9. Оперативне зберігання документів в органах державної виконавчої служби

     9.1. Документи з часу створення (надходження) і до передання їх в архів органу юстиції зберігаються за місцем формування справ згідно із затвердженою номенклатурою. 

     9.2. З метою підвищення оперативності пошуку документів на корінцях обкладинок справ (нарядів) зазначаються індекси за номенклатурою та рік їх формування.

     Закінчені діловодством справи згідно з номенклатурою розміщуються діловодом у робочій кімнаті так, щоб справи кожного структурного підрозділу (якщо такі входять до складу органу державної виконавчої служби) зберігалися в одному місці та були розташовані в порядку щорічних надходжень. 

     9.3. При оперативному зберіганні документів і роботі з ними необхідно додержуватись усіх застережних заходів, що забезпечують повноту їх збереженості. У робочій кімнаті справи повинні зберігатися вертикально в шафах, що зачиняються.

     Зберігання справ і документів у робочих кімнатах у відкритому вигляді (на столах, на шафах тощо) забороняється. 

     9.4. Зберігання завершених виконавчих проваджень здійснюється у спеціально відведеному для цієї мети приміщенні (робочій кімнаті) органу державної виконавчої служби і покладається на одного з працівників органу державної виконавчої служби, про що керівником цього органу видається відповідний організаційно-розпорядчий документ.

     Зазначена особа забезпечує ведення реєстру завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання (додаток 16), про що обов'язково указується в її посадовій інструкції.

     До реєстру завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, вноситься інформація за один календарний рік.

     Реєстри завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, мають валову нумерацію, починаючи з N 1, із зазначенням через дріб року, за який виконавчі провадження завершено. Наприклад, N 1/ за 2009 рік, N 2/ за 2010 рік, N 3/ за 2011 рік. 

     9.5. Передання на зберігання завершених виконавчих проваджень здійснюється державними виконавцями з урахуванням правил, визначених пунктом 3.13 цього Порядку, не пізніше 1 серпня поточного року та 1 лютого наступного року. 

     9.6. Кожне одержане на зберігання виконавче провадження або зведене виконавче провадження отримує окремий порядковий номер (далі - архівний номер) згідно з реєстром завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, який переноситься одночасно на обкладинку виконавчого провадження або зведеного виконавчого провадження та до здавальних описів (завершених виконавчих проваджень).

     Архівний номер при перенесенні на обкладинку виконавчого провадження чи до інших документів складається з порядкового номера запису в реєстрі завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, із зазначенням через дріб двох останніх цифр календарного року, в якому завершено виконавче провадження, наприклад: 1/09. 

     9.7. З метою внесення архівних номерів до Журналів обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, один примірник здавального опису (завершених виконавчих проваджень) повертається державному виконавцеві, що його склав, а другий примірник - долучається до відповідної справи згідно з номенклатурою. 

     9.8. Передані на зберігання виконавчі провадження залежно від обсягу систематизуються у в'язках (не більше 100 виконавчих проваджень в одній) в хронологічному порядку згідно з присвоєними архівними номерами. До в'язок прикріплюються відповідні ярлики з крайніми архівними номерами виконавчих проваджень, уміщених у в'язку. 

     9.9. Строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. { Абзац перший пункту 9.9 в редакції Наказу Міністерства юстиції N 1699/5 ( v1699323-10 ) від 28.07.2010 }

     Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Наприклад, обчислення строку зберігання завершеного у 2009 році виконавчого провадження, починається з 1 січня 2010 року та закінчується 31 грудня останнього року його зберігання. { Пункт 9.9 доповнено абзацом другим згідно з Наказом Міністерства юстиції N 1699/5 ( v1699323-10 ) від 28.07.2010 }

     У тому разі, коли органу державної виконавчої служби повідомлено про проведення слідчих дій або розгляд у суді справи, до якої можуть бути залучені документи виконавчого провадження, або про направлення заяви до Європейського суду з прав людини щодо оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по виконанню рішення суду чи іншого органу (посадової особи) або відмови у здійсненні передбачених Законом дій, виконавче провадження, яке було передано на зберігання, підлягає поверненню державному виконавцю та може бути знищено лише після прийняття рішення по відповідній справі.

     При цьому в реєстрі завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, здавальному описі (завершених виконавчих проваджень), Журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві, робиться відповідна позначка про повернення виконавчого провадження державному виконавцеві. 

     9.10. Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт. Наприклад, виконавчі провадження з трирічним строком зберігання, завершені у 2009 році, можуть включатися в акт, що буде складений не раніше 1 січня 2013 року.

     Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою. 

     9.11. Відбір виконавчих проваджень для знищення та їх знищення здійснюються один раз на рік, не пізніше 1 березня поточного року.

{ Пункт 9.11 розділу 9 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції N 928/5 ( v0928323-12 ) від 22.06.2012 }

      9.12. Для проведення знищення виконавчих проваджень в органі державної виконавчої служби створюється комісія, склад якої затверджується на підставі відповідного організаційно-розпорядчого документа керівника органу державної виконавчої служби.

     До складу комісії повинно входити не менше п'яти осіб. Головою комісії призначається, як правило, заступник керівника органу державної виконавчої служби.". 

     9.13. Виконавчі провадження, відібрані для знищення, повинні бути знищені паперорізальними машинами або шляхом спалення, про що зазначається в акті про вилучення виконавчих проваджень для знищення.       9.14. Копія відповідного розпорядчого документа керівника органу державної виконавчої служби щодо призначення складу комісії та акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення вміщуються в номенклатурну справу "Документи щодо знищення виконавчих проваджень".

     9.15. Здавальні описи (завершених виконавчих проваджень), реєстр завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, мають трирічний строк зберігання, акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення - п'ятирічний.

     Зазначені документи підлягають оперативному зберіганню в межах установленого строку в органах державної виконавчої служби, після чого передаються в архів органу юстиції для організації їх подальшого знищення.

{ Розділ 9 в редакції Наказу Міністерства юстиції N 2392/5 ( v2392323-09 ) від 08.12.2009 } 

{ Розділ 10 виключено на підставі Наказу Міністерства юстиції N 2392/5 ( v2392323-09 ) від 08.12.2009 }

 

Порядок розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 985 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 29 (02.08.2002). – ст. 1371 (Електронна адреса доступу – http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/985-2002-%D0%BF ).

П О С Т А Н О В А

від 11 липня 2002 р. N 985

Київ

Про затвердження Порядку розпорядження

майном, конфіскованим за рішенням суду

і переданим органам державної

виконавчої служби

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ

N 607 ( 607-2003-п ) від 26.04.2003

N 1086 ( 1086-2003-п ) від 17.07.2003

N 235 ( 235-2006-п ) від 01.03.2006

N 323 ( 323-2006-п ) від 15.03.2006

N 424 ( 424-2006-п ) від 05.04.2006

N 161 ( 161-2007-п ) від 07.02.2007

N 1009 ( 1009-2008-п ) від 19.11.2008

N 579 ( 579-2009-п ) від 10.06.2009

N 537 ( 537-2010-п ) від 30.06.2010

N 256 ( 256-2012-п ) від 28.03.2012 }

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Порядок розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, що додається.

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади у двомісячний термін привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

3. Ця постанова набирає чинності з дня опублікування.

Прем'єр-міністр України А.КІНАХ

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 11 липня 2002 р. N 985

ПОРЯДОК

розпорядження майном, конфіскованим за рішенням

суду і переданим органам державної

виконавчої служби

{ У тексті Порядку слова "Національному координаційному центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів" та "Центру" замінено відповідно словами "Державному департаменту адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів" та "Державному департаменту" згідно з Постановою КМ N 323 ( 323-2006-п ) від 15.03.2006 }

{ У тексті Порядку слово "відділ" в усіх відмінках замінено словом "орган" у відповідному відмінку згідно з Постановою КМ N 161 ( 161-2007-п ) від 07.02.2007 }

1. Реалізація майна, конфіскованого за рішенням суду і переданого органам державної виконавчої служби (далі - майно), за винятком виключеного за законом з обігу, здійснюється шляхом його продажу у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

(пункт 1 із змінами, внесеними згідно з постановами  Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 р. N 161, від 19.11.2008 р. N 1009)

2. Пункт 2 виключено 

(пункт 2 у редакції постанови Кабінету  Міністрів України від 07.02.2007 р. N 161, виключено згідно з постановою Кабінету  Міністрів України від 19.11.2008 р. N 1009)

3. Культурні цінності, не передані в установленому порядку до державних музеїв, архівів, бібліотек, наукових установ та релігійних організацій, підлягають продажу на прилюдних торгах, аукціонах, а якщо це економічно невигідно - реалізуються на комісійних умовах.

4. Товарно-матеріальні цінності, які були в користуванні і мають ступінь зносу понад 50 відсотків, можуть передаватися безоплатно закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення населення, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам та на благодійні цілі.

(пункт 4 із змінами, внесеними згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. N 235)

5. Товари і вироби для дітей, м'який інвентар, а саме: одяг (у тому числі спортивний), білизна, постільні речі, шкарпетки, панчохи, взуття (у тому числі спортивне), шкільне приладдя, книги для дітей дошкільного та шкільного віку, штори та занавіски, килими та килимові доріжки, матраци, іграшки для дітей віком до 7 років, за наявності супровідної документації, в якій є відомості про походження товару та підтверджено його безпеку для здоров'я (далі - супровідна документація), транспортні та інші засоби, затримані митними органами і конфісковані в установленому порядку, можуть передаватися безоплатно закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім'ям, будинкам дитини при установах виконання покарань у кількості, що не перевищує необхідної річної потреби відповідного закладу або сім'ї, за зверненням служби у справах неповнолітніх після проведення належної експертизи.

(пункт 5 із змінами, внесеними згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. N 235,  у редакції постанови Кабінету Міністрів  України від 07.02.2007 р. N 161)

6. Продукти харчування за наявності супровідної документації, насамперед такі, що швидко псуються, за умови проведення належної експертизи та з дотриманням термінів придатності до споживання можуть безоплатно передаватися закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення населення, військовим формуванням, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам та на благодійні цілі.

(пункт 6 із змінами, внесеними згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. N 235)

7. Незаконно добуті природні ресурси та виготовлена з них продукція, а також знаряддя незаконного добування природних ресурсів підлягають реалізації, а ті, що є продуктами харчування, безоплатно передаються закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення населення, військовим формуванням, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам та на благодійні цілі.

(пункт 7 із змінами, внесеними згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. N 235)

8. Мисливська вогнепальна, пневматична і холодна зброя, боєприпаси до зброї, а також засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, реалізуються в установленому законодавством порядку.

9. Порядок розпорядження грошима, в тому числі іноземною валютою, цінними паперами, ювелірними та іншими побутовими виробами із золота, срібла, платини і металів платинової групи, з дорогоцінним камінням і перлами, а також ломом і окремими частинами таких виробів, визначається Національним банком за погодженням з Мінфіном, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом державного майна.

10. Розпорядження культурними цінностями, конфіскованими за рішенням суду, здійснюється відповідно до Закону України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей".

11. Рішення про безоплатну передачу майна закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, установам виконання покарань і будинкам дитини при цих установах, слідчим ізоляторам, військовим формуванням та на благодійні цілі приймаються комісією, яка утворюється з представників відповідного органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу, і затверджуються начальником відповідного органу державної виконавчої служби.

(пункт 11 із змінами, внесеними згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. N 235)

12. У разі коли передане на реалізацію майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці.

Державний виконавець переоцінює майно за участю представника торговельної організації у присутності представників митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу.

Розмір переоцінки не повинен перевищувати 20 відсотків вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.

(абзац третій пункту 12 із змінами, внесеними згідно з  постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2006 р. N 424)

13. Якщо майно не реалізовано протягом місяця після проведення переоцінки, проводиться додаткова переоцінка у порядку, визначеному в пункті 12.

14. Абзац перший пункту 14 виключено 

(абзац перший пункту 14 із змінами, внесеними згідно з  постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 р. N 161, виключено згідно з постановою Кабінету  Міністрів України від 19.11.2008 р. N 1009)

Якщо майно не реалізовано у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", державний виконавець вносить на розгляд комісії, що утворюється у складі представників відповідного органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу, пропозицію щодо безоплатної передачі майна закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема, закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім'ям, будинкам дитини при установах виконання покарань, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі або для переробки, знищення (утилізації) такого майна.

(пункт 14 доповнено абзацом другим згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 р. N 161, абзац другий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з  постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2008 р. N 1009)

Рішення про безоплатну передачу, переробку або знищення (утилізацію) майна підписується членами комісії та затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби.

(пункт 14 доповнено абзацом третім згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 р. N 161)

15. Кошти, отримані від реалізації майна, перераховуються протягом трьох банківських днів після продажу на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби. 

Орган державної виконавчої служби перераховує протягом трьох банківських днів кошти, що надійшли на депозитний рахунок, до державного бюджету.

(пункт 15 із змінами, внесеними згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 р. N 607,  у редакції постанови Кабінету Міністрів  України від 07.02.2007 р. N 161)

16. Майно, якість якого не відповідає вимогам стандартів, небезпечне в санітарно-епідемічному відношенні або яке не пройшло відповідного випробування, карантинної обробки чи непридатне для реалізації, продукти харчування та іграшки для дітей віком до 7 років у разі відсутності супровідної документації за висновком відповідної експертизи підлягають переробці або знищенню (утилізації) з урахуванням ступеня зносу та фактичного стану.

16¹. Транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми, спеціальна техніка, обладнання, пристрої, будівельні матеріали, не реалізовані відповідно цього Порядку, передаються Державному департаменту адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів для безпосереднього використання у будівництві житла військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку.

(Порядок доповнено пунктом 16¹ згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. N 1086) 

17. Продукти харчування, що не мають супровідної документації, визнані непридатними для вживання як їжа людям і є безпечними в санітарно-епідемічному відношенні, згідно з відповідними рішеннями санітарно-епідеміологічної та ветеринарної служб (якщо продукти походять з країн, територія яких є благополучною в епізоотичному відношенні) можуть бути безоплатно передані на корм тваринам.

18. Конфісковані алкогольні напої підлягають знищенню або промисловій переробці. Конфісковані тютюнові вироби підлягають знищенню.

19. До вирішення питання про подальшу переробку, знищення (утилізацію) неякісна та небезпечна продукція може передаватися на тимчасове зберігання до місць схову, погоджених спеціально уповноваженими органами.

20. Знищення (утилізація) майна проводиться у присутності членів комісії, яка утворюється з представників органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу.

21. Вилучена неякісна продукція, яка є непридатною для переробки, підлягає знищенню шляхом спалювання, руйнування, фізико-хімічної, біологічної або іншої обробки відповідно до вимог законодавства.

Способи переробки або знищення (утилізації) неякісної та небезпечної харчової продукції, продовольчої сировини, супутніх матеріалів визначаються експертом та затверджується комісією, яка утворюється з представників органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу, за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою та Державним департаментом ветеринарної медицини (його територіальними органами).

У разі потреби знищення (утилізація) неякісної та небезпечної продукції може проводитися на підприємствах, які пройшли атестацію на виконання переробки, утилізації або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції відповідно до Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

За фактом знищення (утилізації) неякісної та небезпечної продукції складається акт за формою згідно з додатком.

Акт підписується представниками органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу, а у разі знищення (утилізації) продукції на підприємстві - також керівником цього підприємства, та затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби.

22. Передача транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, спеціальної техніки, обладнання, пристроїв, будівельних матеріалів Державному департаменту адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів для безпосереднього використання у будівництві житла військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку, здійснюється за актом приймання-передачі комісією, яка утворюється з числа представників відповідного органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби, фінансового органу та зазначеного Державного департаменту. Акт приймання-передачі затверджується начальником цього органу та Головою Державного департаменту або його заступником.

(Порядок доповнено пунктом 22 згідно з постановою  Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. N 1086) 

Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року № 11-рп/2003 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 3 (Електронна адреса доступу – http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v011p710-03 ).

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

Р І Ш Е Н Н Я КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна)

м. Київ Справа N 1-11/2003 10 червня 2003 року N 11-рп/2003

 

     Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:  

     Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

     Євграфова Павла Борисовича,

     Іващенка Володимира Івановича,

     Костицького Михайла Васильовича,

     Малинникової Людмили Федорівни,

     Мироненка Олександра Миколайовича,

     Німченка Василя Івановича,

     Пшеничного Валерія Григоровича,

     Розенка Віталія Івановича,

     Савенка Миколи Дмитровича,

     Скоморохи Віктора Єгоровича,

     Тимченка Івана Артемовича - суддя-доповідач,

     Тихого Володимира Павловича,

     Ткачука Павла Миколайовича,

     Чубар Людмили Пантеліївни,

     Шаповала Володимира Миколайовича,  

за участю Свінціцького Анатолія Володимировича - уповноваженого за дорученням суб'єкта права на конституційне подання; Матвєєва Володимира Йосиповича - представника Верховної Ради України, народного депутата України, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій; Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; залучених до участі у розгляді справи представників: Президента України - Носова Владислава Васильовича - Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України, Мельника Олега Володимировича - Керівника Департаменту інституційної політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України; Кабінету Міністрів України - Павліковської Лади Анатоліївни - заступника Державного секретаря Міністерства юстиції України; Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України - Парфененка Дмитра Миколайовича - заступника Голови Фонду державного майна України, Барабаша Андрія Миколайовича - начальника відділу нормативно-правового забезпечення та кодифікації Юридичного управління Фонду,  

     розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 10, ст. 77).  

     Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 47 народних депутатів України.

 

     Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".  

     Заслухавши суддю-доповідача Тимченка І.А., пояснення Свінціцького А.В., Матвєєва В.Й., Селіванова А.О., Носова В.В., Мельника О.В., Павліковської Л.А., Парфененка Д.М., Барабаша А.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

 

у с т а н о в и в:  

     1. Суб'єкт права на конституційне подання - 47 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон), яким до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. Народні депутати України вважають такими, що не відповідають Конституції України, положення Закону, зокрема частині четвертій статті 13 Конституції України - усі суб'єкти права власності рівні перед законом; частині третій (у поданні частину третю названо частиною другою) статті 42 - позбавлення суб'єктів підприємницької діяльності "недержавної форми власності можливості конкурувати з державними підприємствами та господарськими товариствами"; статті 50 - кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; частині п'ятій статті 124 - судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. 

     Внаслідок дії зазначеного Закону, на думку суб'єкта права на конституційне подання, виникла ситуація, за якої порушується конституційний принцип рівності всіх суб'єктів права власності та господарювання, що проявляється у привілейованому захисті прав державних підприємств та господарських товариств з 25-відсотковою часткою державного майна у їхніх статутних фондах у вигляді їх звільнення від виконання майнових зобов'язань на користь уповноважених осіб, у тому числі потерпілих внаслідок неправомірної діяльності цих підприємств. А ця обставина унеможливлює реалізацію судових рішень майнового характеру Державною виконавчою службою і в процесі провадження справ про банкрутство стосовно таких державних підприємств і господарських товариств. 

     2. У листі до Конституційного Суду України Голова Верховної Ради України зазначив, що реалізацію права на вимогу уповноважених осіб щодо державного підприємства чи господарського товариства, у статутному фонді якого є частка держави, що виникає з виконання певних робіт, укладання цивільно-правових угод тощо, може бути обмежено (відстрочено), якщо цього вимагають інтереси Українського народу та забезпечення економічної безпеки держави. 

     Президент України вважає, що, запровадивши Законом певні обмеження на примусове відчуження державного майна, держава тим самим реалізувала право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю і заборонила лише певні шляхи відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва підприємств. А задоволення вимог кредиторів, у тому числі на виконання судових рішень, можливе за рахунок частини інших майнових та немайнових активів боржника. 

     Позиція, викладена у поясненнях Голови Верховної Ради України, Президента України, а також Кабінету Міністрів України, зводиться до того, що тимчасове введення мораторію на примусову реалізацію майна не суперечить Конституції України. 

     У листі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України йдеться про те, що мораторій був введений як тимчасовий захід на період до правового врегулювання порядку проведення примусової реалізації майна, зокрема до внесення відповідних змін до законодавчих актів з порушених питань (законів України "Про виконавче провадження", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 

     Голова Фонду державного майна України зазначає, що Закон, не звільняє державні підприємства від майнової відповідальності, оскільки на період дії мораторію кредиторам надано можливість задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації оборотних активів зазначених підприємств, а також майна, яке не використовується у виробничій діяльності підприємства. Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні; інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. 

     Крім того, зазначає Голова Фонду державного майна України, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено черговість звернення стягнення на майно боржника: в першу чергу - на кошти боржника та інші цінності; в другу - на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. 

     Представники суб'єкта права на конституційне подання та Верховної Ради України, а також залучені до участі у розгляді справи представники Президента України, органів виконавчої влади на пленарному засіданні підтримали позиції з порушеного питання, викладені відповідно у конституційному поданні та у письмових поясненнях до Конституційного Суду України. 

     3. Вирішуючи спір щодо порушених у конституційному поданні питань, Конституційний Суд України виходить з такого. 

     3.1. Законом на період до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства). 

     Закон, як про це зазначено в його преамбулі, спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. 

     За Конституцією України (стаття 17) забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу, так само, як і забезпечення соціальної спрямованості економіки (стаття 13). 

     Під примусовою реалізацією майна підприємств у Законі розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), які належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, у разі, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: 

     - звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою; 

     - продажу майна в процесі провадження справ про банкрутство, визначеного відповідними статтями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.       3.2. Засади правового регулювання відносин власності та її форми встановлено Конституцією України. Основним Законом України, зокрема, визначено суб'єкти та об'єкти права власності (статті 13, 41, 142, 143), закріплено рівність суб'єктів права власності перед законом (стаття 13), гарантії права власності й обов'язки власників (статті 13, 41), положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (стаття 13). 

     Правовий режим власності, згідно з пунктом 7 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України, якими і встановлюються його особливості. На законодавчому рівні відносини власності регулюються Цивільним кодексом Української РСР, законами України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства" тощо. 

     Конституційний Суд України у підпункті 3.1 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року N 3-рп/2002 у справі про електроенергетику зазначив, що за Основним Законом України держава рівним чином захищає усі форми власності, а кожна з них може мати свої особливості, пов'язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності. Ця правова позиція Конституційного Суду України грунтується на тому, що виключно законами України визначається правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності. Однією із таких особливостей правового режиму державної власності і є встановлений на певний період мораторій на примусове відчуження майна підприємств. 

     3.3. Як вбачається з матеріалів справи, необхідність прийняття Закону зумовлено недосконалістю механізму примусової реалізації майна.       За змістом статті 2 Закону мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 

     Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що введення мораторію на примусову реалізацію майна підприємств суперечить положенням статті 13 Конституції України стосовно рівності всіх суб'єктів права власності перед законом. Конституційний Суд України відзначає, що правовий статус суб'єктів права різних форм власності ґрунтується на єдиних конституційних принципах. Разом з тим правовий статус кожного з них має особливості, що і характеризують того чи іншого суб'єкта права власності як такого. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності як у тому, що є загальним для них, так і в його особливостях відповідно до законів, дія яких на них поширюється. 

     З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону про введення мораторію на примусову реалізацію майна підприємств не суперечать статті 13 Конституції України.

     3.4. Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що Верховна Рада України, запровадивши Законом мораторій на примусову реалізацію майна, порушила частину третю статті 42 Конституції України, оскільки інші суб'єкти права власності внаслідок прийняття Закону позбавлені такої форми захисту своїх інтересів під час реалізації майна, як встановлення мораторію на його примусове відчуження. 

     Відповідно до частини третьої статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції. Питання економічної конкуренції в Україні регулюються рядом законів, у тому числі Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року, яким визначено конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. 

    Конституційний Суд України вважає, що Закон не містить положень, які неправомірно обмежують конкуренцію, допускають недобросовісну конкуренцію у підприємницькій діяльності або зловживання монопольним становищем на ринку чи позбавляють інших суб'єктів права власності на захист при реалізації їх майна. 

     3.5. Народні депутати України вважають, що Закон було прийнято і в порушення закріпленого в статті 50 Конституції України конституційного права особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, оскільки на підставі статті 1 Закону громадянин позбавляється можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна підприємств, щодо примусової реалізації якого введено мораторій. 

     Однак із таким твердженням не можна погодитися, оскільки Закон не звільняє підприємства від відповідальності за завдану громадянам шкоду. У разі порушення їхнього права на безпечне для життя і здоров'я довкілля може бути відшкодовано шкоду передусім за рахунок майна, на яке не поширюється мораторій щодо його примусової реалізації, а у визначених законодавством випадках - за рахунок екологічного страхування чи коштів Державного бюджету України. 

     3.6. Як зазначено у конституційному поданні, встановлення мораторію на звернення стягнення на майно боржників державних підприємств та господарських товариств робить "фактично необов'язковим" виконання ними судових рішень майнового характеру. Крім того, на думку суб'єкта права на конституційне подання, при цьому унеможливлюється реалізація судових рішень майнового характеру і в процесі провадження справ про банкрутство стосовно державних підприємств та господарських товариств, що суперечити положенню частини п'ятої статті 124 Конституції України, згідно з яким судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.       Конституційний Суд України виходить із того, що Закон не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання. 

     З огляду на це необґрунтованим є твердження суб'єкта права на конституційне подання, що оспорюваний Закон суперечить статті 124 Конституції України. 

     Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України 

в и р і ш и в:  

     1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III. 

     2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. 

     Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.  КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс” щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження” у взаємозв'язку з положеннями частини першої статті 41, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу) // Офіційний вісник України. – 2012. – № 98 (29.12.2012). – ст. 3973 (Електронна адреса доступу – http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v018p710-12 ).

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“  (справа про стягнення заборгованості з підприємств  паливно-енергетичного комплексу)

м. Київ  13 грудня 2012 року  № 18-рп/2012

Справа № 1-26/2012

Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,  Бауліна Юрія Васильовича,  Бринцева Василя Дмитровича,  Вдовіченка Сергія Леонідовича,  Винокурова Сергія Маркіяновича,  Гультая Михайла Мирославовича,  Запорожця Михайла Петровича,  Кампа Володимира Михайловича,  Колоса Михайла Івановича - доповідача,  Лилака Дмитра Дмитровича,  Маркуш Марії Андріївни,  Пасенюка Олександра Михайловича,  Стецюка Петра Богдановича,  Шаптали Наталі Костянтинівни,  Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс“ (далі - Товариство) щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 24, ст. 207) з наступними змінами (далі - Закон № 606) у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс), пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ від 23 червня 2005 року № 2711-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 33, ст. 430) з наступними змінами (далі - Закон № 2711).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення Товариства.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування судами України положень Закону № 606 та Закону № 2711.

Заслухавши суддю-доповідача Колоса М.І. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства юстиції України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету „Одеська юридична академія“, Національного університету „Юридична академія імені Ярослава Мудрого“, Конституційний Суд України