під час отримання державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ —

валютні резерви.

Цільовим призначенням державного кредиту часто е покриття дефіциту державного бюджету. Найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються строки запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій до відповідних галузей.

Використання позик на погашення заборгованості із заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.

Функції державного кредиту: - розподільча — здійснюється формування централізованих грошових фондів держави та їх використання; - регулююча — держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок, на виробництво та зайнятість; - контрольна — контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами та кредитними інститутами.

Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава ці відносини мають владний характер — їх природа фінансово-правова.

Види державного кредиту: 1) залежно від статусу позичальника: - централізований — цінні папери випускає уряд; - децентралізований - місцеві органи влади; 2) залежно від сфери розміщення боргових зобов'язань: - внутрішні позики — розміщуються в державі; - зовнішні позики — розміщуються за кордоном; 3) залежно від строків погашення державою боргових зобов'язань: - короткострокові позики — поточні, до 1 року; - середньострокові — 1—5 років; - довгострокові — понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротший строк позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від неї; 4) за видами дохідності: - відсоткові — власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів; - безвідсоткові (дисконтні) — цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід; - виграшні — власники цінних паперів отримують дохід за умови включення цього номера цінного наперу у виграшний тираж погашення.

71. Публічно-правовп аспекти регулювання банківської діяльності. На сьогодні в правовій і економічній науковій літературі відсутні єдині підходи до визначення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд». Саме тому необхідо систематизувати* підходи до з'ясування сутності банківського регулювання і банківського нагляду і спробувати усунути розбіжності у трактуванні цих понять у національному законодавстві. Відповідно до сг. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року №679-ХІУ під банківським регулюванням розуміється - одна із функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Таж стаття Закону України «Про НБУ» визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. З цього визначення цих понять можна зробити висновок, що банківський нагляд є частиною функції банківського регулювання Національного банку. Натомість у іншій статті Закону України «Про НБУ» поняття банківського регулювання і банківського нагляду розглядаються як єдина самостійна функція НБУ, яка складається з двох взаємозалежних і взаємодоповнювальних частин.

У ст. 55 Закону України «Про НБУ» визначено, що НБУ здійснює функції і банківського регулювання і банківського нагляду, таким чином, виконує дві різні, а головне, окремі функції. З наведених у законодавстві визначень понять «банківське регулювання» і «банківський нагляд» не можна однозначно визначитися у їх змісті і сутності. Таким чином, очевидна суперечність, навіть колізійність у наведених у законодавстві підходах до розуміння сутності вищенаведених термінів. Банківське регулювання з правової точки зору - це розробка і видання повноважними органами конкретних правил і інструкцій відповідно до законодавства, які сприяють зміцненню структури і банківської справи.

Банківський нагляд, за своєю суттю, передбачає функцію спостереження за належним виконанням регулюючих обмежень щодо банківської системи з боку органів регулювання. Банківський нагляд є складовою системи регулювання, яка виконує контролюючу функцію. Саме за допомогою нагляду можна, визначити дійсний стан на грошово-кредитному ринку. Тому необхідно приділяти увагу саме процесу нагляду, бо від нього, наскільки точно він відображає дійсність, залежить грошово-кредитна політика та вибір методів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, а значить і банківської діяльності як об'єкта банківських правовідносин.