§ 4.2. Судовий контроль за виконанням судових рішень

Відповідно до ст. 6 Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження». Згідно ч. 1 і 2 ст. 82 Закону правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень державного виконавця наділяються всі суб’єкти виконавчого провадження: сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті, робітники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ, що відповідно до Закону можуть залучатися до проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках.

При цьому стягувач та інші учасники виконавчого провадження (крім боржника) можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник же має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Чинним процесуальним законодавством передбачено відповідні правила судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних, адміністративних та господарських справах.

Статтею 383 ЦПК право звернутися до суду із скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби передбачається лише для таких суб’єктів виконавчого провадження, як сторони (стягувач і боржник).

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення у цивільній справі можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, визначеному ст. 181 КАС. У цьому ж порядку можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) (ст. 82 Закону).

Об’єктами судового оскарження у даних справах можуть бути: вчинені під час виконання 1) дії, 2) бездіяльність, 3) рішення державних виконавців чи інших посадових осіб державної виконавчої служби, якими було порушено права чи свободи заявника. Неправомірними, такими, що порушують права заінтересованих осіб, є дії державних виконавців, вчинені з перевищенням наданих їм повноважень або в межах повноважень, але з порушенням чинного законодавства. Самостійним об’єктом оскарження може бути також бездіяльність державного виконавця, тобто невиконання ним своїх обов’язків. Рішення державного виконавця як об’єкти судового оскарження, мають бути оформлені у вигляді процесуальних актів — постанов державних виконавців.

При цьому слід зазначити, що в межах цієї категорії судових справ мають розглядатися скарги лише на ті дії державного виконавця, що тягнуть за собою для стягувача чи боржника певні юридичні наслідки, хоча не можна погодитися з тим, що вони обов’язково мають бути пов’язані з матеріальними претензіями заінтересованої особи, як це іноді вказується у літературі¹⁸.

До процесуальних дій державного виконавця, вчинених при виконанні рішення, які можуть бути оскаржені в судовому порядку, належать, наприклад, оцінка майна, проведення опису майна боржника, порушення порядку звернення стягнення на майно боржника; застосування іншого заходу примусового стягнення, ніж це передбачено законом тощо. Прикладами бездіяльності державного виконавця можуть служити його відмова від вчинення певної виконавчої дії, затягування вчинення виконавчих дій, відмова у задоволенні відводу державного виконавця. Серед постанов державного виконавця, якими фіксуються його рішення, можна, зокрема, вказати на постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, про відкладення провадження виконавчих дій, про закінчення виконавчого провадження, про відмову у розшуку майна боржника, про накладення штрафу на боржника.

До суб’єктів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до суду, належать: державний виконавець; інша посадова особа державної виконавчої служби. Склад зазначених осіб, як вже зазначалося, закріплений у статтях 3 та 4 Закону «Про державну виконавчу службу».

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ, безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Отже, законом встановлений альтернативний порядок оскарження дій та бездіяльності державного виконавця. У даному випадку альтернатива вибору — суд або начальник відповідного відділу державної виконавчої служби — доповнюється можливістю оскарження до суду постанови цієї посадової особи після розгляду нею скарги заявника.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів оскарження за формою і змістом мають відповідати загальним вимогам (ч. 7 ст. 82 Закону, статті 119, 120 ЦПК, 106 КАС, 54 ГПК). У скарзі обов’язково має бути зазначено, чиї і які саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які саме права та свободи заявника порушено, наведено правове обґрунтування порушення цих прав чи свобод та у який спосіб вимагається їх поновлення. Також має бути вказано, чи звертався заявник з такою скаргою до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, чи була отримана відповідь та якого змісту.

Порядок розгляду скарги на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого в межах цивільного судочинства, регулюється розд. VII ЦПК «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

У законодавстві встановлюються спеціальні строки для звернення до суду зі скаргою і строки розгляду справи. Отже, право на звернення до суду зі скаргою на дії чи рішення державного виконавця є строковим. Строк на звернення зі скаргою є процесуальним і обчислюється згідно зі ст. 385 ЦПК. Так, скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Оскільки строк для звернення зі скаргою встановлений законом, то в разі його пропущення з поважних причин він може бути поновлений судом. Якщо ж суд за клопотанням заявника не знайде підстав для його поновлення, скарга залишається без розгляду на підставі ст. 72 ЦПК.

Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після її прийняття. Ця дія вчинюється в межах провадження у справі до судового розгляду. Крім цього, суддя опитує заявника по суті заявленої вимоги, може сприяти у витребуванні доказів на підставі п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК, вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.

Скарга розглядається у десятиденний строк. Цей строк за своєю природою є службовим. Судовий розгляд відбувається за загальними правилами у відкритому судовому засіданні за участю сторін — заявника та державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, дії, рішення чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з’явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника. Ним може бути, наприклад, начальник або заступник начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, якою може задовольнити скаргу або відмовити у її задоволенні залежно від того, які саме факти будуть встановлені в ході судового засідання.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При цьому суд зазначає, які саме дії мають бути вчинені, наприклад: у випадку необґрунтованої відмови у задоволенні відводу державного виконавця зобов’язує начальника відповідного органу державної виконавчої служби задовольнити відвід і передати виконавчий документ іншому державному виконавцеві; при безпідставній відмові у відкритті виконавчого провадження зобов’язує державного виконавця відкрити виконавче провадження тощо.

Суд може покласти на суб’єктів оскарження виконання тільки тих обов’язків, які передбачені Законом «Про виконавче провадження».

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має вказати в ухвалі, на підставі яких саме фактів, встановлених у судовому засіданні, та яких норм закону він дійшов такого висновку.

Судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби овідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010 року "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, судам необхідно враховувати, що за приписами пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 – 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

Справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконавчих документів, виданих цими судами в інших справах, крім передбачених пунктами 1 – 4 частини першої статті 18 КАС України, підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, які видали виконавчий лист, у разі звернення сторін виконавчого провадження.

Прикладом є ухвала Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29 листопада 2012 року у справі №227/3968/12, якою позовну заяву публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Хмільницькі ЕМ" до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про оскарження рішень та дій державного виконавця повернуто позивачу, оскільки вона не підсудна Хмільницькому міськрайонному суду Вінницької області.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Зазначена норма підлягає застосуванню при визначені підсудності справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби незалежно від статусу позивача - фізичної чи юридичної особи. Оскільки позивачем є ПАТ "Вінницяобленерго", місцем знаходження якого є м. Вінниця вул. 1 Травня, 2, суддя вважає, що вказана позовна заява Хмільницькому міськрайонному суду не підсудна.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки пункт 5 статті 18 КАС України визначає, що місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті.

За правилами адміністративного судочинства (ст. 181 КАС) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу зв'язку не пізніше наступного дня після відкриття провадження у справі. Протягом одного дня з дня одержання такого повідомлення відповідач зобов'язаний отримати в суді копію позовної заяви та доданих до неї документів.

Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Судовий контроль за виконанням судових рішень у адміністративних справах також охоплює собою правила контролю з боку суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, за діями (бездіяльністю) суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення (ст. 267 КАС).

Відповідно до ст..121-2 ГПК України, сторона виконавчого провадження має право оскаржити до господарського суду дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал чи постанов господарських судів.

За змістом цієї статті ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів.

У порядку згаданої статті ГПК до господарських судів оскаржуються й дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби під час виконання рішень третейських судів, якщо виконавчі документи на примусове виконання таких рішень видано господарськими судами (розділ XIV-1 ГПК).

Якщо у відповідній скарзі йдеться про оскарження дій (бездіяльності) органу Державної виконавчої служби у зведеному виконавчому провадженні, то вона підлягає розглядові господарським судом у тій частині, яка стосується виконання рішення (ухвали, постанови) господарського суду, але не загального суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, а в іншій частині господарський суд відмовляє в прийнятті скарги на підставі пункту 1 частини першої статті 62 і статті 121-2 ГПК (Пленум ВГСУ №9 від 17.10.12 р. із змінами та доповненнями.

Подання учасником виконавчого провадження скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, інших посадових осіб органу Державної виконавчої служби начальникові відділу, якому підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу Державної виконавчої служби вищого рівня (стаття 82 Закону України "Про виконавче провадження") не може бути підставою для відмови в прийнятті скарги господарським судом, оскільки на відповідні правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції України)

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. У той же час відповідно до положень статті 121-2 ГПК представляти в судах державну виконавчу службу мають органи, зазначені у статті 3 названого Закону.

Встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Скарга, пропущений строк подання якої не відновлений, залишається без розгляду, про що з посиланням на статті 53 і 121-2 ГПК судом без виклику сторін виноситься ухвала.

При цьому у вирішенні питання про відновлення пропущеного строку подання скарги на бездіяльність органу Державної виконавчої служби у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення, поданої більш як через десять днів після закінчення визначеного законом строку здійснення виконавчого провадження, господарський суд має, як правило, виходити з неможливості такого відновлення. Наведене ґрунтується на тому, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження та не отримав у визначений законом строк задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження.

За змістом частини четвертої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" і частини першої статті 121-2 ГПК розгляду господарським судом підлягають ті скарги на рішення, дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби, які подано прокурором або сторонами виконавчого провадження (стягувачем чи боржником), відкритого на підставі виданого господарським судом виконавчого документа; скарги ж, подані іншими, крім зазначених, особами розгляду в господарських судах не підлягають.

У розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

У розгляді скарг на дії органів Державної виконавчої служби, пов'язаних з відмовою у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", господарському суду слід мати на увазі таке. За змістом пункту 1 частини першої і частини п'ятої статті 47 та положень статті 26 в сукупності цих норм повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК.