16.Поняття, цілі і види лобізму

Лобізм - одна з найактуальніших політико-правових проблем сучасності, невід'ємна складова частина політичного і правового життя Росії.

Цілі лобізму різноманітні. Однак навіть у країнах із багатими демократичними традиціями лобізм переслідує переважно соціально-економічні цілі, пов'язані з вирішенням питань власності і прав розпорядження нею; наданням прав на ведення конкретної діяльності (експорту сировинних ресурсів, виробництва озброєння і т.д.); державним замовленням; квотами , ліцензіями; дотаціями, кредитами; тарифами на енергоресурси; економічними і податковими пільгами; фінансуванням соціальних програм.

Цілі, які переслідує лобізм, можуть досягатися різними засобами і методами. Їх вибір залежить від політико-правової ситуації, що складається в даній країні, потенційних можливостей суб'єкта та особливостей об'єкта лобіювання. У світовій і російській практиці поширені такі форми лобізму:

1) виступ на слуханнях у профільних комітетах законодавчого органу;

2) складання законопроектів та винесення їх на обговорення парламенту;

3) організація пропагандистських кампаній в засобах масової інформації з приводу підготовлюваних або прийнятих рішень;

4) проведення науково-практичних конференцій за участю представників законодавчої та виконавчої влади;

5) психологічний тиск на депутатів і представників виконавчої влади (дзвінки, листи, телеграми на їх адресу, особисті візити впливових діячів і місцевих виборців);

6) мітинги, страйки, демонстрації, пікети тощо

Для найбільш ефективної реалізації цілей лобізму в тих же США існують розвинені матеріальні структури.

У залежності від того на якому рівні влади відбувається лобіювання, воно може класифікуватися на федеральне (здійснюється в системі вищих органів державної влади виправлення) і місцеве (здійснюється в республіканських, крайових, обласних органах).

У залежності від того на чию користь вирішується питання, лобіювання може підрозділятися на наступні різновиди:

- Лобіювання різних соціальних структур: громадських організацій, рухів, партій, груп, шарів (профспілки, антивоєнні і екологічні рухи, підприємницькі спілки тощо);

- Відомче лобіювання - лобізм міністерств, відомств, державних комітетів, галузеве «продавлювання» тих чи інших інтересів. Так, у Державній Думі РФ існують так звані відомчі депутати, які лобіювали і лобіюють на користь, наприклад, енергетичного, агропромислового або вій-нопромишленного комплексів і т.д.;

- Регіональне лобіювання - вплив на владу з боку представників республік, країв, областей, районів Крайньої Півночі, Сибіру, Уралу, Далекого Сходу, Поволжя та інших місць, які вибивають певні пільги та переваги для регіонів.

17.Способи набуття громадянства (розкрийте питання та наведіть приклади країн які вам відомі)

Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства: — філіація; — натуралізація (іноді именована укоріненням); — оптація і трансферт; — змішана система набуття громадянства. Ці способи не суперечать смислу п. 1 статті 1 Конвенції «Про скорочення безгромадянства» від ЗО серпня 1961 року, відповідно до котрого «держава надає своє громадянство особі, яка народилася на її території і інакше не мала б громадянства. Таке громадянство надається: а) при народженні, на підставі закону, або б) за клопотанням перед відповідними владами заінтересованою особою або від її імені відповідно до закону держави». Виходячи з цих положень, в національному законодавстві України про громадянство закріплені такі підстави набуття громадянства України: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням. У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів: — громадянство за принципом «права грунту» (jus soli) означає, що дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася. При цьому громадянство його батьків не має значення. Принцип «права грунту», який ще називають територіальним принципом, застосовується в основному в країнах Латинської Америки (закріплений у законодавстві 14 держав цього регіону), у тому числі й в Аргентині. Тому, наприклад, дитина, яка народилася від громадян України в Аргентині, нарівні з українським громадянством одержить і аргентинське громадянство (у такий спосіб виникає подвійне громадянство), у той час як дитина, яка народилася від громадян Аргентини за кордоном, тобто за межами території Аргентини, признається іноземцем. Водночас слід враховувати, що принцип «права грунту» у чистому виді не застосовується ніде; — громадянство за принципом «права крові» (jus sangvinium) — тут дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Існує дві концепції «права крові». Перша з них заснована на принципі «єдності сім'ї», тобто на верховенстві в родині чоловіка, її значення полягає в тому, що при розрізненні громадянства батьків дитина слідує громадянству батька, і лише позашлюбна дитина набуває громадянства матері. Друга концепція заснована на рівноправністі батьків і, відповідно до неї, дитина при різному громадянстві батьків одержує громадянство батька або матері.