97. Зміст валютного регулювання в Україні.

Під валютним регулюванням розуміють діяльність уповноважених державою органів по регламентації порядку обігу валютних цінностей та здійснення валютних операцій.

Органами прямого валютного регулювання виступають державні органи, які Конституцією України уповноважені видавати нормативно-правові акти в галузі валютних операцій. До них належить Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. Діє і так зване непряме регулювання (на підставі нормативно-правових актів), яке в державі доручено комерційним банкам.

Національний банк України є головним органом валютного регулювання, а саме: він визначає порядок обігу в Україні іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті; видає нормативно-правові акти, які обов'язкові для резидентів і нерезидентів; проводить усі види валютних операцій; установлює правила здійснення резидентами операцій в іноземній валюті і нерезидентами — у валюті України.

Валютне регулювання передбачає видання нормативно-правових актів щодо здійснення валютних операцій; дотримання межі зовнішнього державного боргу, встановленого законодавством: лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; ліцензування банків щодо здійснення валютних операцій; визначення курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті.

В Україні валютний курс встановлюється Національним банком України і означає співвідношення двох валют на валютному ринку. Завдяки валютному курсу провадиться зіставлення цін на товари і послуги в різних країнах. Від нього будуть залежати прибутки іноземних інвесторів, оскільки вони вкладають свої капітали, розраховуючи на прибутки, пов'язані із валютним курсом, його змінами; а також конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку. Урівноваженість його є показником економічної і політичної стабільності країни.

Ст. 44-50 Закону України „Про Національний банк України" закріплюють за НБУ повноваження в сфері валютного регулювання та контролю; організації валютного ринку; проведення дисконтної (облікова грошово-кредитна політика, підвищення або зниження облікових ставок відсотка за кредит з метою регулювання попиту і пропозиції на позичковий капітал) та девізної політики (регулювання валютного курсу шляхом купівлі і продажу іноземної валюти); поповнення та використання золотовалютного резерву та покладають на нього функції зберігача золотого запасу, дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей.

Валютну політику держави можна поділити на дві частини: поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про валютне регулювання і валютний контроль" (далі — Декрет) поділяє суб'єктів валютних правовідносин на резидентів і нерезидентів.

Об'єктами валютних правовідносин є: валюта України; цінні папери, що номіновані у валюті України; іноземна валюта; валютні цінності.

Змістом валютних правовідносин виступають валютні операції, в яких реалізуються права та обов'язки суб'єктів.