Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
готові фінанси.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
43.15 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота №2

з дисципліни «Фінанси»

Виконала:

Студентка групи ЗБ 3/2

Дирцу А.В.

Миколаїв – 2015

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Рецензія на контрольну роботу

Студента Дирцу Анни Валентинівни

Шифр 147046, який навчається на 3 курсі

обліково-фінансового факультету

Контрольна робота №2

з дисципліни фінанси

Тема: варіант 46

Реєстраційний №

Дата отримання роботи «___» березня 2015 р.

Оцінка _____

Дата повернення роботи «___» ________2015 р.

Рецензент _______________________________________________

Зміст рецензії

Підпис рецензента _________

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

22. Взаємозв’язок фінансів з іншими елементами економічної системи.

Економічна система — це сукупність певних підсистем діяльності, пов'язаних між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту відповідно до мети суспільства. Важливими підсистемами в кожній економічній системі є фінансова підсистема, грошова, кредитна, підсистема цін, заробітної плати тощо.

Названі вище підсистеми пов'язані з фінансовою ознакою діяльності суспільства, її вартісною оцінкою, яка здійснюється за допомогою певних показників. Зв'язок між підсистемами є двостороннім, вони активно впливають одна на одну.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім — з ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку.

Можна дійти висновку, що ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням та використанням валового внутрішнього продукту. До певної міри це так, тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна вартість і обсяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та відновлення виробничих фондів — основних і обігових.

Проте це лише візуальне враження, бо фінанси можуть впливати як на абсолютну величину ціни, так і на внутрішню її структуру найрізноманітнішими методами. Так, держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального страхування. Ціни можуть бути змінені завдяки введенню акцизного збору або податку на додану вартість.

Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, потреби електротранспорту, на окремі види ліків.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб.

Для виплати заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв'язок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Кошти, що надходять в розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товару — робоча сила на товар-гроші. У подальшому товар обмінюватиметься на інші види товарів, які необхідні для задоволення потреб людини. Тобто поки що відбувається простий товарообмін.

Проте, одержавши заробітну плату, використовує її не лише для обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди грошових засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів із метою одержання доходів тощо. У цьому разі згадані фонди є фінансами кожного громадянина.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті, мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з'являються тимчасово вільні кошти, а па іншому — потреба в них.

При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний "час.

На рівні держави уряд при нестачі коштів для фінансування загальнодержавних потреб, а також місцевого самоврядування, може використовувати кредити банків, кошти населення і міжнародних фінансових організацій. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті фінансами, ціною, заробітною платою.

Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит обмежується лише перерозподілом, бо має справу тільки з тимчасово вільними коштами — акумулює їх і за плату надає в користування на умовах повернення. А для фінансів характерний рух без умови повернення.

За господарської практики доцільне комплексне використання економічних категорій з урахуванням відмінностей кожної з них.

Взаємовідносини фінансів і грошей мають свою специфіку та особливу систему зв'язків, яка часто призводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім у побуті, як певну суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридичної або фізичної особи.

Звісно, в цьому немає крамоли, навпаки, є певна істина. Справа в тім, що фінанси, як правило, завжди мають грошовий вимір. Проте певна сума грошей — це ще не фінанси. Фінанси — це процес формування доходів і видатків, і залежно від того, в яких грошових одиницях проходитиме цей процес, відповідним буде й величина вашого доходу або видатку.

Спершу це якось не сприймається. Але якщо взяти, наприклад, дохід фізичної особи в розмірі 1000 грн. і 1000 дол. США, то зрозуміло, що величина доходу тут буде різна, а відповідно сума витрат і фінансове становище теж.

Гроші — це товар, який виконує роль загального еквіваленту, тобто має властивість обмінюватися на будь-який інший товар. Гроші мають своє чітке призначення в економічному житті, що виражено в їхніх функціях.

Щодо фінансів, гроші завжди є технічним засобом вираження величини доходу фізичної чи юридичної особи. Словом, вони є обліковими одиницями цього доходу або видатку. Кількість грошей не дає відповіді на запитання про те, якою величиною доходу володіє суб'єкт економічних відносин.

Водночас гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансове становище як фізичних і юридичних осіб зокрема, так і держави в цілому. Якщо грошей в обігу більше, ніж товарів та послуг, що надаються, то гроші знецінюються. Відповідно зменшуються доходи й обсяги витрат кожного. Але це тільки один бік явища. Інший полягає в тому, що держава якраз і є ініціатором цього розладу. Не володіючи необхідною кількістю доходів, держава провадить витрати, випускаючи в обіг додаткову кількість грошей. Лише рішучі дії з обмеження витрат держави та збільшення доходів можуть забезпечити стабілізацію фінансового становища.

Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати одне без одного. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові відносини, що має певний сенс, адже не можна досягти поліпшення фінансового становища, не налагодивши нормального грошового обігу в державі. У свою чергу, якщо держава не здійснює свої витрати відповідно до наявних доходів, то це розладить грошовий обіг.

Треба завважити, що як на грошовий обіг, так і на фінанси впливають також інші стабілізаційні і дестабілізаційні фактори Так, на розлад фінансів може вплинути кредитна політика, особливо надання інфляційних кредитів, відсутність резервних фондів іноземної валюти, зростання цін на продукцію, що імпортується, негативне сальдо зовнішньої торгівлі, зростання собівартості продукції тощо.

47. Форми і методи реалізації фінансової політики.

Важливим етапом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі. За наявної практики для оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило. два показники — рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці. Однак це інтегральні показники, на кожного з яких впливає велика кількість факторів, що можуть складати самостійні напрямки фінансової політики.

Так, рівень дефіциту бюджету перебуває в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалізація бюджетної політики, яка б сприяла скороченню дефіциту бюджету і тим* самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із наявними доходами.

Доходи бюджету можуть скорочуватися як в результаті об'єктивних, так і суб'єктивних причин, проте держава не завжди своїми діями приводить у відповідність видаткову частину бюджету з наявними доходами. В результаті виникає дефіцит, який може покриватися внутрішніми, або зовнішніми запозиченнями, а в разі їх відсутності — додатковою емісією грошей.

Зовнішні та внутрішні запозичення тимчасово зменшують фінансові негаразди в державі, проте вони потенційно сприяють збільшенню дефіциту бюджету в подальшому, коли настає строк повернення запозичень і виплати процентів за ними. Але у тому разі, якщо внутрішні та зовнішні запозичення використані на фінансування капітальних вкладень або високоефективних економічних програм, то їхній інфляційний вплив буде дещо нейтралізований, оскільки одержаний ефект частково перекриє майбутні витрати, спрямовані на повернення боргів і виплату процентів за ними. Якщо ж запозичення використані на фінансування поточних витрат, то це лише відстрочена інфляція.

Покриття дефіциту бюджету за рахунок емісії грошей є безпосереднім сприянням інфляції, що з економічного погляду є додатковим податком з юридичних і фізичних осіб. Бюджетна політика тісно пов'язана з податковою. Це два боки одного й того ж явища — фінансової політики. Якщо ж розглядати лише видаткову частину бюджету щодо вжиття певних заходів для її здійснення, то можна стверджувати, що це сфера бюджетної політики, але видатки не можна розглядати окремо від доходів. Питання доходів — це питання податкової політики, і їх також слід розглядати у зв'язку із видатками.

З огляду на це конкретні форми та методи реалізації бюджетної й податкової політики передбачають:

знаходження й використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідно до рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного та соціального розвитку; удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування; скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення; постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна; вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків; досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження. - справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показників в економіці держави; при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність українських товарів.

Щодо оподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове навантаження на громадян із порівняно низькими доходами. Важливе значення для здійснення фінансової політики та оздоровлення фінансового становища в державі має розвиток фінансової інфраструктури, насамперед впровадження медичного її соціального страхування, розширення страхування житла, транспортних засобів, майнової відповідальності. Це та заходи щодо емісії цінних паперів, їх розміщення серед населення дадуть змогу мобілізувати вільні кошти для фінансування інвестиційних проектів з коротким терміном окупності.

Вилучення з обігу вільних готівкових коштів сприятиме також стабільності грошової одиниці, що, як зазначаюся вище, є одним із важливих показників фінансової політики. Цьому повинна сприяти також капіталізація банків шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації свого прибутку, реорганізації банків через злиття або приєднання, запровадження жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків; розроблення стратегії забезпечення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів; удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвесторів до банківської системи країни.

Напрямком реалізації фінансової політики, спрямованої на досягнення фінансової стабільності, є подальше розширення безготівкових форм розрахунків комерційних банків із фізичними особами у торговельній, побутовій та інших сферах обслуговування населення завдяки створенню системи електронних пластикових карток, переведення доходів громадян на вклади та розрахункові рахунки в установах банків, проведення розрахунків чеками, перерахування коштів із банківських рахунків населення за придбані ним товари, одержані послуги, комунальні платежі тощо.

Важливою складовою фінансової політики в державі є здійснення заходів щодо успішного функціонування фондового ринку, який сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створює умови для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів, для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму. Для подальшого розвитку й ефективного функціонування фондового ринку важливого значення набуває пріоритетний розвиток корпоративних цінних паперів, розбудова інфраструктури фондового ринку, в тому числі створення надійної централізованої системи — національного депозитарію.

З огляду на це важливо створити єдину систему управління державним боргом для забезпечення зменшення вартості обслуговування урядових запозичень. Складовими фінансової політики є сприяння раціональному витрачанню ресурсів, максимальному використанню можливостей для ефективного промислового та аграрного розвитку, визначенню структурних пріоритетів, формуванню економічних умов для динамічного розвитку вітчизняного виробництва й національного капіталу.