61. Форми державних (місцевих) запозичень.

Державні позики, як форма внутрішнього  державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — найбільш поширений вид цінних паперів – це державне боргове зобов'язання яке надає право її власнику після закінчення визначеного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами або виплачувати проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу. Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігації. Номінальна вартість позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власнику облігації в момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути вище або нижче установленого номінального проценту. Це зумовлено тим, що облігації продаються по курсовій ціні, що відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею і залежить воно від цілого ряду чинників. До їх числа, зокрема, відносяться величина номінального проценту по облігації, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон'юктури, міра довіри населення уряду. Облігації можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

Казначейська та гарантована позики є формами державного кредиту і виражають відношення надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. У нашій країні ця форма  державного кредиту поки що використовується не дуже активно. Відношення по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади і управління надають фінансову допомогу на інших умовах  і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах за термінами і нормі проценту, вони можливі у випадку фінансових утруднень підприємств і господарчих організацій через їх особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні, не мають комерційної цілі, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур. В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами нижчого підпорядкування влади і управління або окремими господарчими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит — гарантовані позики. По гарантованих позиках уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а також окремим господарчим структурам права проводити операції по укладанню угод позик.

Ринок місцевих запозичень у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою давно перетворився на вельми істотний сектор національного ринку капіталів, причому боргові зобов'язання деяких муніципалітетів також котируються і на міжнародному фондовому ринку. Проекти, які реалізуються за рахунок залучених у такий спосіб коштів, позитивно впливають на місцеві громади, створюючи нові робочі місця, розвиваючи інфраструктуру, без якої неможливий розвиток конкурентного підприємницького середовища та підвищення соціальних стандартів. У БКУ регламентується порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів. Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються з певною метою і підлягають обов'язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку, крім випадку взяття позики на покриття тимчасового касового розриву. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів з його обслуговування, обумовлених договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років. Бюджетне законодавство також чітко встановлює принцип персональної відповідальності за зобов'язаннями до місцевих бюджетів і закріплює, що держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запозиченнями до місцевих бюджетів. Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів встановлює Кабінет Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом. У межах поставлених Бюджетним кодексом завдань Кабінет Міністрів України регламентував порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів, і муніципалітети офіційно дістали можливість проводити місцеві

Відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів" запозичення муніципального органу можуть здійснюватися у формі:

1) випуску облігацій внутрішніх місцевих позик;

2) укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах. Передбачається гласний характер здійснення діяльності у сфері місцевих запозичень. Зокрема, інформацію про здійснення запозичення Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради подають Мінфіну щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Відомості, які містяться в отриманій інформації, вносяться до загального реєстру запозичень до місцевих бюджетів.