18. Характеристика основних інструментів грошово кредитної політики нбу

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики НБУ є

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентна політика - регулювання центральним банком попиту та пропозиції на грошові кошти як через зміну процентних ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними та пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами - здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

19. Поняття фінансових посередників

Фіна́нсовий посере́дник — юридична особа, що на підставі ліцензії (дозволу) здійснює визначену законодавством комерційну (інвестиційні фонди та інвестиційні компанії), представницьку (довірчі товариства) або посередницьку (торговці цінними паперами, комерційні банки) діяльність стосовно обігу приватизаційних паперів, або філія цієї юридичної особи.

Фінансові посередники – сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Найголовніше завдання фінансових посередників – спрямувати рух капіталу до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов"язань.

До числа фінансових посередників відносяться:

Кредитні організації:

Банки, які здійснюють переважну частку всіх кредитних операцій в економіці;

Кредитні спілки, кредитні кооперативи, ощадні асоціації і т. п .;

Небанківські кредитні організації, що обслуговують, зазвичай, заздалегідь відоме коло осіб в конкретному районі;

Страхові організації, пенсійні фонди, пайові інвестиційні компанії та ін. Відмітна особливість цих організацій від банків полягає в тому, що:

вони не приймають депозитів і не впливають на кількість грошей в обігу;

тут організовується зв'язок між особою і всією сукупністю осіб, зацікавлених в страхуванні та пенсійному забезпеченні;

дані посередники, на відміну від банків, не платять доходи (проценти) за внесені кошти, але вони оплачують пенсії і здійснюють страхові виплати за договорами;

платежі в страхові та пенсійні фонди частково обов'язкові (вклади в кредитні організації суто добровільні);

комерційна діяльність страхових і пенсійних фондів жорстко регламентована, щоб уникнути небезпеки їх банкрутства.

Фінансові посередники відіграють активну роль на фінансовому ринку.

Головне завдання фінансових посередників, які становлять інфраструктуру ринку полягає у спрямуванні руху капіталу (інвестиційних ресурсів) до найефективніших споживачів. Проте представники як попиту, так і пропозиції позичкового капіталу можуть виходити на фінансові ринки самостійно або скориставшись послугами фінансових посередників.