1.2. Огляд типів лісу за участю головної породи у даному типі лісорослинних умов

В повсякденній діяльності лісівники віддавна ділять ліси на окремі ділянки, які є однорідними за складом, формою, віком, походженням, бонітетом. Однак насадження з однаковими за морфологічними ознаками можуть відрізнятись умовами поновлення, росту і розвитку лісу, якістю деревини, очищенням дерев від сучків, вітростійкістю, особливостями ведення лісового господарства. Таксаційні морфологічні показники не розкривали причини різноманітності природних лісів за основними життєвими ознаками. В зв’язку з цим і виникла необхідність поділити ліси за типами, що були б однорідні за грунтово-гідрологічними і кліматичними умовами і вимагали б при однаковій таксаційній характеристиці ідентичних лісогосподарських заходів.

За основу класифікації лісових ділянок відібрані два ведучих едафічних чинники: трофність та його зволоження. Едафічні фактори обумовлюють місцеву різноманітність лісів. У різних природних зонах екологічний вміст едафічної сітки буде неоднаковим, але в сусідніх кліматичних областях можуть бути едафічно однорідні місце оселення з близьким лісорослинним ефектом, тобто подібні або ідентичні типи лісу.

Згідно наукових даних, типи лісу, які утворює бук звичайна згруповані і представлені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Лісівнича характеристика основних типів лісу за участю типоутворюючої породи бука звичайного для типу лісорослинних умов D3.

Тип лісорослинних умов	Характерна кліматична домішка	Назва типу лісу	Індекс типу лісу	Склад корінного деревостану
1	2	3	4	5
D3	Граб	Волога грабова бучина	D3-гБк	9Бк1Г
D3	-	Волога чиста бучина	D3-Бк	10Бк
D3	Граб, ялиця	Волога грабово – ялицева бучина	D3-г-яцБк	6Бк3Яц1Г
D3	Ялиця	Волога ялицева бучина	D3-яцБк	6Бк4Яц
D3	Смерека, ялиця	Волога смереково – ялицева бучина	D3-см-яцБк	6Бк3Яц1См
D3	Тис	Волога тисова бучина	D3-тсБк	8Бк2Яц+Тс

3. Діагностична характеристика типу лісу.

Як бачимо із попереднього розділу бук лісовий зустрічається у багатьох едафотопах. Проте найкраще він почувається у вологих та свіжих умовах місцезростання, а найбільш продуктивнішим він є у багатих та відносно багатих типах грунту, тобто у грудах та сугрудах.

Тип лісу – волога грабова бучина (d3 – г Бк)

Поширений повсюдно до висоти 600 м.н.р.м. Грунтові умови: сірі лісові грунти, опідзолені потужні (понад 1,3 м) на лесовидних суглинах часто оглеєні.

Умови ґрунтоутворення: клімат помірний, континентальний, субгумідний (К₃~1), тип водного режиму – періодично-промивний, рельєф частіше хвилясто-горбистий, рідше — рівнинний; грунтотвірні породи переважно карбонатні – лесоподібні суглинки, лес.

Рослинність:

1.Деревна

а) корінні насадження

— деревостан — бук I бонітету з домішкою граба, явора, клена гостролистого.

— підлісок, підріст — підлісок дуже рідкий із ліщини, свидини, бруслини. Відновлення добре.

б) похідні типи деревостанів: грабняки, букняки, осичники.

Для визначення типів лісу використовують комплекс різноманітних ознак, які відображають тісний зв'язок між рослинністю і умовами виростання. Чим більша кількість індикаторів підтвер­джує цей зв'язок, тим повніше і достовірніше розуміння лісорослинних умов ділянки, тим достеменніше встановлення типу. Головний критерій, який дає право віднести дану ділянку лісу до того чи іншого типу лісу — рослинність.

Характерні види-індикатори властиві тільки певним типам лісу і не зустрічаються в інших. Види з широким екологічним ареалом можуть зустрічатися в різних едафотопах. Тому при користуванні трав'яними рослинами як індикаторами враховують постійність, сталість, тривалість, рясність, їх життєві фор­ми. Наприклад, в борах росте виключно оліготрофна рослинність: чебрець (чебрик), нечуйвітер волохатий, оленячий мох, верес, плеуроцій Шребера, чорниця, брусниця, буяхи (лохина), в суборах, крім оліготрофів, які часто формують основний фон надґрунтового покриття, зустрічаються також мезотрофи: орляк, грушанки, буквиця, медунка вузьколиста, плаун (п'ядич); в сугрудах у надґрунтовому покритті зустрічаються види всіх трьох груп трофності: олігрофи, мезотрофи і мегатрофи, але з переходом до більш бідних підтипів кількість олігротрофів збільшується, а в напрямку більш багатих — зменшується або вони зовсім зникають; для груд і в характерне покриття ви­ключно із мегатрофів: яглиця, копитень, зірочник, квасениця, ме­дунка, безщитник жіночий.

Трав'яний покрив є чудовим показником вологості грунту. Він відбиває не короткочасні зміни вологості, які відбуваються під впливом дощів або посух, а більш-менш тривалий стан грунту за зволоженням. В дуже сухих типах росте ксерофітна і ксеромезофітна рослинність: ковила, безсмертник піщаний (цмін), оленячий мох, нечуйвітер волохатий, ...; в сухих, крім згада­них видів, з'являються мезофіти: брусниця, зелені мохи, орляк, зірочник, чина, ...; в свіжих типах на фоні мезофітів зрідка можна знайти мезоксерофіти: котячі лапки, скабіозу жовту, таволгу шестипелюсткову, ломиніс ..., які дуже розростаються на полянах. Вологі типи відрізняються від свіжих відсутністю ксеромезофітів і наявністю мезогігрофітів, таких, як зозулин льон, молінія голуба, плаун, чемериця біла, безщитник жіночий, жовтяниця черговолиста, ...; в сирих типах, крім мезогігрофітів і мезофітів, зустрічаються гігрофіти: гадючник, розрив-трава звичайна, вовконіг, а для мокрих типів характерна рослинність із гігрофітів: пушиця, журавлина, мохи сфагнові.

Роль трав’яних рослин по-різному характеризує лісорослинні умови і вони виступають в різних аспектах. У типологічному плані виділяють такі групи рослин:

• характерні види – це рослини-індикатори, які властиві окремим типам і не зустрічаються в інших;

• постійні види – це види, які зустрічаються в одному типі більше 50 %;

• панівні види – ті види, які переважають над іншими;

• випадкові види – види, які випадково потрапили на ділянку.

Рослини – індикатори вологої грабової бучини

Українська назва Латинська назва Трофотоп Гігротоп Яглиця звичайна Aegdopodium podagraria D 2, 3, 4 Осока волосиста Carex pilosa C, D 2, 3 Плющ звичайний Hedera helix D 2, 3 Щитник чоловічий Dryopterix filix-mas C, D 2, 3, 4 Розрив – трава звичайна Impatiens noli tangere C, D 3, 4 Квасениця звичайна Oxalis acetosella C, D 3, 4 Українська назва Латинська назва Трофотоп Гігротоп Вороняче око Paris guadrifolia D 2, 3 Тонконіг звичайний Poa pratensis B, C, D 2, 3, 4 Медунка темна Pulmonaria obscura C, D 2, 3 Розхідник звичайний Glechoma hederacea D 2, 3 Зірочник ланцетовидний Stellaria holostea C, D 2, 3 Безщитник жіночий Athyrium felix – femina C, D 3, 4 Зубниця залозиста Dentaria glandulosa C, D 2, 3 Кропива дводомна Urtica dioica D 2, 3, 4 Вероніка дібровна Veronica chamaedrys C, D 2, 3

Враховуючи задані закономірності та специфіку географічного поширення лісів та грунтів України пропонується узагальнений опис відповідного вологій грабовій бучині типу ґрунту, а саме дернового, сірого лісового.

Ці ґрунти зональні для суббореальних Лісостепів, як виняток зустрічаються в Поліссі України (на лесових островах), в північних районах степу, у Євразії утворюють вузьку перервану смугу, яка включає північну Молдову, Україну, Росію, Казахстан, Східний Сибір і тягнеться аж до Байкалу; невеликі масиви є в інших країнах східної Європи, в Канаді, США.

Згідно з сучасними уявленнями, які найбільш повно висловив Б.П.Ахтирцев, сірі лісові ґрунти утворились під широколистяними лісами в післяльодовиковий період, коли лесові породи почали по­ступово вкриватись лісом, під впливом таких основних процесів: гумусонакопичення, біологічної акумуляції зольних речовин, вилуговування карбонатів і легкорозчинних солей, міграції гумусових речовин і продуктів розкладу мінералів, лесиважу. Тобто, узагаль­нюючи, проявляються дерновий, дуже загальмований підзолистий процеси та лесиваж. Таке співвідношення процесів пов'язано з низ­кою факторів. Перший - характер біологічного кругообігу речовин під широколистяним лісом. Впливають також умови проходження' гуміфікації рослинних залишків, ослаблення промивання грунту атмосферними опадами, карбонатний характер материнської породи. На поверхню ґрунту щорічно надходить від 70 до 90 ц/га рослинно­го опаду, багатого N та зольними елементами, який швидко розкла­дається в умовах аеробіозису, сприятливого теплового режиму з утворенням складних гумусових речовин. Вони нейтралізуються Са, який міститься як в рослинному опаді, так і в материнській породі. Тому кислотний гідроліз мінералів слабкий, порівняно незначна й міграція продуктів їх руйнування по профілю. Інтенсивність опідзолення залежить від гідротермічних умов і збільшується з півдня на північ та зі сходу на захід України, тому що в цьому напрямку зрос­тає інтенсивність промивання грунту, тривалість періоду розкладу органічних залишків. У результаті зменшується кількість гумусу, потужність гумусованого горизонту, проте збільшується потужність і морфологічне вираження опідзоленого.

Профіль цілинного сірого лісового ґрунту має в загальному вигляді таку будову :

Нл - лісова підстилка потужністю 2-Зсм;

НЕ - (Не) – гумусово-елювіальний, бурувато-сірий, пухкий, горіхуватогрудкуватий, присипка SіО₂; Х[Еп] - підзолистий, слабкогумусований, білястий, плитчастий, пухкий, при­сутній тільки у світло-сірих лісових ґрунтах;

Іе - (ІН в темно-сірих) – ілювійований, перехідний, багато присипки SіО₂, горіхуватий;

І - (ІЬ в темно-сірих) – ілювіальний, темно-бурий, дуже щільний, призмоподібний, органо-мінеральне лакування, вмита присипка SіО₂;

Рк - материнська порода, найчасті­ше – лесоподібний суглинок, бурно ки­пить, безформенно-грудкувата, пухка, трубочки СаСО₂.

Рис. 1.3. Будова цілинного сірого лісового грунту

За зовнішнім виглядом дуже подібні до дерново-підзолистих грунтів, але відрізняються карбонатністю материнської породи, меншою потужністю Е- горизонту (до10-20см). Сірі лісові глейові утворюються на ділянках з підвищеним зволоженням (у западинах, на слабко дренованих плоских вододілах). Відрізняються наявністю ознак перезволоження в профілі. Підтипи сірих лісових ґрунтів відрізняються як за будовою профілю, так і за властивостями. Світло-сірі лісові мають найсильнішу опідзоленість: Нл+НЕ+Е(Ь)+І+Рк; сірі лісові: Нл+НЕ+І+Рк; темно-сірі: Нл+Не+НІ+Рі+Рк.

За гранскладом спостерігається чітка диференціація за Е-І типом, максимальна у світло-сірих лісових. Добре виражена диференціація за хімічним складом. Важливою діагностичною ознакою є вміст гумусу, кількість якого різко зменшується з глибиною, особливо у світло-сірих. Тип гумусу у світло-сірих - гуматно-фульватний, а в темно-сірих – гуматний. Ґрунти загалом кислі, але темно-сірі мають слабокислу реакцію середовища. У складі обмінних катіонів перева­жають Са та Мg, водню та алюмінію досить мало. Фізичні власти­вості сірих лісових ґрунтів несприятливі, оскільки в складі грануло­метричних фракцій багато пилу, тому грунти запливають, утво­рюється кірка.

Роди: залишково-карбонатні – утворились на продуктах виві­трювання щільних карбонатних порід; буруваті – розвиваються в Передкарпатті, на Прут-Дністровському межиріччі під буково-гра­бовими трав'янистими лісами, на лесоподібних, проте сильно вилу-гуваних породах. Переважно безкарбонатні, мають буруватий відтінок, ознаки переміщення колоїдів виражені слабкіше, відсутня горіхувата структура; реградовані – спостерігаються ознаки підняття карбонатів при збереженні первинної будови профілю; мочаристі розташовані на перезволожених ділянках; контактно-лугуваті – розвиваються на двочленних материнських породах, на контакті яких спостерігаються ознаки оглеєння; з 2-м гумусовим горизонтом – нижче Не знаходиться реліктовий Н-горизонт, що переходить в І.